Як уже відзначалося, в Україні проживають громадяни, іноземці й особи без громадянства. Згідно ст. 11 Закону України про громадянство, особи, що проживають на території України, які не є громадянами України і не мають доказів своєї приналежності до громадянства іноземної держави, вважаються особами без громадянства. Їхній правовий статус регламентується також Законом України «Про правовий статус іноземців». З поняття «іноземець», що приводиться в статті 1 Закону, випливає, що законодавець до іноземців відносить і осіб без громадянства, тобто осіб, що не мають приналежності до якої-небудь держави. Навряд чи доцільно було в одному понятті з'єднувати категорії «іноземець» і «особа без громадянства», оскільки існують певні розходження в їхньому правовому статусі й іноземний громадянин знаходиться під захистом своєї держави. Інше положення в осіб без громадянства. У них немає приналежності до якої-небудь держави[7].
Закон України «Про правовий статус іноземців» базується на демократичних принципах правового положення іноземців, тобто основних ідеях, початках, що лежать у його основі. До них відносяться: національний режим; рівність іноземців перед законом; єдність прав, свобод і обов'язків; гарантованість прав і свобод.
Світова практика регламентації правового статусу іноземців свідчить про наявність наступних правових режимів: а) взаємності; б) «відкритих дверей»; в) ідентичності; г) національного; д) найбільшого сприяння; е) преференційного.
В Україні провідну роль відіграють національний режим і режим найбільшого сприяння, що сполучаються з режимом взаємності. Іноді застосовується і спеціальний (преференційний) режим.
Але надання такого режиму іноземним громадянам звичайно зв'язано з принципом взаємності, що вимагає, щоб громадяни України користувалися аналогічними правами і свободами в тій країні, до якої належить іноземець. Але цей принцип прирівнювання діє повною мірою, якщо інше не передбачено Конституцією України, Законом «Про правовий статус іноземців», іншими законами, а також міжнародними договорами. Ця фраза ст. 2 Закону «Про правовий статус іноземців» припускає можливість для введення й інших правових режимів для іноземців. Наприклад, режиму взаємності. Так, ст. 2 Закону закріплює, що якщо іноземною державою встановлюються обмеження стосовно до реалізації прав і свобод громадянами України, то Кабінет Міністрів може прийняти рішення про установлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає силу з моменту його опублікування, і воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, відповідно до якого воно було прийнято. Дане положення Закону України «Про правовий статус іноземців» виходить з того, що міжнародній практиці відомі випадки так званої зворотної взаємності. Наприклад, складається ситуація, що яка-небудь держава застосовує до громадян іншої держави необґрунтовані, дискримінаційні заходи, що наносять шкоду їх правам і законним інтересам, що погіршують їхнє правове положення в порівнянні з іншими іноземцями. Природно, держава цих громадян не може байдуже відноситися до таких фактів і вправі застосувати відповідні обмежувальні заходи, що одержало назву «реторсії».
Спеціальний правовий режим перебування іноземців на території відповідної держави має місце в тому випадку, коли для іноземців встановлюються особливі пільги чи обмеження. Так, іноді держави надають одна одній особливі пільги і переваги, що виходять за рамки режиму найбільшого сприяння. Це характерно для сусідніх держав і найбільше яскраво сьогодні виявляється в рамках СНД у зв'язках між Росією і Бєларусі. Це характерно для держав, зв'язаних особливими угодами і домовленостями між собою. Такі «пільги» автоматично не поширюються на інші держави і їхніх громадян[8].
Коли говорять прорежим найбільшого сприяння для іноземців на території відповідної держави, то співвідносять статус фізичних осіб договірних держав із правовим статусом на їхній території таких же осіб третьої держави. А це означає, що фізичним особам однієї договірної держави надається на території іншої такий же правовий режим, яким користуються чи будуть користуватися надалі на їхній території фізичні особи будь-якої третьої держави, тобто такої держави, якій надані в цьому найбільш сприятливі умови. Положення про даний режим визначаються в міжнародних договорах і угодах.
Рівність іноземців перед законом є одним з основних принципів їхнього правового статусу. Згідно ст. 2 Закону «Про правовий статус іноземців» іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового положення, расової і національної приналежності, статі, мови, відношення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Ці положення закону в однаковій мірі відносяться і до осіб без громадянства. Конституція України встановлює, що громадяни України різних рас і національностей мають рівні права. Принцип расової і національної рівноправності повною мірою поширюється в Україні і на іноземців.
Принцип рівності іноземців виявляється і через закріплення в Конституції України положення про те, що чоловік і жінка мають рівні права. Здійснення цих прав забезпечується наданням жінкам нарівні з чоловіками можливостей в одержанні освіти і професійної підготовки, у праці, винагороді її і просуванні по роботі, суспільно-політичній і культурній діяльності, а також спеціальними заходами для охорони праці і здоров'я жінок; наданням умов, що дають можливість жінкам поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальної і моральної підтримки материнства і дитинства, включаючи надання відпусток і інших пільг вагітним жінкам і матерям. Кодекс про шлюб і сім’ю України закріплює, що чоловіки і жінки в Україні «мають у сімейних відносинах рівні особисті і майнові права» (ст. 3).
Нині діюча Конституція України більш широко закріплює рівність чоловіка і жінки.
Важливим принципом правового статусу іноземців є принцип єдності їхніх прав і обов'язків. Стосовно до них він закріплений у ст. 26 Конституції України. Закон про статус іноземців визначає, що здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно наносити шкоду національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян і інших осіб, що проживають в Україні. Іноземці зобов'язані поважати і виконувати Конституцію і закони України, поважати традиції і звичаї народу України.
Ці положення Конституції України і Закону «Про правовий статус іноземців» цілком відповідають положенням Загальної декларації прав людини 1948 року, у якій установлюється: «Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки і можливий вільний і повний розвиток особистості», здійснення прав і свобод громадян вимагає «належного визнання і поваги прав і свобод інших і задоволення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві» (ст. 29).
Хіба можна, наприклад, використовуючи надане в Україні іноземцям нарівні з громадянами України право на користування досягненнями культури, культурними цінностями, одночасно заподіювати збиток їхній історико-художній цінності? Зрозуміло, ні. Тому ст. 15 Закону України «Про правовий статус іноземців», закріплюючи право іноземців на користування досягненнями культури нарівні з громадянами України, установлює, що вони зобов'язані дбайливо відноситися до пам'ятників історії і культури, інших культурних цінностей[9].
Іноземці в Україні наділені широким комплексом прав і свобод, але одночасно і виконують обов'язку. Відповідно до Конституції України і Законом «Про правовий статус іноземців», вони мають право на: інвестиційну і підприємницьку діяльність; працю; відпочинок; охорону здоров'я; соціальний захист; житло; особисті і немайнові права; освіту; користування досягненнями культури; участь в об'єднаннях громадян; свободу совісті; шлюбні і сімейні відносини (ст. ст. 7–18 Закону). З 34 статей Закону «Про правовий статус іноземців» їхнім правам і свободам присвячено 12 статей, а в цілому правам, свободам і обов'язкам іноземців – 18 статей, тобто більше, ніж половина тексту закону. Другий розділ закону – самий великий. Його характеристиці і присвячена наступна глава.
