Проблема нормативної регламентації шлюбно-сімейних і родинних відносин за участю іноземців здобуває немаловажне значення в зв'язку зі збільшенням числа шлюбів між громадянами України й іноземцями, між іноземцями. Правовому регулюванню цих відносин істотна увага приділяється Кодексом законів про шлюб і сім’ю України. Ця проблема актуальна в тому аспекті, що в сфері сімейного права законодавство різних країн відрізняється вельми істотно. У цій області відносин позначається вплив національних звичаїв і традицій. В одних країнах світу визнається церковний шлюб, в інших – ні, в одних юридичну чинність має тільки моногамний шлюб, а в інших допускається багатоженство. По-різному визначається і режим подружнього майна. Неоднаковий ступінь влади батьків над своїми дітьми, умови і порядок стягнення аліментів. У деяких країнах світу усе ще забороняється розлучення. Тому знання законодавства про шлюб і сім’ю має принципове значення для особи при її вступі в шлюб з іноземцем.
Закон України «Про правовий статус іноземців» установлює, що іноземні громадяни можуть укладати і розривати шлюби з громадянами України й іншими особами відповідно до законодавства України. При цьому іноземці мають рівні з громадянами України права й обов'язки в шлюбних і сімейних відносинах (ст. 18). У даній статті Закону даються тільки основи правового положення іноземців у брачно-сімейній сфері. Більш докладно ці зв'язки регламентуються Кодексом про шлюб і сім’ю України, у якому, зокрема, регулюються питання усиновлення дітей іноземними громадянами й усиновлення дітей, що є іноземцями, громадянами України, порядок встановлення опіки (піклування) над громадянами України, що проживають поза межами України, і над іноземними громадянами в Україні, визнання опіки (піклування), установленої поза межами України (ст. 200), порядок реєстрації актів громадського стану громадян України, що проживають поза межами України (ст. 201), визнання документів, виданих органами іноземних держав, у посвідчення актів цивільного стану (ст. 202), застосування іноземних законів і міжнародних договорів (ст. 203). Ці й інші норми Кодексу про шлюб і родину України регулюють правовий статус як громадян, так і іноземців у даній сфері суспільних відносин.
У Кодексі про шлюб і родину є розділ VI «Застосування законодавства України про шлюб і родину до іноземців і осіб без громадянства, застосування законів про шлюб і сім’ю іноземних держав і міжнародних договорів». У ст. 194 Кодексу вказується, що іноземні громадяни користуються в Україні правами і виконують обов'язки в шлюбних і сімейних відносинах нарівні з громадянами України, що особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, користуються в Україні правами і виконують обов'язку в шлюбних і сімейних відносинах нарівні з громадянами України. Установлюється, що шлюби громадян України з іноземними громадянами, а також шлюби іноземних громадян між собою укладаються в Україні по законодавству України. Шлюби між іноземними громадянами, укладені в Україні, в посольствах чи консульствах іноземних держав, визнаються на умовах взаємності дійсними в Україні, якщо ці особи в момент вступу до шлюбу були громадянами держави, яка призначила посла чи консула (ст. 195 Кодексу)[19].
Регулюється також укладання шлюбів громадян України в консульських установах України, визнання шлюбів, укладених поза межами України. Шлюби між громадянами України, що проживають поза межами України, укладаються у консульських установах України. У тих випадках, коли шлюби між громадянами України і шлюби громадян України з іноземними громадянами укладаються поза межами України з дотриманням форми шлюбу, установленого законом місця його здійснення, ці шлюби визнаються дійсними в Україні, якщо до визнання цих шлюбів немає перешкод, що містяться в статтях 15–17 і 45 Кодексу про шлюб і родину України. Шлюби іноземних громадян, укладені поза межами України за законами відповідних держав, визнаються дійсними в Україні.
Розірвання шлюбів між громадянами України й іноземними громадянами, зроблене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один з членів подружжя проживав поза межами України. Розірвання шлюбів між громадянами України, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали поза межами України. Розірвання шлюбів між іноземними громадянами, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні. Громадянин, що проживає поза межами України, має право розірвати шлюб із проживаючим поза межами України чоловіком (або дружиною), незалежно від його громадянства, у суді України. У тих випадках, коли по законодавству України допускається розірвання шлюбу в органах запису актів громадського стану, шлюб може бути розірваний у консульських установах України.
Усі ці норми Кодексу про шлюб і сім’ю України спрямовані на забезпечення прав громадян і іноземців у сфері шлюбно-сімейних відносин.
Виходячи з цього, Верховна Рада України затвердила Положення «Про порядок передачі дітей, що є громадянами України, на усиновлення в родини громадян України й іноземних громадян». Це Положення було розроблено відповідно до норм Кодексу про шлюб і сім’ю України і встановлює єдиний порядок передачі неповнолітніх дітей, що є громадянами України, на усиновлення (удочеріння) у родини громадян України й іноземців. Усиновлення іноземцями дітей, що є громадянами України, на території України проводиться відповідно до положень розділу 14 Кодексу про шлюб і родину України у випадку, коли вичерпані всі наявні можливості усиновлення, узяття під опіку (піклування) чи на виховання цих дітей у родини громадян України. Ст. 101 Кодексу встановлює, що усиновлення допускається тільки у відношенні неповнолітніх дітей і в їхніх інтересах. Воно здійснюється рішенням державної адміністрації районів, міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах Рад народних депутатів на прохання особи, що бажає усиновити дитину (ст. 102 Кодексу). Усиновителем може бути кожен повнолітній дієздатний громадянин, не позбавлений батьківських прав. Для усиновлення потрібна згода дитини, якщо вона досягла десятилітнього віку[20].
Істотне значення маєпроцедура усиновлення. Так, відповідно до Положення усиновлення дітей може здійснюватися тільки в тому випадку, якщо ці діти знаходяться на обліку в Центрі по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки. Цей Центр на основі повідомлень Міністерства освіти Автономної Республіки Крим, управлінь освіти обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій формує державний банк даних про дітей, що залишилися без піклування батьків, веде їхній централізований облік. Іноземні громадяни, що бажають усиновити дитину – громадянина України, звертаються з письмовою заявою в Центр із проханням про узяття їх на облік як кандидатів в усиновителі і дачі їм дозволу на вибір дитини і знайомства з нею. При цьому іноземці повинні пред'явити документи (оригінал), що підтверджує їхню особистість.
Для усиновлення дитини, що є громадянином України, повинні бути дотримані усі формальності, зв'язані з документами. Заява про усиновлення дитини іноземцями, що знаходиться в шлюбі з громадянами України, подається по місцеві проживання громадянина України, що бажає усиновити дитини, чи по місцю проживання усиновленого.До заяви обов'язково додаються наступні документи: а) висновок про житлово-побутові умови кандидатів в усиновителі (включаючи біографічні дані, склад родини, наявність власних дітей, інші дані, що характеризують кандидатів в усиновителі), підготовлене компетентним органом країни по місцеві проживання кандидатів в усиновителі; копію ліцензії на право посередницької діяльності організації чи агентства, зв'язаних з усиновленням (якщо дозвіл виданий недержавною організацією); б) письмова заява організації (агентства) про здійснення контролю за умовами життя і виховання дитини; в) висновок, виданий компетентним органом країни проживання кандидатів в усиновителі, що підтверджує їхню можливість бути усиновителями; г) дозвіл компетентного органу з питань імміграції країни кандидатів в усиновителі на в'їзд і постійне проживання усиновленої дитини; д) документ про доходи, заробіток, прибутки (відомості з банку про річний прибуток родини); е) медичний висновок про стан здоров'я на кожного кандидата в усиновителі, виданий медичною установою по місцю їхнього обслуговування; ж) копію посвідчення про шлюб (якщо знаходяться в шлюбі); з) копію паспортів чи інших документів, що засвідчують особистість усиновителів. Усі подані документи повинні бути легалізованими у встановленому порядку, якщо інше не передбачене законодавством України. Документи обов'язково повинні бути переведені на українську мову. При цьому переклад засвідчується нотаріально в консульській установі України країни проживання кандидатів у усиновителі чи в органах нотаріату на території України.
У випадках, коли виникають підстави для відмовлення на узяття на облік для усиновлення дитини кандидатом в усиновителі, дається обґрунтована відповідь у писемній формі і повертаються документи. Іноземцям після одержання ними направлення Центра на підбор дитини повертаються їхні документи на усиновлення для подачі в органи освіти по місцю проживання (перебування) дитини[21].
Після визначення конкретної дитини, що підлягає посвідченню, настає наступний етап у вирішенні справи по усиновленню. На цьому етапі іноземці подають відповідну заяву в органи освіти по місцю проживання (перебування) дитини. У заяві у випадку усиновлення подружжям подається загальна заява, а у випадку усиновлення дитини одним з подружжя до заяви додається письмова згода іншого. У заяві повинні бути зазначені: а) прізвище, ім'я, по батькові заявників, адреса, вік і стать дитини, яку хочуть усиновити, можливості зміни даних про дитину у випадку усиновлення; б) відомості про склад родини усиновлення, наявність власних дітей і інші дані; в) зобов'язання кандидатів в усиновителі надати періодичну (не менш одного разу на рік) інформацію про життя дитини консульській установі України в країні усиновлення і збереження дитині громадянства України до досягнення нею 18-річного віку.
Органи освіти після подачі заяви іноземним громадянином заяви на усиновлення дитини в десятиденний термін з моменту подачі ним заяви звертаються в Центр із письмовим запитом про підтвердження, що дитина знаходиться на централізованому обліку у встановленому порядку, і видачі дозволу на проведення усиновлення.
При цьому до письмового запиту обов'язково повинні додаватися всі документи на кандидатів в усиновителі і дитини, що усиновлюється. Центр, відповідно, на основі даних перевірки повноти і правильності оформлення документів на кожну дитину, що усиновлюється, іноземними громадянами протягом трьох днів готує дозвіл на усиновлення. У випадку відмовлення у видачі дозволу на усиновлення органу освіти, що подав запит, і кандидатам в усиновителі дається обґрунтовану відповідь у писемній формі. Якщо кандидати в усиновителі не змогли підібрати дитини для усиновлення по колишніх направленням Центра, то вони можуть одержати напрямок в іншу область (місто) за їхнім бажанням, але не більше трьох разів.
Питання про усиновлення дітей, що є громадянами України, зважуються в судовому порядку. Це дуже важливо, оскільки саме судова процедура дає можливість найбільш об'єктивно вирішити проблему. Законодавством установлюється, що органи освіти по місцю проживання (перебування) усиновленої дитини на основі заяви, письмової згоди Центра по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки, при наявності всіх необхідних документів кандидатів в усиновителі і дитини, що усиновляється, а також перевірки документів готують висновок про доцільність і відповідність усиновлення інтересам дитини і подають заяву разом із усіма документами на розгляд районного (міського) суду. Усиновлення здійснюється за рішенням місцевих судів. Копії рішень суду про усиновлення в п'ятиденний термін посилаються органами освіти в Центр і Міністерство закордонних справ для здійснення нагляду за станом утримання і виховання дітей, усиновлених громадянами інших країн.
На жаль, відбуваються порушення законодавства, пов'язаного з правовим статусом дітей. У зв'язку з цим 19 січня 1994 р. Президія Верховної Ради України прийняла постанову «Про дотримання законодавства в частині усиновлення дітей України іноземними громадянами», у якому Президія погодилася з висновками постійних комісій Верховної Ради України по справах жінок, охорони сім’ї, материнства і дитинства, з питань законодавства і законності, з питань народної освіти і науки, викладеними в доповідній записці «Про дотримання законодавства в частині усиновлення дітей України іноземними громадянами». Президія Верховної Ради доручила Кабінету Міністрів України вжити заходів по залученню до відповідальності посадових осіб, винних у неповерненні дітей, що відбули з Тернопільської області на лікування і відпочинок у США, а також вирішити подальшу долю цих дітей[22].
