Відбудова народного господарства

Основні напрями програми відбудови були викладені в законі про п’ятирічний план на 1946—1950 рр., ухваленому в серпні 1946 р. VIII сесією Верховної Ради УРСР. Особлива увага приділялась відродженню важкої промисловості і залізничного транспорту, вугільної промисловості республіки. Обсяг капіталовкладень на п'ятирічку становив понад 65 млрд. карбованців, що перевищувало рівень капіталовкладень у народне господарство Радянського Союзу в першій п'ятирічці. У 1945—1946 рр. Україна одержала устаткування десятків заводів, демонтованих у радянській зоні окупації Німеччини. Почало прибувати й устаткування деяких підприємств, евакуйованих свого часу з України. До кінця 1945 р. було відновлено близько третини довоєнного індустріального виробництва республіки.У перший післявоєнний рік в основному завершилося переведення виробництва на випуск мирної продукції.
Промисловий розвиток відбувався в умовах зовнішньої ізоляції, за відсутності внутрішнього ринку засобів виробництва. І все ж таки післявоєнна п'ятирічка була виконана достроково, а промислове виробництво в Україні зросло на 15 % порівняно з 1940 р.
Відбудова промисловості відбувалася виключно за рахунок зусиль населення і примусових заходів уряду щодо нього. Знову вводилася примусова трудова повинність. 1947 р. була проведена грошова реформа, що мала на меті примусове вилучення коштів у населення на відбудову промисловості. Ту саму мету мав і примусовий займ, на який трудящі мусили жертвувати щонайменше місячну заробітну плату. Особливі труднощі переживало сільське господарство. Зменшилися посівні площі та поголів'я худоби, знизилася врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тваринництва. Внаслідок великих людських втрат за час війни основною робочою силою на землі стали жінки. Становище ускладнювалося голодом 1946 — 1947 рр., причинами якого був, з одного боку, неврожай 1946 р., а з іншого — політика держави, спрямована на максимальне збереження продовольчих запасів, виконання експортних поставок, що вилилося у проведення продрозкладки в колгоспах і радгоспах. Голодувало близько 3 млн. селян, померло близько 900 тис. На відбудову
сільського господарства було виділено лише 7 % капітальних витрат. Тому воно і на початку 1950-х рр. було збитковим. Це зводило нанівець саму ідею з матеріального стимулювання колгоспників. Усе це разом узяте призвело до невиконання планів четвертої п'ятирічки. На початку 1950 р. сільське господарство залишалось с відсталою галуззю.Друга хвиля «радянізації» західних областейОдним із наслідків Другої світової війни для України було визнання міжнародним співтовариством нових кордонів СРСР на заході. Про це була укладена серія міжнародних договорів СРСР з Польщею, Чехословаччиною і Румунією щодо кордонів, якими було визнано входження їх колишніх територій, населених українцями, до складу СРСР та УРСР.Нове розмежування кордонів супроводжувалось переміщенням великої кількості населення.Так, відповідно до підписаної ще під час війни угоди між урядом УРСР та прокомуністичним Польським Комітетом національного визволення, з Галичини, Волині, Рівненщини в Польщу було переселено 1944—1946 рр. майже мільйон осіб переважно польського населення. Цими роками до України з Польщі прибуло 520 тис. українців. Масові переміщення людей супроводжувались насиллям власних структур як з польського, так і з радянського боку.Особливою жорстокістю відзначалась проведена поляками за згодою радянського уряду операція «Вісла» (квітень-травень 1947 р.), яка полягала в насильницькому виселенні українського населення з прикордонних з УРСР територій у західні райони Польщі, конфіскації майна українців, створенні на кордоні з УРСР своєрідної «санітарної зони».У перші повоєнні роки почалося інтенсивне освоєння західного регіону України у промисловому плані. 1945—1946 рр. у Львові стали до ладу заводи електроламповий, інструментальний, сільськогосподарських машин та ін. 1949 р. на території західних областей діяло вже 2500 великих і середніх підприємств.У післявоєнні роки в Західній Україні тривала примусова колективізація, яка була проведена в основному за 1948—1949 рр. До середини 1950 р. 7190 колгоспів об'єднали 98 % селянських господарств. Потім у стислі терміни відбулося укрупнення колгоспів. До кінця 1950 р. їх стало не більше 800.Процес «радянізації» Західної України тривав на тлі братовбивчої війни, яка була спричинена антирадянським опором ОУН—УПА і в якій 1945—1950 рр. загинуло не менше півмільйона людей.Ускладнював ситуацію в регіоні радянський репресивний апарат, який жорстоко переслідував місцевих жителів за підтримку оунівського опору і всіляко намагався їх залякати. За 1946—1949 рр. цим апаратом до Сибіру було заслано близько 500 тис. західних українців та 40 тис. поляків. Крім того, в боях з бандерівськими загонами загинуло 25 тис. радянських військовослужбовців.Але з 1947 р. гострота збройної боротьби почала поступово спадати. На початку 1948 р. частина підрозділів УПА перейшла на територію Польщі, деякі через Чехословаччину прорвались у Західну Німеччину. 1950 р. у бою під Львовом загинув командир УПА Роман Шухевич (псевдонім — Тарас Чупринка). До 1952 р. ОУН — УПА як масова організована сила припинила своє існування.Одним із напрямів радянської політики в Західній Україні була боротьба за ідеологічне панування, де основним конкурентом партійно-державної системи була греко-католицька церква. На Львівському церковному соборі 1946 р., де основною «фігурою» був єпископ Григорій Костельник, що співпрацював з органами безпеки, був винесений вердикт про скасування Брестської церковної унії 1596 р. і розрив стосунків з Ватиканом та приєднання до Російської православної церкви. Греко-католицька церква змушена була діяти нелегально протягом понад 40 років.

25. Економічні реформи у промисловості

На середину 1950-х рр. Україна посідала вагоме місце у народно-господарському комплексі СРСР. Особливого розвитку набули машинобудування, металургія, легка промисловість та інші галузі. Водночас в середині 1950-х рр. виявились серйозні недоліки в системі управління народним господарством. Були надмірно роздуті штати в міністерствах і відомствах. Вичерпувало себе надмірно централізоване планування. За цих умов Хрущов висунув ідею реформи управління. Але при цьому не ставилося питання про повну відмову від адміністративно-командної системи, скасування централізації. Тому і реформи мали половинчастий характер.У лютому 1957 р. управління народним господарством було перебудоване за територіальним принципом через ради народного господарства (раднаргоспи). 11 раднаргоспів було утворено і в Україні. Така система створювала умови для введення госпрозрахунку, ефективного використання ресурсів і кадрів. При цьому зміцнювалась, зокрема, економічна самостійність України, оскільки всі підприємства на її території підпорядковувались республіканським органам.Одночасно певною мірою порушилась централізація управління галузями промисловості. Раднаргоспи не змогли комплексно вирішувати науково-технічні проблеми розвитку галузей. У 1950—1960-ті рр. склалася невідповідність між зростаючими масштабами виробництва і методами планування, прогнозування наслідків виробничої діяльності та матеріального стимулювання праці. Наприклад, в Україні був побудований цілий каскад гідроелектростанцій на Дніпрі, створювалися штучні моря. Як наслідок затоплювались і втрачались для рільництва великі масиви родючих земель. Теплові електростанції, хімічні комбінати отруювали навколишнє середовище.Разом із тим досить значне економічне зростання сприяло поліпшенню добробуту населення. Почалося збільшення заробітної плати, зріс випуск товарів народного споживання, завдяки величезному житловому будівництву сотні тисяч сімей, що раніше жили у бараках та комуналках, отримали ізольовані квартири.Але основні хвороби командно-адміністративної економіки так і не вдалося подолати. Вона, як і раніше, розвивалась екстенсивним шляхом і вимагала додаткового залучення матеріальних і людських ресурсів.
Реформування аграрної сфери

У сільському господарстві у 1950-ті рр. здійснювались заходи щодо організаційно-господарського, зміцнення колгоспної системи. Вони почались за ініціативою Центру з укрупнення дрібних колгоспів. 1965 р. в Україні було 9,5 тис. колгоспів проти 13 тис. у 1950 р. Водночас багато дрібних сіл було віднесено до неперспективних. Кошти на їх соціально-культурний розвиток були зведені до мінімуму.
Вживалися заходи до того, щоб матеріально зацікавити колгоспників: зросли закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, почалося грошове авансування. Селяни нарешті отримали паспорти, що полегшило їх пересування.Значних труднощів зазнали господарства внаслідок ліквідації 1958 р. МТС, що перетворювались на ремонтно-технічні станції (РТС). Колгоспи мали викупити у МТС за свій рахунок всю сільськогосподарську техніку. До цього додавались витрати на її ремонт, зберігання, оплату праці механізаторам та інженерно-технічному персоналу, придбання нової техніки за завищеними цінами. Це призвело до того, що 90 % колгоспів України опинились у надзвичайно складному фінансовому становищі.Негативно на сільське господарство вплинула «кукурудзяна» кампанія. Щоб вирішити проблему розвитку тваринництва і зернових, почалося широке впровадження цієї культури за рахунок інших. Внаслідок цього завдання розвитку сільського господарства в регіоні були зірвані. Далися взнаки і неврожаї 1960 і 1963 рр. Отже, виявилось, що сільське господарство не в змозі забезпечити населення продуктами, що виявилось у 1962 р. у зростанні цін на м'ясо-молочні продукти, перебоях у постачанні хліба.

26. Створення незалежної Української держави починалося за дуже складних умов:

необхідно було здійснити перехід від статусу союзної, з обмеженим суверенітетом до статусу повністю незалежної держави. Україна обрала мирний, еволюційний шлях державотворення, який передбачав реформування існуючих органів влади і створення нових, які відповідали б потребам незалежної держави.У короткий період незалежної України було ухвалено найважливіші законодавчі акти: Декларація прав національностей України, Закон «Про громадянство України», «Закон про свободу совісті і релігійні організації» тощо. 1992 р. були затверджені Гімн, Прапор і малий герб України — тризуб. Дуже важко проходив процес ухвалення Конституції України, який розтягнувся на п'ять років. Вона була ухвалена тільки 28 червня 1996 р. Ухвалення Конституції заклало основи становлення Української держави як демократичної, соціальної і правової.Важливим чинником у державному будівництві є створення збройних сил України, митної та прикордонної служби.2002 р. Президент України Л. Кучма заявив про необхідність проведення в Україні політичної реформи. Проект цієї реформи передбачає створення в Україні парламентсько-президентської республіки європейського зразка, тобто формування уряду парламентською більшістю.Однак на шляху розбудови демократичної правової держави існує чимало перепон. Одна з найголовніших полягає в тому, що переважна частина сучасної політичної еліти на всіх рівнях походить з партійно-номенклатурних кіл радянського періоду. Вона зберегла старі традиції управління і в багатьох випадках застосовує адміністративний ресурс.В Україні існує понад сто політичних партій.

Особливості суспільно-політичного розвитку України в умовах незалежності

27. Економічна ситуація
Незалежна Україна успадкувала від радянських часів командно-адміністративну економіку, яка повністю себе вичерпала і потребувала ринкового реформування. Однак упродовж тривалого часу реформи в економічній сфері проводилися вкрай невдало що ввело економіку у стан глибокої кризи, яка супроводжувалася шаленим підвищенням цін, жорстокою інфляцією, зростанням безробіття як явного, так і прихованого, через зупинку багатьох підприємств, катастрофічне падіння виробництва. Цій кризі сприяли і об'єктивні чинники, а саме: розрив старих господарських зв'язків внаслідок розпаду СРСР, застаріле обладнання та виробничі технології, неправильна структурна побудова економіки та залежність України від імпортних енергоносіїв (у першу чергу нафти і газу).Тільки у другій половині 90-х рр. ситуація почала змінюватися на краще завдяки проведенню приватизації, залученню іноземних інвестицій, стабілізації фінансової і грошової системи (наприклад, введення 1996 р. нової грошової одиниці — гривні, яка замінила повністю знецінений купоно-карбованець, що діяв в Україні з 1992 р. після її виходу із карбованцевої зони). 2000 р. в Україні вдалося подолати економічний спад. Почалося зростання економічних показників. Але до того, щоб вони досягли рівня 1990р., ще дуже далеко.У другій половині 1990-х рр. була проведена аграрна реформа, що ліквідувала колгоспно-радгоспну систему. Ці сільськогосподарські підприємства були замінені агрофірмами, які працюють на основі земельної оренди у колгоспників, що є власниками земельних паїв.Однак в економічній сфері завдяки пануванню бюрократії існує чимало зловживань, до яких можна віднести корупцію, недобросовісну приватизацію тощо. Не сприяє економічному розвитку і недосконале податкове законодавство, що призвело до зростання тіньового сектору економіки на всіх рівнях.
До складних економічних наслідків призводить невміле керування економічними процесами та система приписок економічних показників, що збереглася з радянських часів. Прикладом цього згубного впливу може бути продовольча криза, яка виникла у червні 2003 р. — через завищення показників збирання зернових 2002 р. та надмірний продаж українського зерна за кордон.

28 Міжнародне економічне співробітництво та Україна .
Після проголошення Акта про державну незалежність Україна стала рівноправним суб’єктом міжнародних відносин. У квітні 1994 Укр. приєдналася до екон. Союзу в рамках СНД. За майже 12 років незалежності вона налагодила відносини з 166 країнами, стала членом близько 100 міжнародних організацій, учасником майже 50 багатосторонніх економічних договорів, уклала і виконує понад 2 тис. двосторонніх угод. Активну участь бере Україна в роботі Конференції Організації Об’єднаних Націй з торгівлі та розвитку, Міжнародного торговельного центру, Європейської економічної комісії ООН, Багатостороннього агентства з інвестиційних гарантій, Світової організації інтелектуальної власності, Міжнародного агентства з атомної енергії, Програми розвитку ООН, ряду інших органів, фондів, програм та спеціалізованих установ, що входять до складу системи Організації Об’єднаних Націй. Останнім часом особливої актуальності набуває економічне співробітництво України з державами Азії та Африки. Важливим торговельно-економічним партнером України можна вважати Китай. Активно розвиваються економічні відносини міжнародному рівні. Важливе значення в Україні надається розвитку двосторонніх відносин з країнами «Великої вісімки», насамперед США та Німеччиною. Російсько-українське співробітництво у сфері економіки вкрай нестабільне. Упродовж останніх років товарообіг між нашими країнами постійно зменшувався. Чимале значення для України має організація співробітництва з міжнародними фінансово-кредитними установами. Серед міжнародних фінансових організацій у нашій державі значну роль відіграє Світовий банк, Міжнародний валютний фонд

30. Зовнішня політика незалежної України
Із проголошенням незалежності Україна почала брати активну участь у міжнародних відносинах як повноправний суб'єкт міжнародного права. Основні принципи зовнішньої політики України визначені в Декларації про державний суверенітет України (1990), ухвалених Верховною Радою «Основних напрямках зовнішньої політики України» (1993), в Конституції України (1996).Одним з основних напрямків зовнішньої політики України є підтримання дружніх взаємовигідних зв'язків з країнами СНД. Основним питанням щодо цього є забезпечення України енергоносіями з Росії та створення зони вільної торгівлі в межах СНД; спрощення режиму перетинання україно-російського кордону тощо. 2003 р. Президент України Л. Кучма обраний головою на саммітах СНД. У вересні 2003 р. Україна разом із Росією та деякими іншими країнами СНД підписала угоду про Єдиний економічний простір (ЄЕП), де провідну роль відіграла Москва. Цей договір передбачає створення наддержавних органів, що суперечить Конституції України. Проте вже у жовтні претензії росіян на острів Тузлу у Керченській протоці загальмували процес входження України до ЄЕП. Цей конфлікт ще не вичерпаний і його розв'язання — процес тривалого часу.
Західна політика України пов'язана з прагненням інтегруватись у європейські структури і зокрема з входженням у Європейський союз (у віддаленій перспективі). Але цьому заважають економічне становище держави та суспільно-політична ситуація в ній, які не задовольняють європейським вимогам (зокрема стан демократії в Україні). Тому Україна мусить задовольнятися певними двосторонніми угодами з високорозвиненими країнами з певних питань економічного та політичного співробітництва.
Україна є членом декількох регіональних міждержавних організацій, зокрема Центральноєвропейської ініціативи (з 1996 р.) та Чорноморського економічного співробітництва (1994) що дає їй можливість розширяти співробітництво в таких галузях, як зв'язок, енергетика, транспорт, екологічна безпека, наука і технологія, статистика, інформація, культура.
Певну роль Україна відіграє у врегулюванні локальних конфліктів, а саме, в Югославії, Сьєрра-Леоне, Південному Лівані, а з 2003 — в Іраку.

7..Істориний процес заснування січей, їх військово-пол. устрій та державницькй устрої

Історію запорозького козацтва творили вісім Січей (Хортицька (1552-1557), Томаківська (60-ті рр. ХVІ ст. – 1593), Базавлуцька (1593-1638), Микитинська (1638-1652), Чортомлицька (1652-1709), Кам’янська (1709-1711), Олешківська (1711-1734), Нова або Підпільненська (1734-1775).

Найважливішими об’єктивними причинами заснування військово-організаційного центру козацтва в Подніпров’ї були: 1) внутрішня потреба козацтва в своїй організації у зв’язку із зростанням його чисельності на середину ХVІ ст.; 2) практична потреба в захисті українських земель від зростаючої татарської агресії; 3) необхідність об’єднання в згуртовані загони на чолі з досвідченим отаманом у зв’язку з тривалим перебуванням козаків далеко від волостей.

З часом на Запорожжі сформувалася нова українська (козацька) державність, яку називають праобразом справжньої держави. Головними ознаками держави є існування особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади; право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави. Січі були притаманні усі ці ознаки. На Січі функціонували законодавча, виконавча і судова гілки влади. Вищим законодавчим органом на Січі була рада. В її функції входило переобрання кошового отамана і старшини; встановлення військового устрою: вирішення питання війни і миру; ведення переговорів з дипломатами інших держав; поділ земель і угідь; покарання важливих злочинців.

Виконавча влада належала Кошу в особі кошового отамана та козацької старшини, яка утворювала уряд (військові начальники, військові чиновники, похідні та паланкові полковники). Старшина виконувала військові, адміністративні, судові, фінансові та дипломатичні функції.

Козацьке право закріплювало військову та адміністративно-територіальну організацію Січі (38 куренів і 5-8 паланок), регламентувало діяльність адміністративних і судових органів, забезпечуючи першочерговий захист особи і майна на Січі.

Запорозька Січ здійснювала цілий ряд державницьких функцій. Вона створила боєздатну армію; організувала український народ на боротьбу за визволення з-під іноземного гніту; поширила козацький устрій на всі українські землі; здійснювала на Україні власну релігійну та культурну політику; проводила міжнародну діяльність.

16. Особливості економічного розвитку українських земель у складі Росії на початку 20 ст. Початок XX ст. свідчив, що перебування України у складі царської Росії суттєво загальмувало і деформувало її соціально-економічний розвиток. Загальноєвропейські процеси індустріалізації відбувались тут повільніше, ніж у західноєвропейських країнах. До того ж рушійною силою цих процесів було некорінне (неукраїнське) населення.
На економічній ситуації в Наддніпрянській Україні першого десятиліття XX ст. відбилася глибока економічна криза 1900—1903 рр. і застій, що прийшов їй на зміну, який тривав до 1909 р. Підприємці і банкіри, прагнучи подолати кризу, почали створювати монополістичні об'єднання, за допомогою яких вони ділили ринки збуту продукції, регулювали ціни, об'єднували дрібні фірми і закривали збиткові заводи і фабрики. Найбільш поширеною формою монополій у початковий період були синдикати — угоди самостійних у виробничому відношенні власників підприємств про спільну реалізацію продукції через спільно організовану систему збуту.
В Україні одним із перших виник 1887 р. цукровий синдикат. 1902 р. був організований металургійний синдикат «Продамет», який зосередив у своїх руках дві третини виробництва чавуну і сталі Південної України. 1903 р. заснований синдикат «Продаруд». Значну роль відігравав синдикат «Продвугілля».
У 1909—1914 рр. економічна криза і застій змінилися прискореним підйомом української промисловості. При цьому роль і місце України в економічному організмі Російської імперії не змінились. Економічне зростання охопило головним чином вугільно-металургійну промисловість Донецько-Криворізького регіону, де працювали 50 % всіх робітників промисловості України.
Як і раніше, на початку XX ст. царський уряд сприяв прогресу головним чином сировинних галузей народного господарства України і свідомо гальмував розвиток інших. Результатом цього стало те, що багато галузей промисловості, які були життєво важливі для українського суспільства, були у занепаді, і жителі України змушені були купувати російські або закордонні товари. Це спричиняло постійний відтік коштів з України.
Загалом із України вивозилось набагато більше, ніж ввозилось. Вивіз товарів з України не мав відповідного відшкодування. За межі України і за кордони імперії в цілому йшло 75 % отриманого в економіці прибутку.
Розвиток сільського господарства Наддніпрянщини гальмувався на початку XX ст. малоефективним поміщицьким землеволодінням, у якому зосереджувались відсталі напівкріпацькі форми виробництва, та селянським малоземеллям. Поміщикам, що мали багато землі, не обов'язково було перебудовувати свої маєтки на капіталістичній основі. Вони задовольнялися селянськими відробітками і орендними виплатами селян. Провідну роль в сільському господарстві України відігравало виробництво зерна, особливо озимої пшениці.

18.Проаналіз. процес встановлен. радянської влади в Укр. та його наслідки. Встановлення радвлади. Слабкістю та розпорошеністю, відсутністю досвіду національних політичних сил скористалися більшовики, які вели боротьбу за встановлення радянської влади в Україні з перших днів повалення монархічного та буржуазного урядів Росії. В грудні 1917 р. в Харкові була проголошена Українська Народна Республіка (більшовицька), Народний секретаріат якої очолив М. Скрипник, головою ВУЦВК обрано Ю. Мєдвєдєва. Подальші події призвели до неодноразового реформування як назви, так і політики більшовицьких державоутворень. Достатньо зауважити, що весною 1918 р. вже існувало декілька радянських республік, які Декларацією ЦВК України від 7 березня 1918 р. запрошувалися до об’єднання (Українська, Донецько-Криворізька, Одеська, Таврійська, Донська), маючи на меті збройний захист “советской власти” на території Півдня Росії. Вдруге більшовицька влада була відновлена під новою офіційною назвою Українська Соціалістична Радянська Республіка в січні 1919 р. Головою уряду – Ради Народних Комісарів став Х. Раковський; центральними органами визначені були Всеукраїнський з‘їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет та Рада Народних Комісарів, до компетенції яких входили всі загальнодержавні питання. Юридичне оформлення радянської державності відбулося 10 березня 1919 р., коли ІІІ Всеукраїнський з‘їзд рад в Харкові прийняв першу Конституцію УСРР. Цим документом проголошувалося встановлення радянського ладу в Україні, закріплювалася перемога “диктатури пролетаріату”. Центральним завданням цієї диктатури Основний Закон УСРР визначив здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею і держава мали зійти з історичної арени, поступитися місцем вільним формам співжиття. Декларовано скасування приватної власності, владу робітничого класу, свободу слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Влада трудящих мала здійснюватися через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Перемога більшовизму. Внутрішньою нестабільністю молодої держави скористалися зовнішні сили. У другій половині 1919 р. білогвардійська Добровольча армія окупувала майже всю Україну, встановивши окупаційний режим відкритої терористичної диктатури, метою якого було відновлення “единой и неделимой” Російської монархії. Внаслідок відкритої боротьби українського народу проти денікінців останнім не вдалося зберегти контроль за Україною. Слабкістю білогвардійців скористалися більшовики, які в березні 1920 р. володіли майже всіма великими містами України, незважаючи на те, що сільське населення ще чинило значний опір. Втретє прийшовши в Україну, радянська влада, послабивши офіційний курс, продовжувала здійснювати курс на встановлення диктатури пролетаріату. В листопаді 1920 р. громадянська війна в Україні, фактично, завершилася, її результатом стала поразка національно-патріотичних сил, територіальний розкол українських земель, перемога радянських форм державності.Перемога радянської влади, в значній мірі, була визначена вибором народу, тому що Україна на 90% робітничо-селянська країна. 37-мільйонне населення УНР не захотіло нового повороту старого панування приватнокапіталістичних сил, не забуло колишньої “монаршої ласки”, воно не могло миритися з окупаційно-колоніальним режимом та внутрішньою реакцією. Зрадницька позиція і нерішучість переважної частини революційних вождів, які почали кидати Директорію, втікали за кордон, інші переходили на бік ворогів українства призвела до того, що більшовикам вдалося оволодіти Україною та встановити своє командування в усіх галузях – національній, економічній і політичній. Коли московський радянський уряд після перемоги над поляками звернувся до українського народу з закликом до конструктивної праці й до мирних відносин з Росією, обіцяючи Україні державну незалежність і допомогу у відбудові її держави й господарства, народ приймав цю пропозицію, відчуваючи на собі відверту політику економічної експлуатації країни, національного гніту та політичного терору.