Образ ворога в радянському плакаті

Антинімецькі образи ворога в дореволюційній Росії майже не були поширені в плакаті. Німеччина тривалий час служила для Росії позитивним культурним орієнтиром, німецька культура і німецьку мову були значимі для дореволюційної інтелігенції. У російському лубку в роки Першої світової війни карикатурно зображувалися німецькі солдати, і перш за все кайзер Вільгельм ΙΙ. Лубочні за стилістикою роботи Малевича, Лисицького, Шагала, Маяковського не переслідували агітаційні цілі і не були спрямовані на створення навідних жах образів ворога, супротивника лише виставляли на посміховисько, він був для глядача об'єктом гумору, а не предметом фанатичною ненависті.

Російська образотворча традиція ґрунтувалась на перебільшенні іронічних і карикатурних ознак, що було живильним середовищем для розвитку раннього радянського плакату. Незабаром після Жовтневої революції в радянському плакаті сформувався образ ворога, обумовлений політичними й ідеологічними причинами. Він був повністю спрямований проти капіталізму, проти інтервенції з боку Антанти. Якщо плакати періоду Громадянської війни мали на меті викликати почуття ненависті до супротивника і підняти бойовий дух Червоної армії, то це робилося з ідеологічних міркувань, при цьому приналежність ворога до певної національності або раси не бралася до уваги.

Агітація і пропаганда повинні були створювати просту, наочну знакову символіку, викликати ненависть і відраза до "капіталістичної експлуатації" - в цьому полягала головна задача радянського агітпропу. З 1930-х років ця тематика більшою мірою перемістилася в зовнішньополітичну область, в якій починаючи з кінця 1920-х переважала теорія "двох таборів", що ділила світ на ворожий "агресивний табір капіталізму" і мирний, вільний від експлуатації табір "- СРСР. У цьому біполярному світогляді і знайшов своє місце новий образ ворога - "фашизм".

Для радянської пропаганди були характерні загострилися в 30-і роки протиріччя між сталінізмом і фашизмом, які призвели до створення образу ворога під назвою "німецький фашизм", але цей образ залишався в більшій мірі формальним і невизначеним. З початком же військових подій змінилося і політичне становище речей: з'явився справжній окупант рідної країни. Не дивно, що більшість радянських плакатів військового часу несло в собі ідею оборони та захисту. Плакат служив однією, зрозумілою народу і армії, цілі - відображенню ворога, ворожість якого щодня підтверджувалася в реальному житті. Створюваний в цій ситуації образ ворога був пов'язаний з конкретною дійсністю, що дозволяло інтерпретувати і загострювати реальні факти в агітаційних цілях.

Виниклий в 30-і роки образ фашизму зайняв значне місце в ідеологічному протистоянні "капіталізм - соціалізм". Політичне тлумачення фашизму як "вищої форми" капіталізму істотно спотворило розуміння історичної реальності і нової якості загрози. "Фашизм" в основному передавався алегоріями смерті, сценами лих на тлі маршируючих колон, карикатурним зображенням Японії, Німеччини, Італії. Війна в Іспанії (1936-1939) поклала початок формуванню прийомів зображення фашизму як ворога.

Центральним мотивом цього образу стала змія, яка в російській іконографічної традиції вважається символом нещастя, гріха і зла. Застосування стандартного символу, який бере початок в релігійній та народно-міфологічної області, свідчить про те, що специфічно німецького візуального представлення ворога не було.

Наступний тип, особливо поширений в "вікнах ТАРС", грунтувався на стилістиці карикатури і був пов'язаний з традиціями часів Першої світової війни: "образ потворного німця" конкретизировался в особистостях Гітлера, Гебельса і Геринга і, як правило, не ніс емоційного компонента "загрози", скоріше навпаки, незначність фігури ворога виставлялася на посміховище.

Псевдореалістичний тип втілився на плакатах В. Корецького. Німецький солдат зображувався там реальною людиною, якого впізнавали в житті.

Образи ворога в радянській плакатної пропаганди були побудовані на традиційних мотивах початку ХХ століття, їх можна вважати результатом радикалізації цих мотивів. Радянський образ ворога володів високою здатністю до розвитку. Відсутність націоналістичних елементів і концентрація на ідеологічних установках давали можливість використовувати "народну" тему і після війни. Німець як ворог не був злим від народження. Образ ворога в СРСР залишався, незважаючи на реальний хід війни і нанесений нею шкоду, помірним і в кінцевому підсумку не був антинімецьким. Починаючи з 1943 року в радянському плакаті все більшу роль відігравало очікування перемоги: відображення військових успіхів у пропагандистській картині війни швидше протидіяло радикалізації образів ворога. "Сяючий переможець" 1945 року не особливо потребував в образі ворога. Радянський плакат робив ставку на ідентифікацію з перемагаючої сторони, а не на ефект залякування і посилення агресивного фанатизму [9].

всього ж за роки війни художник виконав не менше 35 плакатних листів.