Радянська пропаганда в пресі в 1941 -1945 рр.

Початок Великої Вітчизняної війни зажадало від держави перебудови друку, а також створення нових органів центральної преси та інформації. У цих цілях був скорочений випуск галузевих видань, змінювалися їхні періодичність та обсяг. Були розроблені рекомендації для обласних і місцевих газет, де показувалося, що особливу увагу необхідно звернути на трудової та бойової героїзм народу. Сталося також і скорочення мережі журналів. Зміст виходили журналів було зосереджено на показі загарбницьких цілей фашизму, зміцненні антигітлерівської коаліції, містилися статті на військово-історичні теми, розкривалися героїзм і мужність російського народу в боротьбі за свою національну незалежність. Розширювалася мережа військових газет. Якщо в 1941 році в липні їх виходило 465 найменувань, то вже 1944 року - 757 [3]. Причому газети виходили не тільки російською мовою, але й мовами народів СРСР. Випускалися і фронтові газети, також на різних мовах. Армійські газети визначали своє утримання на підставі Постанови ЦК ВКП (б) і Раднаркому СРСР від 29 червня 1941 року. Головною їх метою було агітаційно-пропагандистський вплив на воїнів. Значно зміцнився кадровий склад «Червоної зірки» письменниками П.Павленко, А.Сурковим, В.Гроссманом, К.Сімановим, І.Еренбурга. Виходили нові газети «Сталінський сокіл» і «Червоний флот», де служили і співпрацювали Б.Лавренев, Л.Соболев, А.Жаров, В.Вишневський та інші.

Поряд з газетами Головне політичне управління Червоної Армії видавало журнали «Агітатор і пропагандист», «Блокнот агітатора», а також ряд спеціальних військових журналів. В ході війни були і гумористичні журнали «Фронтовий гумор» і «Протяг». Матеріали журналів допомагали пропагандистам і агітаторам в організації та проведенні агітаційної та пропагандистської роботи. У той час перестали виходити «Молода гвардія», «Сибірські вогні», «На рубежі», «30 днів», «Червона новина» та інші. Значно скоротився тираж «Нового світу», «Прапора», «Жовтня». Як правило, журнали мали менше листів, часто виходили зі здвоєними номерами. Було перебудовано їх зміст. Теоретичні та суспільно - політичні журнали «Більшовик», «Пропагандист», «Партійне будівництво», «Пропагандист і агітатор Червоної Армії» та інші зосередили свою увагу на показі загарбницьких цілей фашизму, його людиноненависницької ідеології, описі звірств, що творяться гітлерівськими військами на окупованій території; публікували матеріали про зміцнення антигітлерівської коаліції, поміщали статті на військово-історичні теми, в яких розкривалися героїзм і мужність російського народу в боротьбі за свою національну незалежність, говорилося про військове мистецтво воїнів армії Росії і її полководців в боях з ворогами. Авторами багатьох публікацій були відомі радянські історики, філософи, економісти, письменники, публіцисти. Розширення мережі військової печатки вимагало поповнення кадрами військових журналістів, і з цією метою багато з них були відправлені на фронт. З метою підготовки великої кількості журналістів у 1943 році начальник Головного політичного управління видав наказ № 144 про необхідність вивчати військову справу в редакціях. Ще раніше, 1942 року, Управління пропаганди і агітації ЦК ВКП (б) і Головне управління Червоної Армії затвердили Положення «Про роботу військових кореспондентів». Якщо на самому початку війни засоби масової інформації дуже активно висвітлювали весь хід війни, сприяли зміцненню патріотичних почуттів як на фронтах, так і в тилу, то з початком наступальних операцій повільно реагували на зміни в бойовій обстановці і недостатньо активно пропагували значення перемог Червоної Армії. Ці недоліки були відмічені в наказах начальника Головного політичного управління Червоної Армії № 055 і № 1014, де в той же час були визначені нові пріоритети в роботі військової печатки [4]. Протягом усієї війни робота військової печатки постійно коригувалося Головним політичним управлінні Червоної Армії. 24 червня 1941 було створено Радінформбюро. Одна з його головних завдань - короткий виклад військово-оперативних зведень. За роки війни тут було підготовлено 2373 різних матеріалу, очолював Радінформбюро секретар ЦК ВКП (б) А.С. Щербаков. Крім фронтових подій, Радінформбюро інформувало про роботу тилу, керувало освітленням міжнародних подій і внутрішнього життя в країні. Матеріали Радінформбюро друкувалися і в зарубіжній пресі.

На початку війни було створено два нових пропагандистських відділення - по Німеччині та її союзникам і по роботі з населенням окупованих німцями країн.

25 червня 1941 відбулося рішення Політбюро ЦК ВКП (б) та уряду про систематичному проведенні пропаганди серед військ і населення супротивника і було створено Радянське бюро військово-політичної пропаганди, якому ставилося в обов'язок визначати зміст, форми і методи пропаганди серед військ і населення супротивника.

Вже в липні 1941 року видавалося 18 газет на іноземних мовах, з них 10 - на німецькому, видавалися інформаційні листівки типу «Що відбувається в Німеччині», «Як живуть військовополонені в Радянській Росії».

Вся ця робота серед військ і населення супротивника поділялась на загальнополітичну й оперативну. Радянська пропаганда для досягнення своїх цілей нерідко зверталася до німецьких авторитетам. Наприклад, наводилися слова Фрідріха II Великого: «Всяка ворожа армія, яка відважилася б проникнути в Росію і піти далі Смоленська, безумовно, знайшла б там, у степах, свою могилу». На одній з листівок наводилися слова О.Бісмарка про неприпустимість війни з Росією, про те, що завоювання цієї країни неможливо через її величезних просторів, життєстійкості й витривалості її народу.

Однією з головних причин невдач радянської пропаганди серед військ противника було недостатнє знання Німеччині. З цією метою було залучено велику кількість спеціалістів-германістів різного профілю і були заведені формуляри на кожне конфронтуюче вороже з'єднання.

Велася робота і серед населення окупованих німецькими військами радянських областей. Вже в директиві РНК СРСР і ЦК ВКП (б) від 29 червня 1941 року партійна і радянським організаціям прифронтових областей, доведеної до населення в промові Й.Сталіна 3 липня 1941, вказувалося на необхідність «роз'яснити трудящим їх обов'язки і положення, що створилося... організувати беспощадну боротьбу зі всякими... панікерами і розповсюджувачами чуток...»[5].

З перших днів війни виникла необхідність видання спеціальних газет для населення, що залишилося на захопленій ворогом території, політорганами СРСР. Тому політоргани видавали і поширювали в тилу противника велику кількість листівок, плакатів, звернень та інших друкованих матеріалів. Так, тільки з 22 червня по 1 серпня 1941 видали 9 листівок загальним тиражем 1300000 екземплярів. За підрахунками за роки війни загальне число видань для населення окупованих територій (в тому числі і партизанів) склала 3 млрд. примірників. Однак доставка в тил противника цих видань не завжди здійснювалася регулярно. Було чимало випадків, коли видрукувана література залежувалася на аеродромах і застарівала. Газета, листівки, які надходили за лінію фронту, нерівномірно розподілялися по всій окупованій території. Тиражі газет і листівок були невеликими, їх поліграфічне виконання недосконале. Вони не завжди відгукувалися на всі животрепетні питання, що вставали перед населенням і партизанами в районах, окупованих супротивникам. Більш ефективним був вплив листівок або газет, що видаються в підпіллі. Вони окупували в чужому місці, в потрібний час і відповідали на запитання, які хвилювали людей.

Пріоритетне значення мали фронтові листівки. Вони випускалися в зв'язку з найважливішими подіями на фронтах, присвячувалися воїнам, які вчинили подвиги. Листівки, які призначалися для особового складу фронту, армії, друкувалися великими тиражами. Наприклад, перед початком наступу військ 1-го Українського фронту в січні 1944 року листівка зі зверненням командування фронту була видана накладом у 200 тисяч примірників [6].

З початком війни при відділах по роботі серед військ противника політуправління фронтів були розгорнуті 18 щотижневих газет на іноземних мовах, з них 10 на німецькому.

Початковий період війни показав, що листівки володіли рядом переваг в порівнянні з іншими видами друкованої продукції. Вони були оперативніше, їх легше було заховати, передати кому-небудь, зберегти як пропуск для здачі в полон. Листівки були різних видів: листівки - звернення командування, листівки-накази, листівка-памфлет, «сентиментальні» листівки, листівки від військовополонених, листівка-діалог, листівка-вірш, листівка питань - відповідей, листівки-відозви, листівка-лист, листівка- інформація, листівки-цитати, листівки від імені загиблих, наприклад, «Мертві говорять живою», листівка-повідомлення, листівка-відповідь, наприклад, «Відповідь Верховного Головнокомандування німецької армії», де велася полеміка з німецькою пропагандою, і інші.

У пропагандистській роботі чимало уваги приділялося виданню брошур, значних за обсягом публіцистичних матеріалів, випуску радіопередач, в тому числі і на німецькій мові.

Таким чином, засоби масової інформації в роки Великої Вітчизняної війни відіграли величезну мобілізуюче, організуючий, виховне, психологічний вплив на формування патріотичних, високоморальних почуттів радянського народу. Саме вони вселяли надію і впевненість у перемогу над фашистською Німеччиною, зміцнювали віру і любов до своєї Батьківщини.