Інкунабули перших десятиліть за своєю художньою структурою були ще близькі до рукописної книги, а іноді цілком копіювали структуру рукописів.
Історик книги Є. Кацпржак зазначає, що бажання першодрукарів скопіювати художню структуру рукописів було для того часу природним, бо книгодрукування спочатку розглядалося як «удосконалений спосіб розмноження рукописів, і тому в друкованій книзі збереглися всі особливості рукописних зразків».
Шпальти ранніх книг мали два стовпці, як прийнято в рукописній книзі, були складеш шрифтами великого кегля, з використанням численних словоскорочень, лігатур, надрядкових знаків та ін.
У більшості ранніх інкунабул не вказували вихідних даних — ні місця, ні дати друкування видання, ні прізвища друкаря. Тому
Становлення книгодрукарстаа як мистецтва 225
для складання науково обґрунтованих бібліографічних характеристик інкунабульних видань були розроблені методи ретельного дослідження особливостей структури «колискових» друків (вивчення форматів і якості паперу та малюнків філіграней, графічних особливостей шрифтів, стильових ознак ілюстративного матеріалу й оздоблення палітурок), а також технічних прийомів шрифтолит-ників, техніки верстання шпальт провідними друкарями і особливо — вивчення рівня загальної художньої та друкарської культури перших друків.
Однією з характерних ознак інкунабул була відсутність титульних аркушів. Вихідні дані (якщо вони були) подавались, як і в рукописах, наприкінці основного тексту у колофонах. Це були місце і дата виготовлення друку, ім'я друкаря та назва книги. Імені та прізвища автора твору в ранніх інкунабулах ще не вказували. Згодом під колофоном почали зображати сигнет, який уперше з'явився в друках П. Шеффера та Й. Фуста — у Майн-цькому Псалтирі (1457) та в 48-рядковій Біблії (1462).
Малюнки друкарських і видавничих марок здебільшого були графічною інтерпретацією гербів міського патриціату чи заможної буржуазії, вихідцями з яких переважно й були книго друкарі та видавці.
Титульні аркуші у виданнях з'явилися пізніше, коли книжковий ринок заполонила велика кількість друкованої продукції, і без титульних даних покупцеві стало важко знахо-
дити потрібну книгу. До того ж із поширенням науково-популярної літератури, художніх видань гуманістів і великої кількості полемічних друків читачі почали стежити за продукцією певних книгодрукарів, які співпрацювали з провідними на той час літераторами та художниками. А назва аркуша «титульний» походить від назви ярлика з початковими словами твору-титула, який прикріплювали до папірусних сувоїв.
Титульний аркуш на початку видання вперше помістив Е. Ратдольт у "Календарі" Ре-гіомонтанана 1476 p., виданому у Венеції. Але цей титульний аркуш ще не був повним: частина вихідних відомостей була на ньому (назва видання, ім'я та прізвище автора), а частина у колофоні (ім'я та прізвище друкаря і дата виходу в світ). Пізніше, у 1481 р. титульні аркуші використали французький книговидавець Ж. Дюпре, а у 1484 р. П. Шеффер у книзі "Гербарій". Титульні аркуші з повними бібліографічними даними (ім'я та прізвище автора книги, назва книги, ім'я та прізвище видавця, дата і місце виготовлення книги) з'явилися тільки наприкінці XV ст. у виданнях А. Мануція (Венеція, 1499) і в книгах В. Штекеля (Ляйпциґ, 1500). На титульному аркуші вміщували також сигнет. Книгопродавці розвозили друковану продукцію у найвіддаленіші міста. Для транспортування укомплектовані зошити певних видань складали у стоси, які перев'язували мотузкою і вкладали у спеціальні бочки. Початкові сторінки перших зошитів у стосах, як правило,
Машщький Псалтир. Колофон із сшпетом. Ногаті Фуст і Петер Шеффер. Майіщ. 1457 р.
226 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ
Титульний
аркуш до
астрологічного
календаря
Рєгіомонтаиа.
Ерхард Ратдольт.
Венеція. 1476;
1478 pp.
в дорозі забруднювалися, тому зверху на ці стоси почали класти спеціально видруковані окремі аркуші з заголовковими написами твору (інципітами). З часом, вже у XVI ст., на цих аркушах, що отримали назву шмуцтитули (від нім. Schmutz — бруд і Titel — заголовок), окрім інципітів, стали подавати імена та прізвища автора твору і друкаря. За шмуцтитулами торговці орієнтувалися, хто їх надрукував і де можна замовити наступну партію.
Для книгодрукарів найціннішим друкарським матеріалом був папір. Його часто не вистачало для виготовлення всього тиражу видання, а нова партія придбаного паперу іноді бувала гіршої якості й іншого розміру. Виго-
товлені з іншого паперу примірники відрізнялися за розмірами аркушів у блоці та якістю. Кількість зігнутих навпіл аркушів у зошитах коливалася від 4—6 до 8—10. Для того, щоби забезпечити правильність комплектування книжкових блоків, друкарі скористалися доробком майстрів рукописної книги. Формуючи з аркушів зошити, вони запозичили систему рекламантів — у нижньому правому кут ку сторінки під основним текстом подавали перше слово або частину слова першого рядка наступної сторінки. Для контролю при укладанні книжкових блоків використовували бу-квені та цифрові позначки, які писали на першій і останній сторінках кожного зошита: літерами позначали порядкові номери зоши-
Становлення книгодрукарствп як мистецтва 227
тів, а цифрами — кількість аркушів у кожному зошиті, або навпаки. Ці позначки в рукописах називалися кустодами, а в друкованій книзі їх називають сигнатурами. Спочатку в друкарнях сигнатури вписували від руки, а з 70-х років XV ст. почали складати і верстати разом з основним текстом.
Сигнатуру поміщали здебільшого внизу біля краю нижнього поля, а при виготовленні книжкового блока у палітурній майстерні її, як правило, відрізали. Проте в кожній друкарні сигнатуру на сторінках зошитів могли розміщувати на свій розсуд, а це значно ускладнювало роботу брошурувальників. Тому друкарі стали використовувати систему обліку сигнатур (так звані реєстри) наприкінці книги, які відтворювали порядок комплектування зошитів у книжковий блок і кількість аркушів у кожному зошиті. Для цього використовували запис початкових слів перших сторінок кожного зошита і вказували обсяг зошитів. Ре-сстри не виконували функцію змісту видання (в ранніх інкунабулах зміст ще не використовувався), а лише допомагали майстрові-бро-шурувальнику. Цьому структурному елементові в друках стали приділяти значно більше уваги, ніж у рукописній книзі: реєстри складалися шрифтами більшого кегля і з часом почали подавати перед основним текстом. Іноді за своєю конструкцією вони скидалися на титульні аркуші. Так, наприклад, був спроектований реєстр до книги Г. Шеделя «Всесвітня хроніка» (Нюрнберг, 1493).
У ранніх інкунабулах друкарі користувалися неповною нумерацією сторінок у книжковому блоці, так званою системою фоліації, яка була прийнята в рукописній книзі, тобто через сторінку: нумерувалися лише аркуші. Повну нумерацію сторінок — пагінацію — вперше використав ще у 1470 р. друкар із Кельна Н. Гетц, але його починання залишилося без наслідування. Пагінацію запровадили тільки наприкінці XV ст. після використання її А. Мануцієм у 1499 р. при друкуванні книги Перотто «Cornucopiae».
Досить рано, ще в друках з ґотично-шрифтовим текстом, друкарі почали використовувати систему колонтитулів. З часом вони відмовилися від складних римських колонцифр (наприклад, «Folium CXGV» — «Folium CXGVI» і т. д.) і почали користуватися арабськими цифрами (195—196).
Колірність інкунабул також мало чим відрізняється від колірності рукописної книги. У
своїх друках ні Й. Ґутенберґ, ні Й. Фуст із П. Шеффером, ні перші друкарі Італії та Франції не відмовлялися від використання кольору в книзі: у їх друках від руки фарбами були виконані двоколірні, а іноді триколірні рубрики, ініціали, окремі рядки в тексті, ломбарди та колонтитули.
Для малювання великих ініціалів ілюмінаторами майстри-складачі залишали чисті місця на шпальтах, але як позначки заверстували дрібні літери-репрезентанти (від франц. representatif — показовий). Це також було безпосереднім запозиченням з оформлення рукописної книги. Великі ініціали малювали з використанням різноманітних прикрас, орнаментально-декоративні елементи яких композиційно продовжувалися на полях інкунабул у вигляді геральдичних (гербових) зображень, а також квітів, тварин або птахів.
Пізніше ініціали почали вирізьблювати на дереві та друкувати разом із текстом. П. Шеф-фер у Майнцькому Псалтирі (1457) вперше надрукував ініціали кількома фарбами, виготовляючи для кожної фарби окрему форму з металу. Колірні ініціали Псалтиря друкувалися, ймовірно, не одночасно з текстом, а окремими фарбопрогонами.
Усі декоративні елементи виконувалися в друках так, як це традиційно було у рукописах. Особливо розмальовували книги, надруковані на тонкому пергаменті: на їх сторінках гуашевими фарбами виконані пишні мініатюри, а текстові двостовпцеві шпальти облямовані орнаментальними прикрасами. У книгах, надрукованих на папері, ксилографічні ілюстрації розмальовані акварельними фарбами.
Найбільших успіхів у пошуках функціональної побудови тексту і графічного матеріалу друкарі досягли в науково-популярних і довідково-енциклопедичних виданнях.
Одним із перших таких видань є "Малий сад здоров'я" (1485), надрукований німецькою мовою у майнцькій друкарні П. Шеффера. У книзі ще немає пагінації та змісту, але орієнтування у книжковому просторі будується за рахунок того, що послідовність основного тексту визначається алфавітним порядком. Крім того, на кожній сторінці наводиться опис окремої рослини і поряд заверстаний малюнок. Наприкінці видання теж в алфавітному порядку перелічуються захворювання та рослини, необхідні для їх лікування. Як і у більшості інкунабул, титульний аркуш у книзі відсутній.
228 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ
Великий сад
здоров'я.
Шпальта з
деревориті'шми
ілюстраціями.
Якоб Мейденбах.
Майпц. 1491 і>.
У колофоні подано сигнет П. Шеффера, вид-рукований червоною фарбою. Рубрикація виконана від руки кіновар'ю. Ілюстрації, яких налічується 368, надруковані з дерев'яних дощок, а потім розфарбовані від руки аквареллю. Посторінково-просторова організація тексту та графічного матеріалу в цьому виданні виглядала ще дещо примітивно: читачеві пропонувалося досить елементарне логічне і зорове сприйняття інформації.
У Майнці через 6 років друкар Якоб Мейденбах видав латинською мовою книгу для лікарів «Великий сад здоров'я» (1491), у якій значно вдосконалив логічну структуризацію інформаційного матеріалу. Основний текст
поділяється на 1066 розділів, які ілюстровані 1073 гравюрами на дереві — по декілька ілюстрацій на кожному розвороті. У книзі використана фоліація, наводиться алфавітно-предметний покажчик і добре розроблений зміст. Текст складений у два стовпці. Велика увага приділялася побудові рубрикаційної системи. Ілюстрації служать для запам'ятовування інформації та сприяють орієнтуванню у книзі. Дослідники мистецтва книги вважають це видання одним із найкращих серед книг науково-пізнавального типу у ранній період книгодрукування завдяки добре розробленій побудові основного й допоміжного текстів і графічного матеріалу.
Становлення кншодрукарства як мистецтва 229
Папір, на якому друкувалися перші книги, виготовляли ще повністю з ганчір'я без будь-яких додатків. Розміри книг були нестандартними, оскільки залежали від розмірів паперових аркушів, які виготовляли в межах від 45 х ЗО см до 60 х 45 см. Внаслідок таких коливань формати книг мали дві різновидності: великий або малий ін-фоліо, великий або малий ін-кварто тощо. Загалом перші друковані книги були громіздкими і за своїм обсягом, і за форматом. Деяка упорядкованість форматів книг наприкінці XV ст. пов'язана з використанням філіграней, які вказували не тільки на виробника, а й на певну якість паперу та його формат. «За розмірами аркушів із зображеннями, наприклад, орла, дзвона, єдинорога, коропи, квітів та ін., друкарі почали проектувати розміри і своїх майбутніх видань. За цими філігранями дослідники книги отримали можливість визначати місце та приблизний час виготовлення тих чи інших інкунабульних видань.
Книги продавалися без оправ, покупець замовляв їх у палітурній майстерні на свій смак. Тому кожен друк інкунабульного періоду, що дійшов до нашого часу, мав індивідуальний зовнішній вигляд.
