Порядок та способи виникнення юр.осіб 2 страница

18.Поняття ознаки і структура правовідносин: Правовідносини - це врегульовані нормами пра­ва суспільні відносини, учасники яких виступають як но­сії взаємних суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою. Основні ознаки правовідносин: 1) вони виникають на ос­нові норм права; 2) характеризуються наявністю сторін, які мають взаємні суб'єктивні права та юридичні обов'язки; 3) є видом суспільних відносин фізичних чи юридичних осіб;4) здійснення суб'єктивних прав чи додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.Правовідносини мають складну будову і охоплюють: суб'єкти; об'єкти; зміст правовідносин. Підставами виникнення, зміни чи припинення правовід­носин є юридичні факти. Суб'єктами правовідносин - учасники, які є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Суб'єк­ти правовідносин можна поділити на: фізичних і юридичних осіб; державні та громадські організації; різні спільності; громадянське суспільство. Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб'єктністю, тобто здатністю бути носіями прав і обов'язків, здій­снювати їх від свого імені та нести юридичну відповідаль­ність за свої дії. Правоздатність — це здатність суб'єкта бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Дієздатність — це здатність суб'єктів своїми діями на­бувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права і викону­вати юридичні обов'язки, її поділяють на угодо- і деліктоздатність. Угодоздатність — це здатність суб'єкта правовідносин особисто своїми діями здійснювати і укладати цивільно-пра­вові угоди. Деліктоздатність — це здатність суб'єктів правовідно­син нести відповідальність за скоєне правопору­шення. Фізичні особи як суб'єкти правовідносин можуть бути громадянами У, іноземними громадянами, особами без громадянства. Юридичні особи - організації, що мають особисте майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, виконувати обов'язки, бути позивачами в загальному, арбітражному чи третейському су­ді, а також нести юридичну відповідальність за свої дії. Об'єкти правовідносин — це ті реальні соціальні блага, які задовольняють інтереси й потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи припиня­ються суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Зміст правовідносин: *Юридичний зміст — це суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин.*Фактичний зміст — це сама поведінка суб'єктів, їхня діяльність, в якій реалізуються суб'єктивні права та юридич­ні обов'язки сторін. Юридичні обов'язки — це закріплена нормами права мі­ра необхідної, найбільш доцільної поведінки особи, спрямована на задоволення інтересів носія суб'єктивного права і забезпечена можливістю державного примусу. Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, пе­редбачені гіпотезою правової норми, що спричиняють виник­нення, зміну чи припинення правовідносин. Правомірні юридичні дії поділяють на юри­дичні акти — таку правомірну поведінку, що здійснюється з метою породити юридичні наслідки. Правомірні юридичні вчинки — такі дії, що не мають на меті спричинити юридичні наслідки. Неправомірні юридичні дії — це зловжи­вання правом, що не є правопорушенням, і правопорушення.До юридичних подій відносять народження чи смерть людини, стихійні лиха, хворобу та інші події, з якими норма права зв'язує виникнення, зміну чи припинення правовід­носин.

20.правомірна поведінка та її види: Правомірна поведінка - це суспільно необхідна, бажана і допустима поведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, що проявляється у здійсненні норм права, гарантується і охороняється державою. Види правомірної поведінки: 1) за суб’єктами – діяльність громадян, держ.організацій, громадських об’єднань;2) за сферою суспільних відносин – економічна, політична та ін.;3) за об’єктивною стороною – активна(вчинення дії), пасивна(утримання від дії);4) за суб’єктивною стороною – принципова(зумовлена особистим переконанням у необхідності поводитися правомірно); звичаєва(зумовлена особистою звичкою без роздумів виконувати будь-який держ.припис); пристосувальна(викликана прагненням не відрізнятися від ін. суб’єктів, які поводяться правомірно); маргінальна(загроза відповідальності за вчинення правопорушення); 5) залежно від за фіксованості у законодавстві – врегульована законодавством, не врегульована законодавством;6) залежно від ставлення д-ви до правомірної поведінки – схвалювана, заохочувальна, допустима;7) за формою зовнішнього прояву – фізична(діяльність), усна, письмова(документована). Правомірна поведінка обумовлена цілим комплексом взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих мотивів: 1)Певне ставлення до недоторканості своїх прав та усвідомлення того, що це можливе за неодмінного відповідного поважання прав інших сучасників суспільних відносин2)Усвідомлення важливості та необхідності додержання вимог права у своїх власних інтересах3)Почуття громадянськості, святості обов’язків перед суспільством, державою4)Усвідомлення необхідності додержання правопорядку в загальних інтересах5)Побоювання невигідних правових наслідків неправомірної поведінки

21.Правопорушення:поняття, ознаки, види. Правопорушення – це будь-яке протиправне суспільно небезпечне, каране, винне діяння деліктоздатного суб’єкта, що завдає шкоди суспільству, державі, людині і тягне юридичну відповідальність. Кваліфікуються: за ступенем сусп.. небезпеки(злочини, провини), належністю норм права, які порушуються, до відпов.галузей права (кримінальні, цивільні..)за колом осіб (особові, колективні), за характером правових приписів (нормативно-правові, дисциплінарні). Злочинами визнаються правопорушення, з якими пов’язана найбільша небезпека для суспільства й особи.Юр.виявом особливої сусп..небезпеки злочинів є їх заборона крим.законом. Правопорушення не настільки небезпечні як злочини і відповідальність за які не передбачено крим.законодавством, належать до проступків. (цивільні проступки. Адміністративні, дисциплінарні).

22.Склад правопорушення. Правопорушення - поведінка суб’єктів, яка порушує правові приписи. Склад правопорушення — це сукупність названих у зако­ні ознак, за наявності яких небезпечне і шкідливе діяння ви­знається конкретним правопорушенням. Такі ознаки мають об'єктивний і суб'єктивний характер. Склад правопорушення: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона. Об'єкт правопорушення -ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на які посягає правопору­шення. Об'єктивна сторона правопорушення - зовнішній акт суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об'єкт, що охороняється нормами права, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподіяння шкоди. Вона містить: дію чи без­діяльність, суспільно небезпечні та шкідливі наслідки, при­чинний зв'язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обста­вини та ситуацію скоєння правопорушення. Суб'єкт правопорушення - індивід чи колектив лю­дей. Індивідуальний суб'єкт — фізична особа, яка є осудною і досягла певного віку. Фізичних осіб поділяють на громадян, осіб без громадянства та іноземних громадян. Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє харак­тер своїх дій і може керувати ними. Колективним суб'єктом правопорушення може бути юри­дична особа, державний орган, громадська та інші організа­ції, дії яких пов'язані з колективним ухваленням рішень. Суб'єктивна сторона правопорушення - внутріш­ня психічна діяльність особи, пов'язана зі скоєнням правопо­рушення. Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета правопорушника. Провина - психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільно не­безпечних наслідків у формі наміру та необережності. Намір як форма провини характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії (безді­яльності), передбачає суспільно небезпечні та шкідливі наслідки і бажає чи свідомо допускає їх настання. Необережність під час скоєння правопорушення має міс­це тоді, коли особа передбачала настання суспільно небез­печних наслідків свого діяння і легковажно розраховувала на їх запобігання, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Мотив - внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її скоїти правопорушення. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини. Мета — це уява особи, котра скоює правопорушення, про бажаний результат, до якого вона прагне.

23.Юридична відповідальність:: Юр.відповідальність – закріплений уу законодавстві та забезпечений державою обов’язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних соціальних благ та цінностей.. Принципи юридичної відповідальності — це незаперечні вихід­ні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють за­безпечувати правопорядок у суспільств Юридична відповідальність ґрунтується на слідуючих принципах:1) законності —полягає у тому, що юридична відповідальність: настає за діяння, передбачені законом; застосовується в су­ворій відповідності з визначеним законом порядком; припускає наявність складу правопорушення (тобто наяв­ність протиправного, винного діяння); настає лише перед передбаченими законом компетентними органами; припускає конституційність закону, що встановлює міру від­повідальності. Незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Кон­ституції України);2) обґрунтованості — виражається в: установленні самого факту вчиненого правопорушником про­типравного діяння як об'єктивної істини; встановленні інших юридичне значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкта правопорушення;3) доцільності — полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопоруш­ника цілям юридичної відповідальності (захистити правопоря­док, виховати поважне ставлення до права). Цей принцип вимагає: індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення і властивостей правопорушника як особи відповідальності (ст. 61 Конституції України: «Юри­дична відповідальність особи має індивідуальний характер»); пом'якшення і навіть відмова від застосування заходів від­повідальності за наявності можливості досягти її мети ін­шим шляхом;4) невідворотності — полягає в: неминучості настання відповідальності правопорушника; оперативності застосування заходів відповідальності за вчи­нені правопорушення; професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохорон­них органів; ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників;5) своєчасності — означає можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто проміжку часу, не занадто віддаленого від факту правопорушення. Для адміністративних і дисциплінарних проступків установ­лений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочи­нів — від одного року до 10-15 років (залежно від тяжкості злочину і обставин справи). Виконання вироку, що вступив у законну силу, або постанови про накладення адміністративного стягнення також обмежено строком давності. Майнова відпові­дальність здійснюється в межах строку задавнення позову;6) справедливості — виявляється в такому: кримінальне покарання не встановлюється за проступки; при встановленні заходів покарання і стягнення не повинно принижуватися людська гідність; зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відпові­дальність або посилює (але не пом'якшує) її; за одне правопорушення встановлюється тільки одне пока­рання. «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відпові­дальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61 Конституції України). Юридична відповідальність застосовується з метою: 1. Забезпечення прав та свобод суб'єктів шляхом їх гарантування, охорони та відновлення.2. Охорони та захисту суспільного порядку шляхом запобігання правопорушенням та перевиховання правопорушників.3. Захисту правопорядку та виховання громадян шляхом створення умов для покарання винних осіб та їх перевиховання; здійснення правової пропаганди та визначення переваг правомірної поведінки.4. Компенсації спричиненої порушенням шкоди та відновлення порушених суб'єктивних прав.5. Запобігання скоєнню правопорушень у майбутньому

24.Види, заходи юр.відповідальності: Розрізняють такі види юридичної відповідальності: - карна;адміністративна;дисциплінарна;цивільна. Кримінальна відповідальність застосовується за порушення заборон, передбачених КК України.Діючий КК України встановлює 12 видів покарань до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, які судом можуть бути застосовані: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк. Адміністративна відповідальність застосовується за правопорушення, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення. За здійснення адміністративних правопорушень установлюється 7 видів адміністративних стягнень:попередження; штраф; вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові; виправні роботи; адміністративний арешт. Дисциплінарна відповідальність регламентується Кодексом законів про працю України (КЗпП), статутами про дисципліну й інші нормативно-правові акти. Згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни застосовуються наступні стягнення: догана та звільнення.. Звільнення може застосовуватися за найбільш грубі порушення трудової дисципліни, у тому числі: за систематичне невиконання працівником без поважних причин трудових обов'язків; прогул (в тому числі відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; поява на роботі в нетверезому виді, у стані наркотичного чи токсичного сп'яніння; здійснення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного); Цивільна відповідальність переслідує іншу мету, ніж кримінальна, адміністративна і дисциплінарна. Вона застосовується, насамперед, для відновлення порушених прав громадян, інших облич у випадках невиконання боржниками своїх зобов'язань за договором чи внаслідок заподіяння шкоди. Однак цивільне право знає і каральні санкції. Це конфіскація, штраф і відмовлення в захисті суб'єктивного цивільного права. Держ.примус – державно-авторитарний вплив відпов.держ.органів і посадових осіб на поведінку людей. Функції: правоохоронна (право відповідальна, каральна), виховна (функції спец. І заг. превенцій). 3 етапи заходів: 1)заборона сусп..небезпечних вчинків і передбачення відповідних санкцій у разі скоєння,2) індивідуалізація санкцій щодо конкретних правопорушників, 3) забезпечення відшкодування втрат правопорушниками

25.Шлюб: поняття, умови, порядок укладання: шлюб – сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у держ.органі реєстрації актів цивільного стану. Для укладення шлюбу необхідні такі умови:

- взаємна згода осіб, які одружуються;

- взаємна обізнаність про стан здоров’я один одного;

- досягнення ними шлюбного віку (в Україні – 18 років для чоловіків та 17 років для жінок). Виконавчі органи місцевих рад можуть у виняткових випадках знижувати шлюбний вік. Не допускається укладення шлюбу:

- між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі;

- між родичами по прямій висхідній і нисхідній лінії, між повнорід-ними і неповнорідними братами й сестрами, між усиновителями й усиновленими;

- між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або слабоумства.

Особи, що вступають у шлюб, мають право за власним бажанням укласти шлюбний контракт.

Шлюбний контракт – це угода, в якій передбачаються взаємні майнові права і обов’язки, зокрема питання, пов’язані з правом власності на майно, утримання подружжя і т. д. Неповнолітні, яким шлюбний вік знижено у відповідності з законом, укладають шлюбний контракт зі згоди батьків або інших законних представників. Зміни у шлюбний контракт можуть бути внесені під час перебування у шлюбі договором, який укладається у порядку, передбаченому для укладення шлюбного контракту. Якщо шлюбний контракт укладений з порушенням закону або він погіршує становище одного з подружжя у порівнянні із законодавством про шлюб і сім’ю, такий контракт може бути визнаний судом недійсним. Взаємна згода при одруженні передбачає вільне волевиявлення чоловіка і жінки при реєстрації шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства (фізичного чи психологічного), погроз зі сторони батьків, інших осіб. Вільне волевиявлення досягається тим, що особи особисто подають заяву про одруження й особисто присутні при реєстрації шлюбу. Укладення шлюбу відбувається після закінчення місячного строку з часу подання заяви особами, які бажають одружитися, до РАГСу. В окремих випадках на прохання осіб, які одружуються, цей строк, при наявності вагомих причин, може бути скорочений органами РАГСу. Серед вагомих причин можуть бути: наявність спільних дітей, вагітність жінки, що бере шлюб, призов на військову службу, важка хвороба та інші причини, які підтверджуються відповідними документами.
Сімейне законодавство не передбачає продовження місячного строку реєстрації шлюбу. Але в окремих випадках за згодою осіб, цей строк може бути продовженим.
У випадку неявки осіб, які подали заяву в орган РАГСу протягом місячного строку, призначеного для реєстрації шлюбу, без попередження причини неявки заява втрачає силу.Реєстрація шлюбу за бажанням осіб, які одружуються, проводиться в присутності родичів, знайомих. Присутність свідків при укладенні шлюбу необов’язкова.. Права й обов’язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану.

26.припинення шлюбу: Припинення шлюбу - це припинення правовідносин між подружжям, що зумовлене певними юридичними фактами. Припинення шлюбу відбувається внаслідок:- смерті одного з пожружжя, або оголошення його померлим;- розірвання шлюбу.
Шлюб може бути припинено шляхом його розірвання внаслідок волевиявлення обох, або одного з них, на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану, або на підставі рішення суду.
передбачено, що якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, то вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті.Розірвання шлюбу за взаємної згоди дружини та чоловіка у яких немає дітей (тобто неповнолітніх осіб) здійснюється на підставі їх заяви, поданої до органу РАЦС.
передбачено підстави розірвання шлюбу "спрощеному порядку" - в органах РАЦСу за заявою одного з подружжя якщо другий із подружжя:- визнаний безвісно відсутнім;- визнаний недієздатним;- засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі
на строк не менше трьох років.
У даному випадку шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
Судовий порядок розірвання шлюбу здійснюється, якщо один із подружжя не бажає розлучення та якщо обоє з подружжя бажають розлучення, але мають спільних неповнолітніх дітей. позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків/коли один із подружжя вчинив злочин, щодо другого з подружжя або дитини, чи батьківство зачатої дитини до досягнення одного року, визнане іншою особою.
Шлюб вважається припиненим у день винисення відділом РАЦС відповідної постанови про розірвання шлюбу, судом - у день набрання чинності рішення суду. Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в РАЦС, за заявою колишньої дружини або чоловіка.
Лише після розірвання шлюбу та одержання свідоцтва про розірвання шлюбу колишнє подружжя вправі укласти новий шлюб.
подати до суду заяву про поновлення шлюбу за умови, що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі.
-фіктивне розірвання шлюбу, тобто це таке розірвання шлюбу органом РАЦСу, яке було здійснене подружжям не з метою припинення шлюбних відносин, а з іншою метою. Визнання розірвання шлюбу фіктивним відбувається в судовому порядку.
Недійсним вважається шлюб зареєстрований в органі РАЦСу у випадку порушення передбачених законом умов укладення шлюбу.
Сімейним кодексом України встановлено такі підстави визнання шлюбу недійсним:1. Рішення ж про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу відбувається за заявою заінтересованої особи приймається органом РАЦСу. абсолютно недійсішми-вважаїоіься шлюб: зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідним братом і сестрою;
- зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною.
2шлюби:
зареєстровані без вільної згоди жінки та чоловіка; фіктивні, тобто укладені чоловіком та жінкою або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав і обов'язків подружжя. такі підстави визнання судом шлюбу недійсним якщо шлюб був зареєстрований:
1) між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною (зазначеним особам право на укладення шлюбу може надаватися лише судом);
2) між двоюрідними братом та сестрою;
3) між тіткою, дядьком та племінником, племінницею;
4) з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;
5) з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано право на шлюб.
Однак, шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини у осібабо якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.
Шлюб, визнаний судом недійсним, є недійсним від дня його державної реєстрації. Особа, якя не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, має право в судовому порядку на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі як спільної сумісної власності подружжя,
Діти, народжені у недійсному шлюбі, мають такі самі права та обов'язки, що й діти, які народилися у дійсному шлюбі.
Неукладеним вважається такий шлюб, який зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого чи зареєстрований за підробленими документами або за документами, що не належать нареченому або нареченій.
Анулювання запису про такий шлюб в органі РАЦСу проводиться за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора.
Неукладений шлюб не породжує жодних прав та обов'язків.

27.Майноі права та обов’язки подружжя: майнові відносини подружжя – відносини, що виникають між чоловіком та дружиною з приводу майна та мають економічний зміст. Види: 1)відносини подружжя з приводу належного їм майна. 2) аліментні правовідносини. 3) житлові. 4) спадкові правовідносини. Майно, нажите під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Шлюбний договір може це змінювати.

28.немайнові права подружжя: 1. Виникають тільки із зареєстрованого у встановленому державою порядку шлюбу. 2.не мають конкретної матеріальної оцінки, хоча і можуть бути пов’язані з майном. 3. Від них не можна відмовитись, їх не можна передати або подарувати. 4.вони закликані індивідуалізувати особу в суспільстві, зокрема в сімейних відносинах. 3 групи: 1. Які виникають у людини з моменту народження (право на вільний вибір професії та роду занять, вільний вибір місця проживання, особисте життя та його таємницю, фізичну та психічну недоторканність). 2. Що виникають у чоловіка та жінки на підставі укладання шлюбу (право вибирати прізвище, рівності при вирішенні всіх питань життя сімї, на припинення шлюбу, на батьківство, надавати згоду на усиновлення, право знати про стан здоров’я іншого) 3. Для їх виникнення необхідний юр.склад (вимагати в судовому порядку відповіді та спростування неправдивої інформації щодо померлого чоловіка або дружини, вдови бути присутнім при дослідженні причин смерті, вдови вимагати відшкодування моральної\матеріальної шкоди завданою в результаті глуму над тілом померлого).Відносини, що виникають. Є взаємопов’язаними.

29. Майнові права та обов’язки батьків та дітей. Стосуються набуття та управління майном у сімї, а також аліментів. При управлінні майном дитини до 14 років батькі діють від імені дитини. Спори щодо управління майном дітей вирішують органи опіки та піклування чи суд. Дитина від 14 років (неповнолітня) розпоряджається своїм майном самостійно. Але потребує згоди батьків для укладання важливих угод. Батьки повинні утримувати своїх дітей до повноліття останніх, утримання є добровільне чи примусове. Розмір аліментів має бути не менший за неоподаткований мінімум доходів громадян. При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров’я та мат. Становище дитини, платника, наявність у платника інших дітей, непрацездатних в сімї., інші обставини, що мають істотне значення. Обовязку батьків піклуватися до повноліття дітей, відповідає обов’язок останніх піклуватися про немічних батьків.

30. Поняття,предмет і метод цивільного Цив.право - це сукупність норм, тобто правил поведінки, встановлених або визнаних і підтримуваних дер­жавою. Цив.право забезпечує регулювання певної сфери відносин: відносини власності, товарно-грошового обігу, сфери особистого життя громадян, їх творчої та інтелектуальної діяльності. Отже, цив.право - це сукупність правових норм, які регу­люють майново-вартісні та особисті немайнові відносини на засадах юр.рівності сторін. Предметом цив.права є: особисті немайнові відносини; майнові відносини; відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності. Особисті немайнові відносини, що становлять предмет цив.права, завжди проявляються у вигляді суб'єктивних цив.прав. Вони виражають не потенційну, а реальну можливість особи бути їх носієм. Ці відносини виникають насамперед з приводу благ, що забезпечують природне існування людини, і благ, що забезпе­чують її соціальне буття. Майнові відносини - це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухомого і рухомого май­на та інших мат.благ від одного суб'єкта до іншого. За змістом вони поділяються на: - відносини власності та відносини, що виникають при воло­дінні та (або) користуванні чужим майном; - відносини, що складаються у сфері товарообігу. Відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності по­діляються на відносини, що регулюються нормами авторського права, суміжних прав, прав на наукові відкриття, винаходи, корис­ні моделі, промисловий зразок та інші об'єкти творчості. Метод цивільно-правового регулювання – це сукупність специфічних правових засобів і прийомів впливу на учасників цив.відносин, що хар-ся юр.рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на їх розсуд. Якщо предмет цивільно-правового регулювання відповіає на запитання, які суспільні відносини регулюються цив.правом, то метод цивільно-правового регулювання – на запитання, яким чином відповідні суспільні відносини ним регулюються. Цивільно-правовий метод хар-ся юр. рівніс­тю сторін, автономністю їх волі та їх майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати хар-р своїх відносин у межах чинного законодавства); особливим способом ви­рішення спорів між учасниками цив.правовідносин; наявніс­тю майнової відповідальності сторін. Такі риси методу цивільно-правового регулювання в сукупності забезпечують вплив цивільного права на майнові та особисті не­майнові суспільні відносини, які становлять предмет цив.права.

31. Об'єкти цивільно-правових відносин Об'єктом цивільних правовідносин є конкретні блага, з приводу яких суб'єкти вступають між собою в зазначені правові відносини. До цих благвідносять матеріальні предмети та духовні цінності (речі, гроші та цінні папери, ін. майно, майнові права, результати робіт, а також ін. матеріальні і нематеріальні блага). Речі — це всі предмети матеріального світу, що здатні за­довольняти певні потреби людей і щодо яких можуть вини­кати цивільні права та обов'язки. Речі поділяються на такі види: 1) засоби виробництва (сировина, паливо, засоби транспорту і зв'язку...) і предмети споживання (продукти харчування, одяг, взуття, предмети побуту...);2) речі, що перебувають у цивільному обігу, тобто речі, відносно яких відсутня заборона щодо вільної торгівлі; 3) індивідуально визначені і родові (цукор, борошно,...) речі;4) замінні (родові речі) та незамінні (індивідуально визна­чені речі);5) споживні (речі, що після споживання перестають існу­вати, продукти харчування...) та неспоживні (речі, що служать упродовж тривалого часу, автомобіль, будинок...);6) неподільні (речі, які в разі поділу втрачають цільове призначення, телевізор,...) та подільні (хліб,...);7) головні й належності до них (скрипка і футляр до неї,...);8) продукція, плоди (плоди фруктових дерев,...) і доходи (результат експлуатації власником пев­ної речі – гроші,...);9) рухомі (транспортні засоби,) та нерухомі (будівлі,);10) гроші й цінні папери (акції, векселі,...). До об'єктів цивільних правовідносин відносять і дії осіб, що мають правове значення (напр., дії з відшкодування заподіяних збитків) та відповідні послуги (напр., ремонт автомобіля). До них слід віднести також результати творчої діяльності, що охороняються законом (наукові та художні твори, відкриття й винаходи,...), інформація (документовані або публічно оголошені відомості про події). Одним з об'єктів цивільних правових відносин є особисті немайнові блага, до яких належать життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, ділова репутація, свобода та особиста недотор­канність, сім'я тощо.