Внутрішня структура й оздоблення інкунабул

Інкунабули перших десятиліть за своєю художньою структурою були ще близь­кі до рукописної книги, а іноді цілком копіювали структуру рукописів.

Історик книги Є. Кацпржак зазначає, що бажання першодрукарів скопіювати худож­ню структуру рукописів було для того часу природним, бо книгодрукування спочатку роз­глядалося як «удосконалений спосіб розмно­ження рукописів, і тому в друкованій книзі збереглися всі особливості рукописних зраз­ків».

Шпальти ранніх книг мали два стовпці, як прийнято в рукописній книзі, були складеш шрифтами великого кегля, з використанням численних словоскорочень, лігатур, надрядко­вих знаків та ін.

У більшості ранніх інкунабул не вказува­ли вихідних даних — ні місця, ні дати дру­кування видання, ні прізвища друкаря. Тому

Становлення книгодрукарстаа як мистецтва 225

для складання науково обґрунтованих бібліо­графічних характеристик інкунабульних ви­дань були розроблені методи ретельного до­слідження особливостей структури «колис­кових» друків (вивчення форматів і якості паперу та малюнків філіграней, графічних особливостей шрифтів, стильових ознак ілю­стративного матеріалу й оздоблення паліту­рок), а також технічних прийомів шрифтолит-ників, техніки верстання шпальт провідни­ми друкарями і особливо — вивчення рівня загальної художньої та друкарської культури перших друків.

Однією з характерних ознак інкунабул була відсутність титульних аркушів. Вихідні дані (якщо вони були) подавались, як і в рукопи­сах, наприкінці основного тексту у колофо­нах. Це були місце і дата виготовлення дру­ку, ім'я друкаря та назва книги. Імені та прі­звища автора твору в ранніх інкунабулах ще не вказували. Згодом під колофоном почали зображати сигнет, який уперше з'явився в друках П. Шеффера та Й. Фуста — у Майн-цькому Псалтирі (1457) та в 48-рядковій Бі­блії (1462).

Малюнки друкарських і видавничих марок здебільшого були графічною інтерпретацією гербів міського патриціату чи заможної бур­жуазії, вихідцями з яких переважно й були книго друкарі та видавці.

Титульні аркуші у виданнях з'явилися піз­ніше, коли книжковий ринок заполонила ве­лика кількість друкованої продукції, і без ти­тульних даних покупцеві стало важко знахо-

дити потрібну книгу. До того ж із поширен­ням науково-популярної літератури, художніх видань гуманістів і великої кількості полеміч­них друків читачі почали стежити за продук­цією певних книгодрукарів, які співпрацювали з провідними на той час літераторами та ху­дожниками. А назва аркуша «титульний» по­ходить від назви ярлика з початковими сло­вами твору-титула, який прикріплювали до папірусних сувоїв.

Титульний аркуш на початку видання впе­рше помістив Е. Ратдольт у "Календарі" Ре-гіомонтанана 1476 p., виданому у Венеції. Але цей титульний аркуш ще не був повним: час­тина вихідних відомостей була на ньому (назва видання, ім'я та прізвище автора), а частина у колофоні (ім'я та прізвище друкаря і дата виходу в світ). Пізніше, у 1481 р. титульні аркуші використали французький кни­говидавець Ж. Дюпре, а у 1484 р. П. Шеффер у книзі "Гербарій". Титульні ар­куші з повними бібліографічними даними (ім'я та прізвище автора книги, назва книги, ім'я та прізвище видавця, дата і місце виготовлення книги) з'явилися тільки наприкінці XV ст. у виданнях А. Мануція (Венеція, 1499) і в книгах В. Штекеля (Ляйпциґ, 1500). На ти­тульному аркуші вміщували також сигнет. Книгопродавці розвозили друковану продук­цію у найвіддаленіші міста. Для транспорту­вання укомплектовані зошити певних видань складали у стоси, які перев'язували мотузкою і вкладали у спеціальні бочки. Початкові сто­рінки перших зошитів у стосах, як правило,

Машщький Псалтир. Колофон із сшпетом. Ногаті Фуст і Петер Шеффер. Майіщ. 1457 р.

226 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Титульний

аркуш до

астрологічного

календаря

Рєгіомонтаиа.

Ерхард Ратдольт.

Венеція. 1476;

1478 pp.

в дорозі забруднювалися, тому зверху на ці стоси почали класти спеціально видруковані окремі аркуші з заголовковими написами тво­ру (інципітами). З часом, вже у XVI ст., на цих аркушах, що отримали назву шмуц­титули (від нім. Schmutz — бруд і Titel — заголовок), окрім інципітів, стали подавати імена та прізвища автора твору і друкаря. За шмуцтитулами торговці орієнтувалися, хто їх надрукував і де можна замовити наступну партію.

Для книгодрукарів найціннішим друкар­ським матеріалом був папір. Його часто не вистачало для виготовлення всього тиражу видання, а нова партія придбаного паперу іноді бувала гіршої якості й іншого розміру. Виго-

товлені з іншого паперу примірники відрізня­лися за розмірами аркушів у блоці та якістю. Кількість зігнутих навпіл аркушів у зошитах коливалася від 4—6 до 8—10. Для того, щоби забезпечити правильність комплектування книжкових блоків, друкарі скористалися до­робком майстрів рукописної книги. Формую­чи з аркушів зошити, вони запозичили систе­му рекламантів — у нижньому правому кут ку сторінки під основним текстом подавали перше слово або частину слова першого ряд­ка наступної сторінки. Для контролю при укла­данні книжкових блоків використовували бу-квені та цифрові позначки, які писали на пе­ршій і останній сторінках кожного зошита: літерами позначали порядкові номери зоши-

Становлення книгодрукарствп як мистецтва 227

тів, а цифрами — кількість аркушів у кожно­му зошиті, або навпаки. Ці позначки в руко­писах називалися кустодами, а в друкованій книзі їх називають сигнатурами. Спочатку в друкарнях сигнатури вписували від руки, а з 70-х років XV ст. почали складати і верстати разом з основним текстом.

Сигнатуру поміщали здебільшого внизу біля краю нижнього поля, а при виготовленні кни­жкового блока у палітурній майстерні її, як правило, відрізали. Проте в кожній друкарні сигнатуру на сторінках зошитів могли розмі­щувати на свій розсуд, а це значно ускладню­вало роботу брошурувальників. Тому друкарі стали використовувати систему обліку сигна­тур (так звані реєстри) наприкінці книги, які відтворювали порядок комплектування зо­шитів у книжковий блок і кількість аркушів у кожному зошиті. Для цього використовували запис початкових слів перших сторінок кож­ного зошита і вказували обсяг зошитів. Ре-сстри не виконували функцію змісту видання (в ранніх інкунабулах зміст ще не використо­вувався), а лише допомагали майстрові-бро-шурувальнику. Цьому структурному елемен­тові в друках стали приділяти значно більше уваги, ніж у рукописній книзі: реєстри скла­далися шрифтами більшого кегля і з часом почали подавати перед основним текстом. Іноді за своєю конструкцією вони скидалися на ти­тульні аркуші. Так, наприклад, був спроекто­ваний реєстр до книги Г. Шеделя «Всесвітня хроніка» (Нюрнберг, 1493).

У ранніх інкунабулах друкарі користува­лися неповною нумерацією сторінок у книж­ковому блоці, так званою системою фоліації, яка була прийнята в рукописній книзі, тобто через сторінку: нумерувалися лише аркуші. Повну нумерацію сторінок — пагінацію — вперше використав ще у 1470 р. друкар із Кельна Н. Гетц, але його починання залиши­лося без наслідування. Пагінацію запровади­ли тільки наприкінці XV ст. після викорис­тання її А. Мануцієм у 1499 р. при друкуванні книги Перотто «Cornucopiae».

Досить рано, ще в друках з ґотично-шрифтовим текстом, друкарі почали викорис­товувати систему колонтитулів. З часом вони відмовилися від складних римських колонцифр (наприклад, «Folium CXGV» — «Folium CXGVI» і т. д.) і почали користуватися араб­ськими цифрами (195—196).

Колірність інкунабул також мало чим від­різняється від колірності рукописної книги. У

своїх друках ні Й. Ґутенберґ, ні Й. Фуст із П. Шеффером, ні перші друкарі Італії та Франції не відмовлялися від використання ко­льору в книзі: у їх друках від руки фарбами були виконані двоколірні, а іноді триколірні рубрики, ініціали, окремі рядки в тексті, лом­барди та колонтитули.

Для малювання великих ініціалів ілюміна­торами майстри-складачі залишали чисті міс­ця на шпальтах, але як позначки заверстували дрібні літери-репрезентанти (від франц. representatif — показовий). Це також було безпосереднім запозиченням з оформлення рукописної книги. Великі ініціали малювали з використанням різноманітних прикрас, ор­наментально-декоративні елементи яких ком­позиційно продовжувалися на полях інкунабул у вигляді геральдичних (гербових) зображень, а також квітів, тварин або птахів.

Пізніше ініціали почали вирізьблювати на дереві та друкувати разом із текстом. П. Шеф-фер у Майнцькому Псалтирі (1457) вперше надрукував ініціали кількома фарбами, виготовляючи для кожної фарби окрему фор­му з металу. Колірні ініціали Псалтиря друку­валися, ймовірно, не одночасно з текстом, а окремими фарбопрогонами.

Усі декоративні елементи виконувалися в друках так, як це традиційно було у рукопи­сах. Особливо розмальовували книги, над­руковані на тонкому пергаменті: на їх сторін­ках гуашевими фарбами виконані пишні міні­атюри, а текстові двостовпцеві шпальти об­лямовані орнаментальними прикрасами. У книгах, надрукованих на папері, ксилогра­фічні ілюстрації розмальовані акварельними фарбами.

Найбільших успіхів у пошуках функціо­нальної побудови тексту і графічного матеріалу друкарі досягли в науково-популярних і довід­ково-енциклопедичних виданнях.

Одним із перших таких видань є "Малий сад здоров'я" (1485), надрукований німецькою мовою у майнцькій друкарні П. Шеффера. У книзі ще немає пагінації та змісту, але орієн­тування у книжковому просторі будується за рахунок того, що послідовність основного тек­сту визначається алфавітним порядком. Крім того, на кожній сторінці наводиться опис окре­мої рослини і поряд заверстаний малюнок. Наприкінці видання теж в алфавітному поряд­ку перелічуються захворювання та рослини, необхідні для їх лікування. Як і у більшості інкунабул, титульний аркуш у книзі відсутній.

228 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Великий сад

здоров'я.

Шпальта з

деревориті'шми

ілюстраціями.

Якоб Мейденбах.

Майпц. 1491 і>.

У колофоні подано сигнет П. Шеффера, вид-рукований червоною фарбою. Рубрикація ви­конана від руки кіновар'ю. Ілюстрації, яких налічується 368, надруковані з дерев'яних дощок, а потім розфарбовані від руки аква­реллю. Посторінково-просторова організація тексту та графічного матеріалу в цьому ви­данні виглядала ще дещо примітивно: читаче­ві пропонувалося досить елементарне логічне і зорове сприйняття інформації.

У Майнці через 6 років друкар Якоб Мей­денбах видав латинською мовою книгу для лікарів «Великий сад здоров'я» (1491), у якій значно вдосконалив логічну структуризацію інформаційного матеріалу. Основний текст

поділяється на 1066 розділів, які ілюстровані 1073 гравюрами на дереві — по декілька ілю­страцій на кожному розвороті. У книзі вико­ристана фоліація, наводиться алфавітно-пред­метний покажчик і добре розроблений зміст. Текст складений у два стовпці. Велика увага приділялася побудові рубрикаційної системи. Ілюстрації служать для запам'ятовування ін­формації та сприяють орієнтуванню у книзі. Дослідники мистецтва книги вважають це видання одним із найкращих серед книг нау­ково-пізнавального типу у ранній період кни­годрукування завдяки добре розробленій по­будові основного й допоміжного текстів і гра­фічного матеріалу.

Становлення кншодрукарства як мистецтва 229

Папір, на якому друкувалися перші кни­ги, виготовляли ще повністю з ганчір'я без будь-яких додатків. Розміри книг були нестан­дартними, оскільки залежали від розмірів па­перових аркушів, які виготовляли в межах від 45 х ЗО см до 60 х 45 см. Внаслідок таких коливань формати книг мали дві різновидності: великий або малий ін-фоліо, великий або малий ін-кварто тощо. Загалом перші друко­вані книги були громіздкими і за своїм обся­гом, і за форматом. Деяка упорядкованість форматів книг наприкінці XV ст. пов'язана з використанням філіграней, які вказували не тільки на виробника, а й на певну якість па­перу та його формат. «За розмірами аркушів із зображеннями, наприклад, орла, дзвона, єдинорога, коропи, квітів та ін., друкарі по­чали проектувати розміри і своїх майбутніх ви­дань. За цими філігранями дослідники книги отримали можливість визначати місце та приблизний час виготовлення тих чи інших інкунабульних видань.

Книги продавалися без оправ, покупець за­мовляв їх у палітурній майстерні на свій смак. Тому кожен друк інкунабульного періоду, що дійшов до нашого часу, мав індивідуальний зовнішній вигляд.