Розвиток графіки латинських друкарських шрифтів у XV СТ.

Рисунок літер завжди підпорядковувався функціональному призначенню і типу книги, а також залежав від техніки виконання шрифту — малювання пензлем чи пером, гравіювання штихелем на дерев'яній дошці чи різцем на металевій пластині або виливання з металу для складання друкарської форми. Графіка перших друкарських шрифтів була створена на основі рукописних, які мають

довгу історію свого розвитку і про які йшлося в першій книзі посібника.

Йоганн Ґутенберґ і його помічники мали перед собою лише один естетичний взірець — рукописну книгу. Щоби конкурувати з нею, вони повинні були виготовити друковану книгу в дусі рукописної книжкової естетики. Тому друкарські шрифти перших двох десятиліть створені на основі рукописних. Графіку друкарських літер копіювали, як правило, з рукописів того регіону, де вони проектувались і виливались.

Уже в першому десятилітті після винайдення європейського способу книгодрукування друкарі зіткнулися з певними труднощами при виготовленні друкарських форм із шрифтів, розроблених на основі Готичної каліграфії. Наприклад, Й. Ґутенберґ, намагаючись максимально наблизитися до традиційного читацького сприйняття естетики написаних текстурою рукописних книг (краса тексту в них досягалася використанням багатоваріантних малюнків однакових літер та надрядкових знаків, лігатур і різноманітних злитих слово-скорочень), до своєї 42-рядкової Біблії розробив і вилив комплект шрифту з 243 малих і 47 великих літер. Книги з двостовпцевими шпальтами, надруковані готичними шрифтами, були, як правило, громіздкими фоліантами, при читанні яких відчувалися певні незручності. Наприклад, 42-рядкова Біблія Й. Ґу-тенберґа складалася з двох великих томів, у яких налічувалося 2564 складених стовпців.

Технологічні особливості виготовлення друків спонукали друкарів поступово відмовлятися від готичної каліграфії, що привело згодом до спрощення й уніфікації латинської орфографії. Поширення друкованої книги в Європі спричинило пошуки більш простої шрифтової графіки. Це, в свою чергу, вплинуло на формування двох основних типів

Готико-анпшква. 1479-1485 pp.

230 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

Правила

богослужіння.

Фрагмент

сторінки.

Шрифт

готико- антиква.

Петер Шеффер.

Майнц. 1459 р.

Зразок

друкарського

швабахера.

Німеччина.

Кінець

XV cm.

західноєвропейських друкарських шрифтів: Готичного та антиквеного.

Готичні друкарські шрифти

Перші друкарські шрифти були створені на основі рисунків готичних шрифтових накреслень. Наприклад, книги Й. Ґутенберґа (донати, календарі, 42-рядкова Біблія) і його учня П. Шеффера (Майнцький Псалтир) були надруковані шрифтами, розробленими на основі рукописної текстури, якою в основному переписували церковнослужбові книги. Ці шрифти відзначалися щільністю, тому, мабуть, в Англії вони отримали назву «чорні літери».

У 70-х роках XV ст. в Німеччині з'являється друкарський шрифт, сформований на основі графіки ґотичних шрифтів, але під впливом рисунків літер гуманістичного мінускулу XIV ст. Цей тип друкарського шрифту, який отримав назву Готико-антиква, розглядається як перехідна форма при створенні усталеної друкарської антикви. Графіку друкарської ґотико-антикви розробив П. Шеффер. Нею він надрукував «Правила богослужіння» (1459), а також використав їх при виготовленні 48-рядкової Біблії (1462). У 60-70-х роках ґотико-антиква з її варіантами стала основним друкарським шрифтом.

В Італії у 80-х роках XV ст. став популярним друкарський шрифт фрактура рондо, розроблений на основі рукописного шрифту ротунда німецьким друкарем Ульріхом Ганом у Римі в 1467 р. Цим шрифтом він надрукував книгу Туррекремати «Роздуми».

Пізніше у Венеції фрактура рондо була вдосконалена Н. Жансоном і отримала серед європейських друкарів велику популярність. У Німеччині нею почав друкувати книги Е. Ратдольт, повернувшись на батьківщину з Венеції у 1486 р. У надрукованому ним цього ж року в Авґсбурзі проспекті шрифтів його друкарні фрактура рондо представлена кількома варіантами.

Рукописний шрифт бастарда теж послужив основою для створення друкарського шрифту. Його розробили німецькі кни-годрукарі А. Коберґер та П. Шеффер і використали при друкуванні німецької Біблії (Нюрнберґ, 1483) і «Малого саду здоров'я» (Майнц, 1485). Наприкінці XV ст. у Німеччині з'явився ще один вид ґотичного друкарського шрифту — швабахер, створений на основі рукописного ґотичного курсиву та деяких написань бастардних шрифтів. Він зручно читався, містив незначну кількість лігатур, словоскорочень і додаткових позначок, форма деяких його літер мала тенденцію до заокруглення. Характерною його особливістю є декорування великих літер.

Антиквені друкарські шрифти

У XVI ст. в більшості європейських країн для друкування церковнослужбової та юридичної літератури, а також видань національними мовами, в основному використовували ґотичні шрифти. Але в першій половині XVI ст. спочатку в Італії, а потім у Франції та Іспанії друкарі поступово надають перевагу антикві, а наприкінці століття антиква перемагає в Англії. Лише у Німеччині та країнах Північної Європи цей шрифт досить довго не міг знайти в книгодрукарському середовищі своїх прихильників.

Графіка антиквених друкарських шрифтів сформована на основі рукописного шрифту, який увійшов у історію книги як каролінзь-кий мінускул. На основі рисунка літер цього рукописного шрифту в 1465 р. німецькі друкарі К. Свейнхейм і А. Паннарц, які відкрили

Друкарські

шрифти

Готичного,

ґотико-

антиквеного

та антиквеного

накресленнь.

Проспект

шрифтів

Ерхарда

Ратдольта.

Авґсбурґ. 1486 р.

Становлення книгодрукарства як мистецтва 231

Конрада

Свейнхейми і

Арнольда

Паннарца.

Рим. 1468 р.

Антиква

Школя Шансона.

Венеція. 1470 і>.

232 ВИНАЙДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СПОСОБУ КНИГОДРУКУВАННЯ

великих літер) і рисунок рукописних зразків літер гуманістичного мінускулу (для малих літер). Чіткий і гармонійний малюнок антикви Н. Жансона був уже повністю незалежним від впливу графіки ґотичних шрифтових накреслень. На відміну від ґотичних шрифтів із їх щільністю та кутастістю, літери антикви мали підкреслену горизонтальність. А за допомогою засічок у формі трикутника (серифів) створювалася чітка базова основа літер у рядках. Замість ґотичних зламів були запроектовані ритмічні підкреслено заокруглені елементи. Літери наближалися до форми квадрата, а основні штрихи знаків мали більш-менш однакову товщину, що надавало шрифтові помірної контрастності. Для вічка літер була характерна чіткість. Запроектовані книгодрукарями XV— XVI ст. шрифти типу антиква, літери яких будувалися на основі квадрата, отримали назву медієваль (від франц. medieval — середньовічний), або ренесансна (стародавня) антиква.

Наприкінці XV ст. у Венеції в друкарні Альда Мануція створили чудовий друкарський прямий шрифт антиквеного тину для книги Ф. Колонии «Гіннеротомахія Поліфіла» (1499). Креслення для пуансонів виконав майстер із Болоньї — Франческо на прізвище Ґріффо. До історично-книгознавчої літератури цей шрифт увійшов під назвою поліфілос-антиква, або шрифт Поліфіла.

Теоретичні принципи побудови латинських шрифтів почали розробляти вже у добу раннього Відродження. У 1463 р. в своєму трактаті Фелічо Фелічіано опублікував перші зразки геометричної конструкції капітальної антикви маюскульного накреслення, а у 1480 р. каліграф Доміано да Мойл (бл. 1457—1500) видав у Парижі перший підручник з шрифту,

розрахований на ремісників-керамістів, різьбярів і граверів.