Лекции.Орг


Поиск:




Книгодрукування в Нідерландах




Початок книгодрукування в Нідерландах, до складу яких входили Голландія і Флан­дрія, датується 1475 р. З цією країною по­в'язана легенда про винайдення Л. Косте-ром книгодрукування, який нібито надру­кував рухомими металевими літерами кни­гу «Дзеркало людського порятунку». Але це видання не датоване, до того ж, на думку вчених, його виготовлення припадає на 60-ті роки XV ст.

Перші друкарні були засновані в м. Ельст (Східна Фландрія) та м. Утрехт. В Ельсті ні­мецький друкар Йоганн фон Падерборн на­друкував латинську граматику (1472), а в Утрехті місцеві друкарі Н. Кетелер і Г. Ле-емпт — «Історію схоластики» (1473). У м. Брюгге з 1475 р. почала діяти друкарня Колара Мансіона, який велику увагу приді­ляв рисункові друкарських шрифтів і підтри­мував тісний зв'язок з англійським першодру­карем В. Кекетоном.

Потужні друкарні функціонували згодом у містах Девентер і Антверпен. У них працювали відомі друкарі Жерар Лееу і Якоб Беллерт.

ПЕРШІ ПІВДЕННОСЛОВ'ЯНСЬКІ ДРУКИ

Найдавніша книга хорватського автора — проповідь єпископа Миколи Мордуського, була видана латинською мовою у Римі (1474). Пе­рша слов'янська богослужбова книга — цер­ковнослов'янський Міссал (1483) — була над­рукована глаголичним шрифтом, можливо, у хорватському містечку Косинь. Книгознавці вважають, що місце видання Міссала — Ве­неція. Прізвище видавця і місце виготовлення друку в колофоні не вказані. Глаголичні дру-

 

Поширеиня друкарства у Європі в XV ст.

 

ки виготовлялися також у містечку Сені (Хо­рватія) протягом 1493—1507 pp. у друкарні, заснованій Блажо Баромичем.

У Венеції глаголичні книжки виготовлялися в друкарнях Перегринуса де Паскуалібуса та Андреаса Торресануса де Асула. Мова книг — церковнослов'янська, пристосована до хорват­ської. Перша книга, написана латинськими літерами, але хорватською мовою — Єван­геліє, — була надрукована у Венеції (1495).

ПЕРШІ КИРИЛИЧНІ ДРУКИ

Протягом останнього десятиліття XV ст. у Кракові — тодішній столиці Королівства Польського — з'явилися перші надруковані кирилицею книги для православних слов'ян. їх виготовив у 1491 р. Швайпольт Фіоль (бл. 1460 — після 1525).

«Доля судила, — пише відомий україн­ський книгознавець І. Огієнко, — щоб най­перші книжки, надруковані кирилицею, се­ред цілого слов'янства були українські. Пер­ший друкар українських книжок був родом німець — Швайпольт Фіоль, походив десь із Нейштадту в Франконії, де родина Фіолів була поширена. Рід Фіолів рано емігрував до Поль­щі і батько нашого Швайпольта (Святопол-ка) жив, здається в Любліні, а пізніше пере­йшов до Кракова. В той час у Кракові жило багато українців, тут була для них окрема православна церква. От десь з цими краків­ськими українцями й зійшовся Фіоль, і на­вчився від них мови (а знав її ще з Люб­ліна)».

З друкарні Ш. Фіоля вийшло чотири ки­риличні книги, надруковані церковнослов'ян­ською мовою, з яких дві — Октоїх (Осмоглас-ник) і Часослов (Часовник) — датовані 1491 р. У Тріоді пісній і Тріоді цвітній дати виходу немає. В колофонах датованих книг вказано прізвище видавця: «Докончана быс сия книга у великом граді у Кракові при державе вели­кого короля полского Казимира. И докончана быс мещанином краковьскимъ Шваиполтомъ, Фіоль, из немець немецкого роду, Франк».

Хоча у Тріодях немає вихідних даних, до­слідники книги приписують їх Ш. Фіолю, оскільки за друкарськими та художніми оз­наками вони дуже близькі до фіолівських книг. Існує припущення, що, крім переліче­них книжок, Ш. Фіоль виготовив ще один друк — Псалтир, який, на жаль, до нашого часу не зберігся.

218 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Розгорт

Октоїха.

Швайполып

Фіоль.

Краків.

1491 p.

Тексти для літургічних видань Ш. Фіоля були відредаговані згідно зі східнослов'янсь­кою рукописною традицією, але, як підкрес­люють книгознавці, в них наявні риси, при­таманні тогочасним українським рукописам.

Кириличні шрифти для фіолівських видань виготовив колишній студент Краківського уні­верситету Рудольф Борсдорф. їх рисунок ство­рений на основі раннього півуставу, що скла­вся у давній українській писемності.

Видання Ш. Фіоля за своєю структурою та художнім оздобленням скидалися ще на східнослов'янські рукописи. Октоїх і обидві Тріоді були видані форматом в аркуш, а Ча­сослов — у 1/4 частку аркуша. Шрифт був великий і відзначався певною щільністю, тому рядки виглядали насиченими. Не всі штамби літер були однакової товщини і не завжди закінчувалися чіткими засічками. Для окре­мих знаків, як це робилось у рукописній кни­зі, було запроектовано по кілька накреслень. Наприклад, тільки для однієї літери «О» виго­товлено 8 варіантів. Всього для складання кириличних друків Р. Борсдорф вилив 230 графічних знаків.

Складання виконане ще недостатньо аку­ратно: на деяких сторінках відсутні проміж-

ки між словами, трапляються рядки різної дов­жини, форматування рядків нерівномірне, шпальта вузька — 23 х 13 см. Пагінація та кустоди відсутні, але у зошитах є сигнатура, а в кінці книг містяться реєстри (покажчики порядку розміщення зошитів).

Оздоблення фіолівських видань небагате. Тріодь цвітна та Октоїх відкриваються фрон­тиспісними дереворитами із зображенням Роз­п'яття. Це найстаріша гравюра на дереві в кириличних друках. Мистецтвознавці зазна­чають, що її композиційна побудова та стилі­стика різьблення на дереві близькі до нюрн­берзької школи граверів.

Ш. Фіоль використав одну заставку, де­коративна композиція якої побудована з еле­ментів плетінчастого орнаменту, притаманного галицьким рукописам того часу. Ініціальні лі­тери також виконані з плетінки. Декоратив­не оздоблення книг доповнюється кіноварни­ми літерами та ломбардами (тип ініціальних літер). Як і в східнослов'янських рукописах Ш. Фіоль у своїх друках використовував ба­гато червоної фарби. Тексти починаються з червоних в'язевих рядків, а на останніх сто­рінках двох датованих книжок заверстана гравюра на дереві із зображенням герба Кра-

Поширення друкарства у Європі в XV сіп. 219

кова та ініціалами Ш. Фіоля «S. V.». Він дру­кував книги двома фарбами з однієї друкар­ської форми, але у два фарбопрогони.

Науковці протягом тривалого часу на­магаються дати відповідь на два кардиналь­них питання: про походження першого кни­говидавця кириличних друків Ш. Фіоля і про те, хто був замовником надрукованих ним най­більш уживаних у слов'ян літургійних книг православного віросповідання. У 1479 р. Ш. Фіоль прийняв міську юрисдикцію в Кра­кові та записався до цеху краківських золота­рів — він гаптував на шовку золотом, сріб­лом і коштовними каменями. Крім того, він був здібним механіком: винайшов пристрій для відномповування води зі свинцевих копалень і отримав королівський привілей (патент) від 9 березня 1489 р. Сконструйовані ним ма­шини працювали не тільки в королівських, а й у приватних копальнях Карпат.

Підкреслюючи своє походження, Ш. Фіоль у колофоні до Октоїха пише, що книга на­друкована краківським городянином Швай-польтом Фіолем, за походженням «із німець, німецького роду, франк». Такий самий запис є в колофоні Часослова.

Ще у першій половиш XIX ст. відомі поль­ські бібліографи Є. Бандтке та Й. Лелевель, а пізніше й польський учений-літературозна-вець К. Естрайхер, висловили припущення, що Ш. Фіоль мав слов'янське походження. Досліджуючи зміст колофонів, К. Естрайхер прочитав вищенаведений текст інакше — що Ш. Фіоль друкував книгу не сам, а з поміч­ником, німцем Франком.

Згодом деякі книгознавці прийняли цю гі­потезу і стали іменувати Фіоля Святонолком. Але більшість істориків книги, зокрема О. Си­доров, Є. Немировський, Я. Ісаєвич на основі змісту вже досліджених краківських архівних документів висловлюються на користь версії німецького походження першодрукаря. Адже у краківській міській книзі чітко записано: «...Швайпольт Фіоль із Нойштадта на Ейше, гаптар». Це містечко було розташоване по­близу Нюрнберга на землях історичної облас­ті Німеччини, яка у той час іменувалася Франконією. До речі, з цих документів стало відомо, що Ш. Фіоль був не тільки ремісни­ком і здібним механіком, а й успішним комерсантом: орендував стайню, закуповував меблі, надавав позики. Ймовірно, що книгодрукарська діяльність була для нього теж комерційною справою. З цього приводу О. Си-

доров зазначає: «За всіма даними ми повинні були б дивитися на нього не як на якогось замаскованого Святополка Фіалу (так його хотіли б називати давні російські бібліографи, що бажали бачити в ньому ідейного «право­славного»), а як на виконавця замовлення зі сторони, для якого-небудь центру, де діяла ру­сько-слов'янська церковна організація».

Відомо, що згідно з міським правом Крако­ва ремісничою справою можна було зайнятися тільки тоді, коли ремісник офіційно отримав «право громадянства» міста, проживши у Кра­кові не менше двох років, забезпечився пору­кою заможних громадян міста, а також був католицької віри. Фіоль відповідав усім цим вимогам, тому, можливо, погодившись із по­важними замовниками, побудував і очолив кириличну друкарню. До того ж від нього не вимагалося редагувати тексти для друкування. Ймовірно, вони вже були кимось підготовлені.

Створення кириличної друкарні у Кракові профінансував угорський банкір і підприємець Ян Турзо, для копалень якого у Північній Угорщині Ш. Фіоль раніше змайстрував гір­ничі машини й обслуговував їх як механік. Родині Турзо були близькими гуманістичні ідеї: банкір, наприклад, пожертвував гроші на оздо­блення вівтаря Марії для Маріяцького кос­тьолу в Кракові, його старший син Ян після його обрання Вроцлавським єпископом лис­тувався з М. Лютером та Е. Роттердамським; а молодший син Станіслав мав тісні зв'язки з книговидавцями Базеля і був прихильником поглядів Е. Роттердамського.

У Краківському університеті в той час було багато викладачів і студентів з України та Бі­лорусії, які дотримувалися гуманістичних по­глядів.

Наприкінці 80-х років XV ст. астрономію та медицину тут викладав український вче­ний Юрій Котермак із Дрогобича, який у Римі видав латиною свою наукову працю «Прогно­стична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі доктора мистецтв і медицини славетного Болонського універси­тету» (1483).

У середовищі краківської української інте­лігенції було багато обдарованих літераторів і вчених, зокрема професор Андрій Свірзький, поет Григорій Чуй із Самбора та Павло Ру­син, лемко, родом із Кросна, який згодом теж став професором Краківського університету.

Сучасні книгознавці, зокрема Є. Немиров­ський та В. Люблінський, висловлюють думку,

220 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Колофон

під гербом

Кракова.

Швайпольт

ФІОЛІІ.

Криків. 1491 р.

що ідея створення кириличної друкарні в Кра­кові зародилася безпосередньо в середовищі української інтелігенції та що українсько-бі­лоруська творча громада й була замовником кириличних видань.

Український історик і книгознавець Я. Іса-євич є прихильником іншої думки. Він вва­жає, що кириличні літургійні видання замо­вили ієрархи Українсько-Білоруської Пра­вославної Церкви, а безпосереднім ініціато­ром, ймовірно, був перемишльський єписко­пат. Вказуючи на те, що Ш. Фіоль у коло­фонах Октоїха та Часовника свідомо під­креслив своє німецьке походження, Я. Іса-євич робить висновок: «Гадаємо, що справж­ні ініціатори видань — православні — воліли залишитися у тіні, бо знали, що німця-като-лика менше зможуть запідозрити у бажанні видавати книжки на шкоду католицькій вірі. Згадка про те, що друкар є «німецького роду», ймовірно, мала на меті створити враження, що друкарня — тільки комерційне підприєм­ство, замаскувати справжні мотиви її органі­заторів».

З архівних документів відомо, що Ш. Фі­оль 4 лютого 1491 р. замовив Рудольфові Борсдорфу (колишньому студентові кра­ківського університету) виготовити друкарсь­кий шрифт «руського письма», а влітку на­друкував дві датовані кириличні книги —

Октоїх і Часослов. У листопаді того ж року Фіоль був ув'язнений краківською інквізиці­єю як єретик, що своїми кириличними друка-ми завдав великої шкоди католицькій вірі. Невдовзі, 21 листопада, його звільнили з в'я­зниці під заставу 1000 угорських форинтів, яку внесли підприємці Ян Турзо та Ян Теш-нар. А на суді 22 березня 1492 р. Ш. Фіоль визнав свою провину, відмовився від виданих ним кириличних книг і присягнув католиць­кій вірі, пообіцявши інформувати про вчинки інших на шкоду Католицькій Церкві.

Змирившись із забороною продовжувати книгодрукарську діяльність, Ш. Фіоль іде до м. Левоч (Східна Словаччина) та займається там гірничою справою.

Але деякі книгознавці, зокрема Є. Неми-ровський, припускають, що Ш. Фіоль через деякий час знову займався друкарством і до 1493 р. надрукував тим самим шрифтом ще дві книги (недатовані) — Тріодь пісну та Тріодь цвітну. З документів відомо також, що у 1492 р. Ян Турзо звернувся до краківського архієпископа Збігнєва Олесницького з прохан­ням дозволити діяльність кириличної друкарні, але дозволу не отримав.

У літературі зустрічаються припущення, що 111. Фіоль після звільнення з в'язниці займав­ся книгодрукарською справою в Грушівсько-му монастирі на Закарпатті. Але дослідники

Поширення друкарства у Європі в XV сіп.

книги цю гіпотезу не підтверджують, а вини­кнення друкарні у Грушеві датують 50—60-ми роками XVII ст.

Другим друкарем слов'янських кириличних книг був ієромонах Макарій, який працював у друкарні, створеній воєводою Джурдже Црноєвичем у м. Цетинє — столиці Чорного­рії. Макарій разом із помічниками вилив кири­личний шрифт, вигравіював на дереві всі не­обхідні графічні прикраси й ініціальні літери і за 1494—1496 pp. надрукував три літургійні книги: Октоїх у двох частинах, Псалтир і Молитовник.

Макарій був добре ознайомлений з дру­карською культурою венеціанських друкарів.

У його друках складання та верстання вико­нані досить професійно: краї шпальт строго вирівняні, рядки прямі, текст на шпальтах поділений на абзаци.

Декоративні заставки, прикраси й ініціали, скомпоновані з оздоблювальних елементів, зокрема рослинного орнаменту, досить вираз­ні: білі лінії та плями на чорному тлі. В Окто­їху вміщено шість великих сторінкових дерево­ритів. Макарій уміло виконав двоколірний друк у два фарбопрогони: першим прогоном друкувалася червона фарба, другим — чорна.

Друкарська діяльність Макарія у м. Це­тинє припинилася внаслідок нападу турків на Чорногорію у 1499 р.

Октоїх.

Фрагмент

сторінки.

Макарій.

Цетинє.

1494 р.

Гартман

Шедель.

Всесвітня

хроніка.

Фрагмент

сторінки.

Антон

Коберґер.

Нюрнберг.

1493 р.

Книги, надруковані у період від перших видань Йоганна Ґутенберґа і до ЗІ грудня 1500 р., називаються інкунабулами (від лат. incunabula — колиска, пеленки). Точних даних про

кількість виданих за цей час інкунабул немає, але науковці припускають, що в другій половині XV ст. у 246 містах Західної та Центральної Європи діяло приблизно від 1100 до 1700 друкарень, де було надруковано понад 40 000 різноманітних видань загальним тиражем 12—20 мільйонів примірників. Книги, надруковані у першій половині XVI cm., називаються палеотипами (від грец. palaios — древній і typos — відбиток). Багато істориків книги вважають поділ стародруків на інкунабули та палеотипи умовним, тому що друковані книги кінця XV cm. загалом не відрізняються від друків перших десятиліть XVI сіп. ні функціопально-структурною побудовою, ні художній оформленнями, ні книгодру­карською культурою. Наприклад, А. Мануцій, італійський книговидавець нової, ренесансної, формації, який розпо­чав свою книговидавничу діяльність ще в XV cm. і одним із перших у Європі став розробляти основи структури нової книги, а також підтримував належний рівень книгодрукарської культури своїх видань, не мав підстав змінювати свої

творчі погляди.

Частина 4





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-12; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1308 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Своим успехом я обязана тому, что никогда не оправдывалась и не принимала оправданий от других. © Флоренс Найтингейл
==> читать все изречения...

673 - | 597 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.012 с.