Порядок та способи виникнення юр.осіб 4 страница

42. Існують такі види недійсних правочинів:

1. Правочини з дефектами суб’єктивного складу. Якщо хоча б однією з сторін правочину виступала особа, яка не досягла 14 р., або якщо правочин виходив за межі дрібного побутового і якщо б було відсутнє схвалення дій малолітньої особи батьками, опікуном, то такий правочин визнається недійсним. Основним наслідком визнання такого правочину недійсним є двостороння реституція.2. Правочин з дефектами волі. Одним із видів дефектів волі є тимчасовий стан, при якому людина не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Стан, при якому особа не усвідомлює своїх дій, може мати одну з трьох форм вияву:

· Вольову (оцінює те, що відбувається, але не може керувати своїми діями);

· Інтелектуальну (не розуміє значення своїх дій, хоча може ними керувати);

· Змішану (не розуміє значення своїх дій і не керує ними);

Основним наслідком визнання такого правочину недійсним є двостороння реституція.

3 .Правочин з дефектами форми. Недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Але порушення простої письмової форми все ж має певні негативні наслідки для його сторін. Якщо правочин укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом недійсним. У разі недодержання обов’язкової нотаріальної форми одностороннього правочину (заповіт), такий правочин є нікчемним. Недодержання нотаріальної форми договору має наслідком його нікчемність, настає двостороння реституція.4. Правочин з дефектами змісту та порядку укладення правочину. Правочин, укладений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї особи з іншою його стороною, є оспорюваним. Особа, чку представляють, отримує право на позов про визнання правочину недійсним. Основним наслідком такого правочину є двостороння реституція

43. Поняття представництва. Сфера та межі дії представництва.Види представництва. Представництво – правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Учасниками відносин представництва є 3 суб’єкти: Особа, яку представляють (якій надано певну цив.дієздатність, яка не досягла повноліття);Представник (фіз.та юр.особа);Третя особа, яку представляє представник.; За змістом правовідносин представництва поділяють на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх правовідносин належать правовідносини між представником та особою, яку представляють, тобто правовідносини, що безпосередньо призводять до представницької діяльності (на підставі договору доручення). До зовнішніх правовідносин у представництві належать правовідносини між представником та третьою особою.Для того, щоб дії представника створили юр.права і обов’язки для особи, яку представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні повноваження, якими визначаються зміст і межі дій, які представник може вчинити від імені особи, яку він представляє. За своєю сутністю повноваження – це немайнове цив.право, основним елементом якого є право на власні позитивні дії. Проте, як і кожне суб’єктивне право, повноваження включає й можливість вимоги певної поведінки від інших осіб. Слід враховувати, що коло дій, які можуть бути здійснені за допомогою представництва не є обмеженими. Усі юр.дії представник зобов’язаний здійснювати в інтересах особи, яку представляє Представництво може бути 2 видів: добровільне (договірне) і обов’язкове (законне). Добровільним є представництво, при якому дієздатна особа, яка сама здатна вчиняти правочин, використовує для їх вчинення представника на власний розсуд. Зазначене добровільне представництво може здійснюватися на підставі договору, зокрема договору доручення та довіреності або акта органу юр.особи. різновидом добровільного представництва є комерційне представництво, що грунтується на договорі, складеному між комерційним представником та особою, яку він представляє. Комерційним представник є особа, чка постійно самостійно виступає представником підприємств при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Обов’язкове представництво існує незалежно від волевиявлення особи, яку представляють. Воно визначається певними нормативними актами (ЦК,СК). До обов’язкового представництва слід віднести представництво батьками або опікунами осіб, які не мають повної дієздатності. Обсяг повноважень представника та їх зміст при обов’язковому представництві визначається законом.Різновидом обов’язкового представництва є статутне представництво, за яким представниками виступають уповноважені організації, яким їхніми установчими документами надано право представляти інтереси членів цих організацій.

44. Поняття, форми, строк довіреності Довіреність – односторонній правочин, вчинення якого здійснюється діями однієї сторони, тобто особи, яку представляють за довіреністю. За довіреністю здійснюється представництво, яке грунтується на договорі або акті юр.особи. у ній закріплені межі повноважень представника, який створює права та обов’язки безпосередньо для довірителя. Довіреність – письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Особа, яка видає довіреність, є довірителем, а особа, яка отримує повноваження за довіреністю – довіреним. Довіреність не тотожна договорові доручення. Співвідношення між ними таке: договір доручення є підставою для видачі довіреності. Довіреність може бути складена від імені однієї або кількох осіб на ім’я однієї або кількох осіб. У виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юр.дії, які мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Довіреність завжди повинна мати письмову форму. Це може бути звичайна письмова чи письмова нотаріальна форма. У довіреності має бути зазначена особа, на яку видана довіреність (представник), особа, яка її видала (довіритель), чітко відображена воля останньої на вчинення від її імені представником правочину, вказана дата видачі довіреності, оскільки без неї довіреність є нікчемною. В тексті нотвріально посвідченої довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання, прізвище, ім’я та по батькові і місце проживання представника та особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посада, яку він займає. Форми довіреності: Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинитися правочин.;2. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню.;Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини.Довіреність на одержання зар.плати, стипендії, пенсії, аліментів, поштових кореспонденцій може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається.Довіреність від імені юр.особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюються печаткою цієї юр.особи. довіреність є строковою угодою, тобто дія довіреності обмежена у часі. Строк дії довіреності зазначається у довіреності. Якщо строк довіреності не зазначений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Особа, яка видала довіреність, за вийнятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

45. Зобов’язання: поняття та структура Зобов’язання – правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана чинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника його обов’язку. Види зобов’язань: Залежно від підстав виникнення зобов’язання:Договірні (виникають внаслідок договору);Недоговірні (позадоговірні) виникають внаслідок одностороннього правочину, або заподіяння шкоди, або внаслідок рятування майна.Значення такого поділу полягає в тому,що зміст договірних зобов’язань визначається не тільки законом, а насамперед домовленістю їх учасників; зміст недоговірних – грунтується на законі, односторонньому вилевиявленні суб’єкта приватного або публічного права.Залежно від мети (спрямованості):Регулятивні (змістом є правомірна поведінка, вони можуть регулювати поведінку учасників договору);Охоронні (виникають внаслідок заподіяння шкоди, або внаслідок безпідставного збагачення, їх метою є захист порушеного інтересу сторін права)За співвідношенням прав і обов’язків:Односторонні (коли одна сторона має лише права, а інша має лише обов’язки);Взаємні (зустічні) коли кожна сторона зобов’язання має як комплекс прав так і комплекс обов’язків.Залежно від хар-ру правового зв’язку між учасниками зобов’язання:Якщо сторони мають лише по одному праву і одному обов’язку, то зобов’язання вважається простим. Якщо прав і обов’язків у сторін зобов’язання кілька, воно є складним. Так, зобов’язання, що виникли з договору дарування, - прості, а з договору купівлі-продажу – можуть бути як простими, так і складними.Залежно від значення зобов’язань:Головні (основні) зобов’язання, можуть існувати самостійно (наприклад купівля-продаж)Додаткові (виникають лише за наявності основного зобов’язання), наприклад, порука.Залежно від пов’язаності зобов’язань з особистістю іх учасників:Зобов’язання особливого хар-ру (неприпустима заміна однієї із сторін, і вони припиняються у разі смерті фіз.особи або ліквідації юр.особи, що є їхнім учасником)Неперсоніфіковані зобов’язання не пов’язані з особистістю боржника або кредитора (в них можлива передача прав і обов’язків у порядку правонаступництва, зміна осіб у зобов’язанні)З точки зору визначеності змісту:Зобов’язання з визначеним обсягом вимог (точно відомо, виконання яких обов’язків і в якому обсязі може зажадати кредитор від боржника)Зобов’язання з невизначеним обсягом вимог (обсяг прав і обов’язків встановлюється лише в загальному вигляді.З точки зору визначеності предмета виконання:Зобов’язання з конкретним предметом виконання мають місце тоді, коли предметом зобов’язання є цілком конкретна поведінка учасників.Альтернативні зобов’язання означають, що боржник має здійснити для кредитора одну з кількох дій, передбачених законом або договором.Факультативні зобов’язання мають місце у випадках, коли боржник зобов’язаний здійснити на користь кредитора конкретну дію, а якщо це неможливо – має право змінити її виконання іншою дією, що заздалегідь обумовлено угодою сторін.

46. Процес укладення договору Договір вважається укладеним, якшо сторони в належній фор­мі погодили між собою його істотні умови. Погодження цих умов відбувається в процесі переговорів, які передують укладенню дого­вору. Укладення договору як спільного юр.акта його учасни­ків, погодження між ними умов договору відбувається у два етапи:

1) внесення пропозиції однією стороною укласти договір (оферти);

2) прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальний порядок укладення договорів регулюється ст.38-650 ЦК. Переговори починаються з пропозиції укласти договір, яку одна сторона робить іншій. Така пропозиція, що знахо­дить своє вираження у запропонованому проекті договору, наз. оферmою, а особа, яка з нею звертається - оференmом. Іні­ціатором оферти є, як правило, сторона, яка надає послуги, речі (продавець, постачальник, підрядник). Щоб пропозиція укласти договір вважалася офертою, вона повинна відповідати певним умовам: в ній мають міститися всі істотні умови майбутнього догово­ру, щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла про що йдеться. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона є не офертою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зо­бов'язує;;оферта має бути адресована конкретній особі. Тому різного роду об'яви, реклами, прайс-листи не можуть визнаватися офер­тою, це лише пропозиції невизначеному колу осіб зробити оферту.Для укладення договору однієї оферти замало, необхідно, щоб особа, якій була адресована оферта, дала згоду прийняти пропози­цію. Відповідь про прийняття пропозиції має назву акцеnт. Акцеп­тантом може бути лише та особа, якій була адресована оферта. Акцепт повинен бути повним і безумовним. Якщо сторона по­годжується в цілому з пропозицією, але бажає внести в умови до­говору деякі корективи, скажімо зазначає, що поставку продукції бажано здійснювати автомобільним транспортом, не покварталь­но, а помісячно, то така відповідь не є акцептом, а є новою офертою.Вимоги щодо форми договору відповідають загальним правилам щодо вчинення правочинів. Договір може укладатись в усній, пись­мовій формі чи завдяки вчиненню конклюдентних дій. Договір мо­же бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми до­говору не встановлені законом. Слід зазначити, що загальне прави­ло вимагає укладення договору між юр.особами та між юр.і фіз.особою в письмовій формі. Виняток станов­лять договори, що виконуються одночасно з укладенням договору. Договір може бути укладений як через складання єдиного докумен­та, так і через обмін листами, факсовими повідомленнями, телегра­мами та іншим, підписаними тією особою, від якої вони надійшли.