До початку другої світової війни публіцисти і пропагандисти всіх країн сходилися до одного думку, що пропаганда буде грати у війні вирішальну роль. Це думка з'явилася завдяки майже неймовірного успіху пропаганди, яка поширювалася Антантою в першу світову війну, а також під впливом величезного технічного прогресу у розвитку засобів зв'язку, і в першу чергу в розвитку радіо. Чимале значення мав і досвід ідеологічного керівництва великими масами, накопичений за минулий період між двома війнами. До початку другої світової війни угруповання супротивників були майже такими ж, як і перед першою світовою війною, але тепер супротивники вже знали, що пропаганда є потужним зброєю. Не було майже ніякого сумніву в тому, що в разі війни весь цей багаторічний досвід буде використаний в повній мірі [7].
Пропаганда, спрямована проти Німеччини, здійснювалася, по-перше, у формі фронтової пропаганди, тобто у вигляді мільйонів листівок і плакатів, звернених до солдатів (через солдат листівки проникали і на територію Німеччини). По-друге, у формі кампанії, розгорнутої в пресі, яка завдяки своїй організації та методів психологічного впливу доносила свої ідеї до найвіддаленіших куточків світу.
Психологічні та технічні передумови для пропаганди в другій світовій війні були принципово новими. Радянське керівництво володіло вже великим досвідом військової пропаганди, але через раптовості наступу Німеччини ми не змогли застосувати методи антифашистської пропаганди в повній мірі в перші дні війни. Відділ ТАРС з пропаганди на адресу супротивника являло собою таку організацію, яка могла з'явитися дуже потужним важелем влади авторитарного держави. Виникаючі тут ідеї в основному поширювалися за допомогою радіо. Але такий же технічною можливістю в рівній мірі володів і противник, тому для війни в ефірі кордону СРСР були з самого початку абсолютно відкриті. Закрити доступ в СРСР чужої інформації у вигляді газет, журналів і т.п. не представляло великої праці, але обмежити проникнення радіохвиль і зробити їх нешкідливими було набагато важче. Для цього в нашому розпорядженні було два засоби: заважають радіостанції та офіційну заборону слухати іноземні радіопередачі. Звичайно, обидва ці кошти далеко неповноцінні і, по суті, абсолютно не виключають можливості проникнення ворожої пропаганди. Цю задачу можна вирішити і примусовим вилученням так званих «народних радіоприймачів», що володіють незначною потужністю прийому. Вже на початку війни здійснюється повний переклад радіомовлення на УКХ (ультракороткі хвилі). Але все ж неуспіх радіопередач супротивника пояснюється не цим. Заходи, спрямовані на заборону слухати радіопередачі супротивника, часом проводилися дуже інтенсивно. Порушення заборони тягло за собою самі різні покарання: від тюремного ув'язнення до смертної кари в залежності від того, слухалися передачі поодинці або колективно, і передавалося чи почуте іншим.
Невеликого додаткового пристосування було досить, щоб слухати радіопередачі супротивника на більшій частині території СРСР навіть за допомогою малопотужного «народного приймача». Радіо дозволило об'єднувати в певний і самий короткий час мільйони людей в один, напружено слухає колектив. Як показав досвід, психологічно найбільш дієвою була та форма, в якій передавалися особливо важливі повідомлення (перед початком передачі оркестр фанфаристів з 100 чоловік виконував певну мелодію). Таке оформлення змушувало прислухатися до голосу диктора навіть тих, хто не виявляв до цього ніякого інтересу і хто повністю відкидав всяку пропаганду, в якій би формі вона не поширювалася. Сильно театралізована передача особливих повідомлень (повторювані позивні з проміжками в кілька хвилин, переривання програми маршової музикою, паузи і т. п.) стала основною формою всіх пропагандистських передач аж до самого кінця війни. Крім того, кожен день, починаючи з 5:00. 30 хв. ранку і до опівночі, радіослухач регулярно прослуховував передачі останніх вістей "Від радянського Інформбюро...". Головна передача останніх вістей починалася о 20 годині і тривала нерідко до 20 хвилин. Практикувалися також і регулярні огляди радіокоментаторів сухопутних сил, військово-морського флоту і авіації, а також фронтові репортажі пропагандистів з передової лінії, з підводних човнів і бомбардувальників, що знаходяться в момент передачі над територією супротивника. Оскільки ці репортажі були вміло організовані і подавалися у вигляді радіомонтажу, вони виробляли дуже сильний ефект. Абсолютна централізація і високий рівень цензури радіомовлення не давали можливості громадянам отримати достовірну інформацію з фронту [8].
