Образ ворога в радянській пропаганді

 

У ХХ столітті Росія і Німеччина двічі опинялися в смертельному протистоянні. Багатовіковий досвід взаємовпливу культур створив ситуацію, коли для формування образу ворога були потрібні продумані пропагандистські зусилля. Незважаючи на істотні відмінності в ідейному наповненні образу ворога в Першій і Другій світових війнах, він мав єдину основу: психологію ставлення особистості до моральних цінностей в умовах війни, коли всіма засобами виправдовується вбивство людини людиною [10].

Стратегія антифашистської пропаганди на початку 1940-х років була дуже мінлива. Необхідно було постійно бути напоготові і чуйно лавірувати між антифашистської темою і поточною політикою, яка незабаром може змінитися. Зміну пропагандистських орієнтирів ознаменували виступу Сталіна в травні 1941 року перед випускниками військових академій і на засіданні Військової Ради. Послідували вказівки на необхідність виховувати радянських людей "в дусі активного, бойового, войовничого наступу" [11]. Для вироблення мілітаристських переконань потрібний яскраво забарвлений негативний образ ворога і настрій в дусі "якщо завтра в похід".

Про те, яке значення мали пропагандистські акценти в розумінні зміни курсів, свідчить такий приклад. У березні-квітні 1941 року молодий працівник ТАРС Мельников, який блискуче знав німецьку мову, звернув увагу на зміну інтонації в німецьких газетах і радіо. Він подав рапорт начальству, в якому відзначалися загрозливі ноти в "геббельсівської організації". В умовах мирного договору така інформація могла бути розцінена в СРСР як провокація і не відразу потрапила на стіл Сталіну. Сталін оцінив професіоналізм Мельникова і, коли потрібно було створити відділ ТАРС з пропаганди на адресу супротивника, призначив його на керівну посаду [12].

Незважаючи на витав у повітрі "пороховий дух", війна гримнула як грім серед ясного неба. Війна стала народною, вона оголила почуття і омила душу народу. Сталін чітко вловив настрій радянського народу. Вже перші слова його звернення до народу 3 липня 1941: "Дорогі співвітчизники! Брати і сестри!" були підказані не марксистсько-ленінською ідеологією, а скоріше церковною проповіддю в ім'я єдності віруючих і атеїстів у боротьбі зі спільним ворогом Росії.

Тема боротьби з загарбниками і ненависті до ворога була підхоплена всім арсеналом пропагандистських та просвітницьких засобів. "Ми повинні об'єднатися в одній волі, в одному почутті, в одній думці, - писав 28 липня в" Правді "А. Толстой, - для цього потрібна ненависть. Але не така ненависть, не чорна, яка руйнує душу, але світла, священна ненависть, яка об'єднує і підносить... "[13]. Сильні патріотичні почуття породили особливу творчу тональність, визначили небувалий ліризм військової літератури. Поняття "вітчизна", "батьківщина", "товариш" отримали інше наповнення - природне, щире. Відтепер головним ворогом був "німець", "фашист", "гітлерівець".

Головною основою радянської пропаганди став захист вітчизни від поневолювачів, її всенародний визвольний характер. У доповіді Сталіна 6 листопада 1941 говорилося про згуртування на боротьбу з ворогом усього народу, незалежно від класової та національної приналежності.

Міжнародний варіант радянської пропаганди - контрпропаганда - відрізнявся від "внутрішнього" як змістом, так і інтонацією. Очевидна різниця стилю - голос інший: неквапливий, переконаний, напружений. Завдання інша - другий фронт. Звертаючись до союзників, радянське керівництво могло виграти війну в силу бойової дружби, незважаючи на ідейну ворожнечу. Від цього залежала карта завтрашнього світу. Навіть у ворожому таборі визнавали ефективність і дієвість радянської контрпропаганди.

Тема ненависті і справедливої ​​відплати звучала і в віршах К. Симонова, М. Светлова, І. Сельвінського. Образ фашиста, "нелюда", людини-перевертня, породженого темними силами капіталізму, наділявся містичними властивостями, піднімаючи в людях архаїчні, язичницькі пласти свідомості. Ватажки рейху представлялися професійними невдахами в мирному житті, статевими збоченцями, вбивцями і сучасними рабовласниками [14].

Ситуація змушувала владу йти на компроміси по суті своїй ідеології і відступати від звичних схем репресивної теми, звертаючись до історичних традицій, пам'яті поколінь [15]. Таким же явним відступом була і пропаганда антинімецьких настроїв, яка явно суперечила інтернаціоналістських принципам комуністичної ідеології і викликала нерозуміння антифашистів, особливо німецьких. До того ж патріотизм поєднувався з мотивами панславізму. На початку війни А. Фадєєв звертався до "братів пригнобленим слов'янам" із закликом об'єднатися для розгрому ворога. Один з аргументів був такий: "з нами всі демократичні країни" [16].

Такий поворот у радянській пропаганді не міг бути непоміченим. За 1942-1944 роки Сталін мобілізував в момент найбільшої для себе небезпеки (Москва, Сталінград) ті духовні резерви, які він до цього засуджував як реакційні і спрямовані проти більшовицької революції: любов до батьківщини традицію, заохочуючи тим самим наївність, марнославство, гордість і дух опору. Цим зміною політичної та ідеологічної лінії і гаслом "виганяйте німецьких окупантів з рідної землі і врятуйте Отечество!" Сталін домігся успіху [17]!

Переломний 1943 рік був ознаменований великими творами, в яких осмислювався події, потрясли півсвіту: "Навала" Л. Леонова, "Російські люди" К. Симонова, "Веселка" В. Василевської та ін Однак навіть війна, об'єднавши майстрів слова в єдине ціле, не зробила їх голоси одноманітними і монотонними. Кожен з них розумів своє завдання по-своєму, незважаючи на ще більш посилений цензурно - ідеологічний контроль. Засудженню піддавалися твори, в яких містилася навіть слабка спроба осмислити війну як згубну і руйнівну трагедію для людства і окремої особистості. Цензура позбувалася творів сумнівно гуманістичної спрямованості. Сумнів цензорів викликали розповіді М. Зощенко, ряд віршів І. Сельвінського. Одностайно засуджувалися вірші Н. Асєєва, який, за думку М. Тихонова, "зводить наклеп на російський народ і пише вірші, що він не хоче бути вбивцею. А хто хоче? Що ж, наш боєць - вбивця?" [18].

Після Ялтинської конференції та розділу Німеччини на сфери впливу виникла необхідність переорієнтувати всю пропагандистську машину на формування переконання в тому, що не весь німецький народ винен у злочинах фашистів. У 1942 році Сталін говорив: "Було б смішно ототожнювати кліку Гітлера з німецьким народом, з німецьким державою. Досвід історії говорить, що гітлери приходять і йдуть, а народ німецький, а держава німецьке - залишається" [19]. В кінці війни з метою зменшити опір німців Сталін вирішив дати їм надію на національне буття. У своєму зверненні до народу 9 травня 1945 Сталін сказав: "Три роки тому Гітлер всенародно заявив, що в його завдання входить розчленування Радянського Союзу і відрив від нього Кавказу, України, Білорусії, Прибалтики та інших областей. Він прямо заявив:" Ми знищимо Росію, щоб вона більше ніколи не змогла піднятися ". Це було три роки тому. Але навіженим ідеям Гітлера не судилося збутися, - хід війни розвіяв їх в прах. На ділі вийшло щось прямо протилежне тому, про що марили гітлерівці. Німеччина розбита вщент. Німецькі війська капітулюють. Радянський Союз торжествує Перемогу, хоча він і не збирається ні розчленовувати, ні знищувати Німеччину "[20].

Письменники чуйно вловили зміну інтонацій. НД Вишневський 12 червня 1944 писав у фронтовому щоденнику: "Ми, письменники, в 1941-1942 роках дали народу жахливий заряд ненависті до ворога... Але ми передовики, і у нас є вже передчуття гуманістичне... Кінець війни, світ буде ознаменований не винищуванням, не закликом "Убий його!" - а мудрим практицизмом і гуманністю "[21].

Але було б наївно припускати, що одним розчерком пера товариша Сталіна можна було зупинити цей "жахливий заряд ненависті до ворога" і за допомогою політпрацівників довести до відома кожного рядового бійця, як слід поводитися на території, звільненої від фашистських військ. Ненависть, замішана на крові та вбивствах чотирьох років війни, породила гігантську тінь, яка лягла на обидва народи в післявоєнний період. Вже на завершальному етапі війни проступили риси нового образу ворога, епохи "холодної війни" і поділ на німців "своїх", соціалістичних, і чужих, "капіталістичних" [22].

 

 

Висновок

Пропаганда - це поширення різних політичних, філософських, наукових, художніх, інших мистецьких ідей із метою їх упровадження в громадську думку та активізації використання цих ідей у масовій практичній діяльності населення.

Пропаганда є одним з основних засобів політичної маніпуляції.

Пропаганда є потужною зброєю у війні; використовується для дегуманізації та створення ненависті до відповідного ворога як зовнішнього, так і внутрішнього, створенням хибного образу у свідомості. Прикладом її використання є антинімецька кампанія часів ВВВ.

Агітаційні плакати посилалися на фронти війни нарівні з патронами і снарядами, їх розклеювали на стінах міст відбивали напад гітлерівців. Внизу на яскравому поле плаката зазвичай містилася напис: «Всякий зриває або заклеюють цей плакат - робить зрадницьке діло». Плакат боровся, він був зброєю, і його, як зброю, берегли.

Засоби масової інформації в роки Великої Вітчизняної війни відіграли величезну мобілізуюче, організуючий, виховне, психологічний вплив на формування патріотичних, високоморальних почуттів радянського народу. Саме вони вселяли надію і впевненість у перемогу над фашистською Німеччиною, зміцнювали віру і любов до своєї Батьківщини.

Радіорепортажі були вміло організовані і подавалися у вигляді радіомонтажу, вони виробляли дуже сильний ефект. Абсолютна централізація і високий рівень цензури радіомовлення не давали можливості громадянам отримати достовірну інформацію з фронту.

Головною основою радянської пропаганди став захист вітчизни від поневолювачів, її всенародний визвольний характер. У доповіді Сталіна 6 листопада 1941 говорилося про згуртування на боротьбу з ворогом усього народу, незалежно від класової та національної приналежності.

Список літератури:

1. Юферова А. А. Велика Вітчизняна війна у творах радянських художників / М.: Образотворче мистецтво, 1985. - 152 с.

2. Петренко В.Ф., Кучеренко В.В. Взаємозв'язок емоцій і кольору. / / Вестн. Моск. ун-ту - сер 14. - 1988. - № 3.

3. Волковський Н.Л. Історія інформаційних війн. Частина 2. - Видавництво «Полігон», 2003. - С. 367.

4. Волковський Н.Л. Історія інформаційних війн. Частина 2. - Вид-во «Полігон», 2003. - С. 372.

5. Комуністична партія у Великій Вітчизняній війні (червень 1942-1945 рр..): Документи і матеріали. - М., 1970. - С. 42.

6. «Про партійну і Радянської друку»: Сб документів. - М., 1954. - С. 499.

7. Підсумки другої світової війни - М., 1957 р.

8. Зульцман Р. Пропаганда як зброя у війні / М.: ТИАРА, 2004. - С. 21

9. Вашік К. Метаморфози зла / / Батьківщина. - 2002. - № 10. - С. 14-17

10. Горяєва Т. Вбити німця / / Батьківщина. - 2002. - № 10. - С. 41-44

11. Сталін Й. В. Сучасна війна - армія наступальна. Виступ І. В. Сталіна на прийомі в Кремлі перед випускниками військових академій, травень 1941 р. / / Історичний архів, 1995. - № 2. - С. 23-31.

12. Борі Ю. Сталініада / М., 1990. - С. 208-209.

13. Толстой А. Н. Полн. Собр. Соч.: Т. 14. - М., 1950. - С. 102

14. Фатєєв А. В. Образ ворога в радянській пропаганді. 1945-1954 рр.. / М., 1975. - С. 17

15. Бордюгов Г. А. Велика Вітчизняна: подвиг і обмануті надії / / Історія Батьківщини: люди, ідеї, рішення. - М., 1991. - С. 259-264.

16. Фадєєв А. А. Сор. Соч.: Т. 5. - М., 1971. - С. 362

17. Фатєєв А. В. Указ. Сочинського. С.18

18. Тихонов Н. / / Батьківщина. - 1992. - № 1. - С. 92-96.

19. Сталін Й. В. Про Велику Вітчизняну війну Радянського Союзу. / М., 1951. - С. 41

20. Сталін І.В. Про Велику Вітчизняну війну Радянського Союзу. Звернення І.В. Сталіна до народу 9 травня 1945 року. / М., 1947.

21. Вишневський НД Собр. Соч.: Т. 4. - М., 1958. - С. 586-587.

22. Лельчук В. С., Пивовар Е. И. Конфронтація двох систем і менталітет радянського суспільства / / СРСР і "холодна війна". - М., 1995.

Електронні сайти:

 

1. http://psyfactor.org/lybr.htm

2. http://tiara.narod.ru

3. http://www.9may.ru/posters

4. Електронний музей вітчизняного плаката - Плакати.Ру - Нотатки - Радянська пропаганда 1941-1945 рр..