Види інфляції та їх характеристика

В теоріях, що опрацьовуються західними економiстами, виділяються у вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат. Ці концепції розглядають різноманітні причини інфляції.

Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту [7, c. 11].

Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: "Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів"

Інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути огополiстична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати і т. і. Вона може також з’явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку [7, c. 15].

Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін такими чинниками, що приводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції - це середні витрати при наданому обсязі виробництва. Такі витрати можна одержати, поділивши загальні витрати на ресурси на кількість виготовленої продукції [16, c. 28]:

 

(1.4)

 

Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибуток і обсяг продукції, що фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. В наслідок зменшується пропозиція товарів і послуг в масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, підвищує рівень цін. Отже, по цій схемі витрати, а не попит роздувають ціни, як це діється при інфляції попиту.

На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють і, наприклад, зростання зарплати може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат.

Необхідно також визначити, що в жодній з економічно розвинутих країн не спостерігалася в другої половині ХХ сторіччя повна зайнятість, вільний ринок чи ж стабільність цін. Ціни по ряду причин в цей час зростали постійно і навіть в періоду застою виробництва. Таке явище називається стагфляцією - iнфляційним зростанням цін в умовах стагнації - застою виробництва, економічної кризи.

Розглядаючи темпи зростання цін, можна виділити наступні види інфляції [11, c. 8-11]:

1. Помірна. Ціни зростають на 10% на рік, вартість грошей зберігається, відсутній ризик підписання контрактів в номiнальних цінах. Багато сучасних економiстів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до умов виробництва і попиту, що постійно змінюються.

2. Галопуюча. Ціни зростають на 20-200% на рік, гроші прискорено матеріалізуються в товари, контракти прив'язуються до зростання цін.

3. Гіперінфляція. Ціни зростають астрономічне, розходження цін і зарплати, руйнується добробут навіть забезпечених верств товариства.

Деякі економiсти побоюються, що помірно пов­зу­ча ін­фля­ція, що може спо­ча­т­ку спри­я­ти по­жва­в­лен­ню еко­но­мі­ки, по­тім, на­ро­с­та­ю­чи як сні­го­вий ком, пе­ре­тво­ри­ть­ся в більш жорстоку гі­перін­ф­ля­цію. Цей темп зро­с­тан­ня ін­фля­ції ви­яв­ляє руй­ні­в­ний вплив на обсяг наці­о­наль­но­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва і за­йня­тість. Спра­ва в то­му, що ко­ли ці­ни по­во­лі, але постій­но зро­с­та­ють, на­се­лен­ня і під­при­єм­с­т­ва при­ла­ш­то­ву­ю­ть­ся до їх по­даль­шо­го під­ви­щен­ня. Тому, щоб їх не­ви­ко­ри­с­тан­ні за­оща­джен­ня і по­то­ч­ні при­бу­т­ки не зне­ці­ни­лись, тобто щоб випе­ре­ди­ти пе­ре­дба­чен­ні під­ви­щен­ня цін, лю­ди по­вин­ні ви­тра­ча­ти гро­ші за­раз. Підприємст­ва по­во­дя­ть­ся так са­мо, купуючи інвестицій­ні то­ва­ри. Дії, ди­к­то­ва­ні iнфляційним психозом, під­си­лю­ють ти­с­нен­ня на ці­ни, і ін­фля­ція почи­нає го­ду­ва­ти са­ма себе. Біль­ше того, оскіль­ки вар­тість жит­тя збіль­шу­є­ть­ся, ро­бо­чі ви­ма­га­ють і одер­жу­ють більш ви­со­ку номiнальну за­ро­бі­т­ну пла­ту[10, c. 11]. А проф­спіл­ки пра­г­нуть до та­ко­го під­ви­щен­ня заро­бі­т­ної пла­ти, якої ви­ста­чи­ло би не тіль­ки на те, щоб по­кри­ти то­рі­ш­ні під­ви­щен­ня цін, але і компенсува­ти ін­фля­цію, що очі­ку­є­ть­ся у той пе­рі­од, ко­ли но­вий ко­ле­к­ти­в­ний договір бу­де ще в си­лі. Зарп­ла­та і під­ви­щен­ня цін під­го­до­ву­ють од­не од­но­го, і це до­по­ма­гає повзу­чій ін­фля­ції перейти до га­ло­пу­ю­чої.

Крім руй­ні­в­них на­слід­ків для пе­ре­роз­по­ді­лу, гі­перін­ф­ля­ція може при­ско­ри­ти еко­но­мі­ч­ний крах. Жор­с­то­ка ін­фля­ція спри­яє то­му, що зу­сил­ля на­пра­в­ля­ю­ть­ся не на вироб­ни­чу, а на спе­ку­ля­ти­в­ну ді­я­ль­ність. Під­при­єм­с­т­вам стає всі більш та більш вигі­д­ним нако­пи­чу­ва­ти си­ро­ви­ну і го­то­ву про­ду­к­цію в пе­ре­дба­чен­ні при­йде­ш­ньо­го під­ви­щен­ня цін. Але не­су­мі­с­ність кіль­ко­с­ті си­ро­ви­ни і го­то­вої про­ду­к­ції по­пи­ту на них ве­де до під­си­лен­ня iнфляційного ти­с­нен­ня. На­то­мість, щоб укла­да­ти ка­пі­тал в ін­ве­с­ти­цій­ні то­ва­ри, ви­ро­б­ни­ки і окре­мі осо­би за­хи­ща­ю­чись від ін­фля­ції, на­бу­ва­ють не­ви­ро­б­ни­чих ма­те­рі­аль­них цін­но­с­тей. Юве­лі­р­ні ви­ро­би, зо­ло­то і ін­ші до­ро­го­цін­ні ме­та­ли, не­ру­хо­мість і та­ке ін­ше.

В над­з­ви­чай­ній си­ту­а­ції, ко­ли ці­ни під­ст­ри­бу­ють різ­ко і не­рі­в­но­мі­р­но, нор­маль­ні економі­ч­ні від­но­си­ни руй­ну­ю­ть­ся. Вла­с­ни­ки під­при­ємств не зна­ють, яку ціну на то­ва­ри слід при­зна­чи­ти і промислові підприємства здебільшого переходять на інші, значно менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер. Спо­жи­ва­чі не зна­ють, яку ці­ну спла­чу­ва­ти. Поста­чаль­ни­ки си­ро­ви­ни ба­жа­ють одер­жа­ти ре­аль­ні то­ва­ри, а не гро­ші, що ху­т­ко зне­ці­ню­ю­ть­ся. Кре­ди­то­ри на­ма­га­ю­ть­ся уни­ка­ти сво­їх бо­р­ж­ни­ків, щоб не одер­жу­ва­ти по­ве­р­ну­тий борг в де­ше­вих гро­шах. Гроші фа­к­ти­ч­но гу­б­лять ці­ну і пе­ре­ста­ють ви­ко­ну­ва­ти свої фун­к­ції в яко­с­ті мі­ри вар­то­с­ті і за­со­бу обмі­ну [20, c. 5]. В окремих випадках з'являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Ви­ро­б­ни­ц­т­во і об­мін зі скри­пом по­су­ва­ю­ть­ся до зу­пин­ки і в кінцево­му під­су­мку спро­ма­га­є­ть­ся на­сту­пи­ти еко­но­мі­ч­ний, со­ці­аль­ний і, ду­же можли­во, по­лі­тич­ний хаос. Гі­перін­ф­ля­ція при­ско­рить фі­нан­со­вий крах, де­пресiю і су­с­пі­ль­но-­по­лі­ти­ч­ні без­лад­дя. Во­на зви­чай­но по­в'я­за­на з не­ро­зу­м­ною по­лі­ти­кою уря­ду.

Більшість економічної літератури приводить в якості прикладів Нікарагуа періоду цивільної війни (33000% - середньорічний приріст цін) або ж післявоєнну Угорщину, проте новітній приклад з Сербією показав, що це ще ген не межа. Внаслідок економічного ембарго світового суспільства проти цієї у минулому союзної республіки Югославiї річне зростання цін складає 3,000,000,000%, а, наприклад, середня заробітна плата складає суму рівну 1Dm при тому, що ціни вирослi ще більше, а багато промислових товарів просто зникли із пропозиції. Понад швидке зростання цін по відношенню до рівня інфляції можна легко пояснити при допомозі формули [5, c. 57]:

(1.5)

 

де М - середня кількість грошей, що знаходиться в обігу протягом певного періоду;

V - швидкість обігу грошової одиниці;

Р - середня ціна індивідуального товару;

Q - загальна маса товарів, що реалізується у даному періоді.

Незважаючи на рівність M і V не можна забувати про показник швидкості обігу грошей V. Внаслідок утрати у господарських суб'єктів довіри до національної валюти обіг грошей надзвичайно збільшується, що в даному випадку рівносильне збільшенню їх кількості. Відповідно й ціна збільшується значно більше, ніж кількість наявних грошей в обігу. В розкручуванні спiралi гiперiнфляції надзвичайну роль також грають iнфляційні очікування.

Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її стані - тобто при відносно вільному ринку. При подавленій ж інфляції зростання цін на товари і послуги може й не спостерігатися, а знецінення грошей може виражатися в дефіциті пропозиції.

В 50-60 роки інфляція проходила в більшості країн помірними темпами. В зв'язку з нафтовою кризою початку 70х років інфляція стала виходити з-під контролю держави, деорганiзуючи нормальний економічний процес. Середньорічний рівень приросту роздрібних цін за час з 73 по 80 р. р. підскочив в середньому на 9% [27, c. 58].

В кінці 80х років темпи зростання цін понизились до (в середньому) 4% на рік, що відповідає моделі помірної інфляції. Цьому можна привести декілька причин. В їх числі - падіння світових цін на нафту, підсилення конкуренції, передусім в світовому масштабі, підвищення продуктивності праці разом з узгодженими діями урядів і профспілок по утриманню рівнів заробітної плати на минулому рівні.

Існує також і певне співвідношення зростання цін по різноманітних товарних групах:

1. Збалансована інфляція. Ціни різноманітних товарних груп відносно один одного не змінені. Ціни підіймаються досить повільно і в одночас на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного зростання цін підіймається процентна ставка державного банка і таким чином ситуація стає рівносильною ситуації зі стабільними цінами.

2. Незбалансована інфляція. Співвідношення цін товарних груп змінюються в різних відсотках і по-різному на кожний тип товару.

Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, на очікувану і неочікувану.

Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на будь-який період часу і вона досить часто є прямим результатом дій уряду. Як приклад можна привести лiбералiзацію цін в Росії 1992 року і відповідний прогноз зростання цін, підготовлений урядом РФ напередодні - в грудні 1991 року.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що оказує негативний ефект на системі оподаткування і грошового обігу. В разі наявності у населення iнфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і викривляє реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозуваннi тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує iнфляційні очікування, які будуть підбурювати зростання цін. Проте в разі, коли раптовий скачок цін діється в економіці не зараженої iнфляційними очікуваннями, то виникає так званий "ефект Пiгу" - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник стає вимушений знижувати ціну і все вертається в стан рівноваги [9, c. 14].

Отже, Інфляція (від лат. inflatio – роздування) – тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.

Інфляцію поділяють на декілька видів в залежності до відповідних критеріїв. На основі розглянутої інформації ми можемо перейти до аналізу наслідків інфляції.