Короткострокові заходи із стримування інфляції

При формуванні оперативного плану антиінфляційних дій слід врахувати два важливі застереження.

По-перше, немає об’єктивного підтвердження жорсткої залежності інфляції від динаміки грошової маси в обігу. За період економічного зростання (2000—2007 рр.) споживчі ціни зросли у 2,3 разу, тоді як готівка в обігу — в 11,6 разу, грошова база («гарячі гроші») — в 11,8 разу, грошова маса — у 17,9 разу. Зростання у 2002 році цих грошових агрегатів відповідно на 35,8%, 33,6%, 41,8% взагалі супроводжувалося дефляцією. Активні обмежувальні дії Національного банку на початку поточного року, як відомо, не призвели до уповільнення зростання споживчих цін.

Таким чином, не маючи істотного антиінфляційного ефекту, грошові рестрикції за описаних вище умов можуть спричинити перехід української економіки у стан стагфляції (поєднання високої інфляції з рецесією) — економічного лиха, якому слід запобігти у будь-який спосіб.

По-друге, в умовах гостродефіцитного торговельного балансу, від’ємне сальдо якого постійно і динамічно зростає, не слід перебільшувати потенціалу можливого посилення гривні[32, c. 15].

Від’ємне сальдо поточного рахунку наразі компенсується надходженням коштів за фінансовим рахунком. Проте залучення зовнішніх ресурсів широко використовується для споживчого кредитування, а отже, придбання імпортної продукції. В «сухому залишку» від цих операцій залишається тільки заборгованість корпорацій та банків за зовнішніми позиками.

З метою уповільнення інфляції в української економіки ми пропонуємо здійснити низку заходів:

1. Перейти до активної грошово-кредитної політики, що передбачає активізацію участі Національного банку на міжбанківському кредитному ринку, істотне розширення обсягів рефінансування, насамперед під кредитування інвестиційних проектів.

2. Забезпечити максимальне наближення до прогнозних орієнтирів обмінного курсу, визначених Основними засадами грошово-кредитної політики на 2012 рік, більш активно застосовувати інтервенції для нейтралізації його спекулятивних коливань.

3. Нормативно обмежити споживче кредитування, впровадити диференційовані ставки резервування залежно від структури кредитного портфеля, забезпечити інформування позичальника про реальну ціну кредиту.

4. Впровадити з метою стимулювання заощаджень нові депозитні інструменти із процентними ставками, прив’язаними до фактичного індексу інфляції.

5. Посилити контроль за рівнем «проблемних» кредитів, дотриманням банками показників фінансової стійкості.

6. При внесенні змін до державного бюджету на 2012 рік:

— мінімізувати розмір бюджетного дефіциту;

— привести соціальні видатки у відповідність із реальними фінансовими можливостями держави і здоровим глуздом;

— забезпечити спрямування доходів від приватизації винятково на стимулювання реалізації інвестиційних програм, насамперед у галузях інфраструктури;

— скоротити бюджетні витрати, які мають непродуктивний характер, або принаймні обмежити зростання таких витрат (до них в умовах високої інфляції можна віднести, поза жодним сумнівом, видатки на оборону);

— спрямувати додаткові бюджетні ресурси на державну підтримку тих сфер діяльності і галузей, які безпосередньо наповнюють споживчий ринок, насамперед сільськогосподарських товаровиробників;

— передбачити виділення необхідних фінансових ресурсів для здійснення державних закупівель (інтервенцій) на продовольчому ринку із застосуванням ін­струментів Аграрного фонду, ДАК «Хліб України», державного матеріального резерву.

7. У рамках норм і правил СОТ вжити заходів до посилення захисту внутрішнього ринку з метою уникнення дефіциту (неконтрольованого зростання цін) на окремі види продовольчих товарів, впровадити аукціонний механізм розподілу квот на їх експорт.

8. Вжити невідкладних заходів з протидії проявам зловживання монопольним становищем, внести відповідні зміни до законів про захист економічної конкуренції та про Антимонопольний комітет.

Перелічені заходи допоможуть оздоровити економіку, знизити рівень інфляції. Проте щоб отримати довгостроковий ефект, слід повернутися до реалізації системних, стратегічних реформ.

Антиінфляційна стратегія

Основні положення антиінфляційної стратегії економічного розвитку напрацьовані ще у 2005 році та зафіксовані у низці рішень Ради національної безпеки і оборони України.

1. Забезпечення дієвого захисту права власності, поліпшення на цій основі інвестиційного клімату у державі.

Для прийняття закону «Про акціонерні товариства», усунення розбіжностей між Цивільним та Господарським кодексами (або, як пропонують деякі вітчизняні та іноземні експерти, скасування Господарського кодексу взагалі), прийняття законодавства про приватизацію (нової Державної програми приватизації та закону про Фонд державного майна) тощо не потрібні надзусилля — достатньо виконати зобов’язання, взяті перед виборцями Коаліцією демократичних сил.

Для приведення діяльності суддів у відповідність до законодавства необхідно продемонструвати на практиці готовність до притягнення їх до суворої відповідальності за неправосудні рішення.

Вирішення нагальних проблем у цій сфері можливе у разі формування консолідованої позиції президента України та основних політичних сил, як це було нещодавно продемонстровано на прикладі знищення узаконеної корупції у сфері державних закупівель.

Необхідними умовами поліпшення інвестиційного клімату є також:

- здійснення заходів щодо розвитку фондового ринку, налагодження ефективної депозитарної системи, усунення нагальних недоліків у діяльності реєстраторів цінних паперів; забезпечення можливості участі фізичних осіб в операціях із цінними паперами, в тому числі електронних;

- реалізація податкової реформи, прийняття Податкового кодексу, маючи на увазі, що жоден із наразі розроблених проектів кодексу не відповідає завданням податкової реформи.

2. Реформа паливно-енергетичного комплексу.

Неминуче підвищення цін на енергетичні ресурси до рівня середньоєвропейських робить безальтернативною послідовну політику енергозбереження, скорочення усіх складових матеріальних витрат, усунення посередницьких ланок з ланцюгів поставок продукції виробничо-технічного призначення на державні підприємства ПЕК. Зростання цін на імпортовані енергоносії значно підвищить інвестиційну привабливість вітчизняної вугільної промисловості, для реалізації потенціалу якої необхідно змінити організаційно-економічний механізм її функціонування, зняти перешкоди для залучення приватних інвестицій.

3. Реформа житлово-комунального господарства.

Формування інституту власників житлово-комунальної інфраструктури, впровадження у такий спосіб стимулів до безпосередньої зацікавленості громадян у її розвитку дасть змогу не тільки скоротити витрати електричної, теплової енергії та води, а й утвердити принципово нову якість життя населення.

4. Аграрна реформа.

Аграрний комплекс, зважаючи на довгострокову тенденцію підвищення світових цін на продовольство, є однією із найбільш інвестиційно привабливих сфер діяльності. Реалізації його потенціалу перешкоджає зволікання із впровадженням ринкового обороту земель сільськогосподарського призначення. Вже мало в кого залишилися сумніви, що єдиною метою гальмування скасування мораторію на продаж земель є збереження корупційних механізмів їх незаконного привласнення. Залишати унікальні українські сільськогосподарські землі без інвестицій в ім’я безпринципності і ненажерливості окремих політичних чи бізнесових угруповань — аморально і злочинно.

Ринковий оборот сільськогосподарських земель разом із впровадженням спеціальних механізмів кредитування — необхідні умови впровадження новітніх технологій сільськогосподарського виробництва, сучасного менеджменту, підвищення конкурентоспроможності аграрної сфери.

5. Пенсійна реформа.

Реформування пенсійної системи, що активно розгорнулося на початку 2000-х років, на сьогодні практично припинене. Водночас накопичувальна пенсійна система — це, з одного боку, відволікання «зайвих» грошей зі споживчого ринку, з іншого — джерело «довгих» ресурсів, а отже, інвестицій, а отже — зростання виробництва та продуктивності праці. Ефективна пенсійна реформа, таким чином, матиме подвійний антиінфляційний ефект.

6. Бюджетна реформа.

Реформування бюджетної системи має реалізовуватись у напрямках зниження рівня перерозподілу фінансових ресурсів через бюджет, децентралізації бюджетної системи і зміцнення фінансів місцевого самоврядування, радикального скорочення кількості та забезпечення повного фінансування бюджетних програм, раціонального і цільового використання бюджетних коштів.

7. Адміністративна реформа.

Ефективна реалізація всіх інших реформ неможлива без скорочення кількості та підвищення якості державного управлінського персоналу, який сьогодні є «річчю в собі» і діяльність якого не відповідає потребам суспільства.

Отже, антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів. Так, задачі боротьби з інфляцією або обмеження масштабів інфляційних наслідків різні і потребують прийняття неоднакових методів регулювання.

 

Висновки та пропозиції

 

Отже, виконання даної курсової роботи, дає змогу узагальнити, а саме - інфляція – це не лише феномен сфери грошового обігу, це – системне утворення, пов’язане з впливом усієї економічної системи суспільства. Поява інфляції є результатом порушення загальної економічної рівноваги, яка характеризує стан суспільного відтворення в цілому. Порушення загальної економічної рівноваги, яке спричиняє інфляцію, обумовлене дією цілої низки різних чинників. Ці чинники характеризують вплив різних сфер економічних відносин і стають окремими елементами при дослідженні інфляції як системного утворення. При цьому грошово-кредитний елемент хоча і є провідним, стрижневим елементом у процесі виникнення інфляції, але він не єдиним елементом, який визначає появу цього явища. Основний потік макроекономіки розглядає інфляцію як багатофакторний процес.

Найбільш коректною є класифікація видів інфляції за трьома критеріями: темпами знецінення грошей, чинниками інфляції, формами прояву. За темпами знецінення грошей звичайно виділяють три види інфляції: повзучу, помірну, галопуюча та гіперінфляцію. За чинниками, що спричинюють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції.

За формами прояву інфляції виділяють: цінову інфляцію, інфляцію заощаджень та девальвацію.

Серед головних причин інфляції виокремлюють: дефіцит державного бюджету, мілітаризація економіки, монополії та необгрунтовані привілеї, " імпортована" інфляція, інфляційні очікування та ін.

Отже, наслідки інфляції у соціальній сфері створються передумови для перерозподілу доходів між окремими найманими працівниками та підприємцями на користь підприємців. Зростання цін на товари і послуги як прояв інфляції сприяє збільшенню прибутків господарських суб’єктів і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами.

Досить негативні наслідки інфляції в економічній сфері. Особливо відчутний її вплив на сферу виробництва, торгівлю, грошово-кредитну систему, державні фінанси, валютну систему, платіжний баланс держави.

Інфляція спричиняє диспропорційність розвитку виробництва. В умовах інфляції скорочується платоспроможний попит населення. Інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів народного споживання. Це викликає зниження темпів виробництва та їх обсягів.Капітали з виробництва відпливають у торгівлю, що посилює спекуляцію, збільшує кількість робочої сили в торгівлі.

В умовах інфляції, коли знецінення грошей випереджає їх емісію, порушується баланс у фінансовій системі. Реальна вартість усієї суми державних доходів постійно зменшується. Тому держава змушена весь час вдаватися до емісії грошей.

Світова практика нагромадила цілий арсенал знарядь боротьби з інфляцією. Основними засобами антиінфляційного регулювання є: індексація доходів, контроль за заробітною платою і цінами, податкове регулювання доходів і сукупного попиту, збільшення природного рівня виробництва та ін.

Отже, антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів.

Проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та ступеня їх активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією та довіри населення країни до уряду.