Ранні друки обходилися досить дорого, тому коло покупців було обмежене і складалося в основному з представників міського патриціату, буржуазії та заможних ремісників.
Більшість міського населення ще не мало можливості придбати друковану книгу. Тому тиражі інкунабул були невеликі: у Й. Ґутен-берга — 150—200 примірників, а у його учнів і помічників, які згодом відкрили власні друкарні, — 250—300 примірників.
Лише у 80-х роках XV ст., коли зріс попит на дешевшу друковану книгу, тиражі видань почали сягати іноді навіть тисячі примірників. Урізноманітнюється зміст друків, збільшується кількість їх назв. Наприклад, від початку книгодрукування до 1460 р. інкуна-булознавці налічують близько трьох десятків назв друків, включно з дрібними виданнями, а за період від 1460 р. до 1500 p., тобто за 40 років, — більш ніж 40 000 назв книжок (з урахуванням перевидань) загальним тиражем приблизно 12—20 мільйонів примірників. Із них до нашого часу збереглося тільки 500 000 інкунабул.
Друкарі бралися за виготовлення будь-якої друкованої продукції, яка мала читацький попит. Вони друкували народні книжки з картинками, молитовники, брошури повчального характеру, ілюстровані часовники-посіб-ники для проповідників, хроніки, лицарські романи, астрологічні та географічні видання, комедії, байки, різноманітні календарі, університетські наукові трактати латиною, юридичні та медичні довідники, промови провідних гуманістів. До 1500 p., наприклад, граматика латинської мови Е. Доната друкувалась 365 разів, «Доктринале» Олександра де Вілладея — 301, а об'ємна Біблія, складена з двох і більше томів (іноді з коментарями) — 126: 94 — латинською, 14 — німецькою, 11 — італійською, 3 — єврейською, 2 — чеською, по 1 — французькою та каталонською мовами. Монументальна праця Авіценни «Канон медичної науки» — енциклопедія з теоретичної та клінічної медицини, — складена автором на основі аналізу досвіду відомих грецьких, римських і арабських лікарів, перевидавалася 29 разів. Виник попит і на твори художньої літератури, надруковані національними мовами. Наприклад, твори Дж. Боккаччо італійською, німе-
Оядоблені
маюскульні
літери
латинського
шрифту,
вириіьблені на
мідних
пластинах
німецьким
ювеліром
Ізраелем
ван Меккенемом.
Мекенгайм.
Кінець XV cm.
246 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ
Верстат
для друкування
відбитків а
мідьоритів.
Із гравюри
XVII cm.
цькою, французькою та іспанською мовами були перевидані 75 разів. Багато перевидавалися і твори Данте Аліґ'єрі, Ф. Петрарки та інших відомих авторів. В Італії набули широкої популярності твори античних авторів. У міських книжкових крамницях або на базарах заможним читачам пропонували рідкісні видання, які дублювали тексти коштовних рукописів, не доступних широкому загалу (зберігались у монастирських або університетських бібліотеках).
Упродовж першого десятиліття після винайдення книгодрукування кожен кншодрукар самостійно виконував майже всі процеси виготовлення друків — від розроблення загального проекту майбутнього видання, проектування та виливання шрифту, складання та верстання шпальт, друкування тиражу — і до реалізації своїх видань. Його професійна підготовка і творчий потенціал мали бути для цього досить високими.
Пізніше, у зв'язку зі зростанням попиту на друки та виникненням численних друкарських підприємств, які почали виготовляти величезні на той час тиражі книжок, власники друкарень стали запрошувати до себе підмайстрів і помічників, а також навчати за власні кошти учнів. Наприклад, у більшості друкарень, де налічувалося не більше одного друкарського верстата і був невеликий асортимент шрифтів, крім майстра, працювали два підмайстри та один—два учні.
У 70—80-х роках XV ст. в потужних друкарнях працювало вже по кілька десятків, а іноді й до сотні найманих робітників різного фаху. Наприклад, у Нюрнберзькій друкарні А. Коберґера, заможного ремісника, а потім нюрнберзького патриція, діяли 24 друкарських стани, які обслуговували понад 100 робітників. А це сприяло виникненню згодом у містах соціального прошарку фахівців книгодрукарської справи.
Для того щоби створити книгодрукарське підприємство, яке б мало в подальшому економічний успіх, потрібні були величезні капіталовкладення. А капітал концентрувався в руках міської буржуазії, представники якої, до речі, виявилися зацікавлені не тільки у створенні книгодрукарських підприємств, а й у розвитку надійних торговельних зв'язків і у відкритті нових ринків збуту. Власники майже всіх великих друкарень у той час були переважно вихідці з міських буржуа.
Тому вже через 25—30 років після винайдення Й. Ґутенберґом нового способу книгодрукування почала також розвиватися безпосередньо видавнича справа. Замовляючи в друкарні виготовлення книг, видавець мав певну можливість оперувати своїми, часто невеликими, коштами і вкладати їх у ті видання, які користувалися на той час найбільшим читацьким попитом.
Протягом довгого часу друкована книга поступалась у конкуренції кольоровим ману-
Становлення кншодрукарства як мистецтва 247
скриптам, виготовлення яких активно підтримували заможні збирачі рукописів. Духовенство, землевласники та навіть певний прошарок гуманістично настроєної інтелігенції ставилися до друкованої книги іронічно, бо виготовлена новим способом книга асоціювалась у них з лубочними блокбухами.
Під впливом творчих досягнень великого Й. Ґутенберґа деякі майстри продовжували дотримуватися художніх канонів, притаманних рукописній книзі. Але згодом книгодру-карі відмовились і від великих форматів, і від двостовпцевих шпальт, і від численних лігатур та словоскорочень у тексті, і від багатоколірності в книзі. А наприкінці XV ст. під впливом гуманістичної літератури й удосконаленої ксилографічної контурної орнаментики, заснованої на естетичних засадах доби Відродження, друкарі практично відмовляються від червоного кольору в друках і розробляють новий шрифт, літери якого стають світлішими, круглішими та легшими.
Щоб розширити коло своїх постійних покупців, видавці та друкарі стали приділяти велику увагу підвищенню культури видань. А це сприяло формуванню нового виду мистецтва — книгодрукарського, — естетика якого була вже закладена Й. Ґутенберґом у його шедеврі — 42-рядкові Біблії.
Формування основ книгодрукарського мистецтва вимагало від майстрів виконання певних вимог:
— удосконалення технічних правил складання та верстання на шпальтах тексту разом із графічним матеріалом, які б давали змогу
більш професійно виявляти логічну структуру тексту залежно від змісту і функціонального призначення видання;
— удосконалення техніки суміщення, щоби забезпечити «накладання» рядків з обох боків аркуша один на одного і запобігти забрудненню аркуша при друкуванні;
— удосконалення композиційного складу друкарських фарб з тим, щоби вони пластичніше «переходили» з друкарської форми на паперовий аркуш при друкуванні;
— удосконалення технічних засобів друкарського процесу, а також друкарського обладнання;
— розроблення технологічно обумовленої і водночас виразної графіки друкарських шрифтів, літери яких були б читабельними та мали естетичний вигляд;
— розроблення нової системи ілюстрування книги завдяки використанню гравюри на дереві, яка дає змогу досягти суто друкарської виразності, побудованої на нових естетичних критеріях, — на контрасті білого паперу і чорного шрифту та графічних елементів;
— пошуки пропорційних і водночас гармонійних співвідношень між форматом книги, форматом шпальти і розмірами книжкових полів для кращого сприймання інформації читачем.
Згодом професія книгодрукаря — «майстра друкарського мистецтва» («magister artis impressoriae») — набула дуже високого статусу. Вона була піднесена до рівня професорської посади в університеті або членства в міському магістраті.
248 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ
Друкарня
XVI ст.
Із мідьорита
Т. Галле.
Франція.
XVII ст.
