Тема 1.2.2. Художня культура епохи Відродження
План
1. Періодизація.
2. Основні риси духовної культури епохи Ренесансу.
3. Відродження в Італії.
4. Північне відродження.
Терміни та поняття: треченто, кватроченто, чінквеченто, сфумато, стиль «палаццо», титанізм, гуманізм, проторенесанс, ренесанс, маньєризм, реформація, утопізм.
Використана література:
1. Основи художньої культури. Ч.1: Теорія та історія світової художньої культури. [Навч. посібник для ВНЗ]/За ред. В.О.Лозового, Л.В. Анучиної. – 2-е вид., стереотип. – Х.: Основа, 1999. – С.144-157.
2. Закович М.М. Культурологія: українська та зарубіжна культура. [Навч. посібник ]. – Київ, 2007. – С. 118-121; 125-132.
Відродження - найбільший але своїм значенням етап у розвитку культури людства. Термін "Відродження" вперше застосував художник і мистецтвознавець Джорджо Вазарі, автор "Життєписів найбільш знаменитих живописців, скульпторів і зодчих" (1500), де він визначив розвиток мистецтва в Італії XV-XVI століть як відродження після довгих років занепаду в епоху Середньовіччя.Згодом цей термін став вживатися в більш широкому сенсі, ставши позначенням та характеристикою цілої епохи розвитку культури Західної Європи.
Культура Відродження (Рінашіменто - по-італійськи, Ренесанс - по-французьки) почала формуватися в Італії із середини XIV століття. Сутністю цієї культури стала боротьба з феодальними канонами і їх проявом в релігії, філософії, мистецтві. Прагнучи створити нову культуру, засновану на принципі вільного розвитку людини, діячі Відродження звернулися до гуманістичних принципів античної культури. Стався грандіозний переворот у світовідчутті людей, і насамперед - вчених, художників, архітекторів, поетів, що з'явилися провідниками нової культури, що втілила ідеал людяності, породжує велику любов до краси світу і завзяте прагнення пізнати цей світ.
На відміну від культури Середньовіччя гуманістична життєстверджуюча культура Відродження носила світський характер. Страсна жага пізнання реального світу і захоплення ним призвели до підйому науки, до відображення в мистецтві самих різних сторін дійсності. У мистецтві затверджувався ідеалтитанічної особистості, що знайшло втілення і в літературі, і в скульптурі, і у живопису, який переживав небувалий до того часу розквіт. Ідеали гуманізму виявилися в архітектурі, в ясному, гармонійному вигляді споруд, в їх пропорціях і масштабах.
Періодизація
1) Італійське Відродження (др.пол. ХІІІ ст.-перша чверть ХVІ ст.), включає періоди:
дученто (к.ХІІІ-поч.ХІV ст.),
кватроченто, або раннє Відродження (ХV ст.),
чіквеченто – високе Відродження (к. ХV-перша пол. ХVІ ст.)
2) Північне Відродження (ХV- ХVІ ст.), включає Нідерландське, Французьке та Німецьке Відродження.
У різних країнах процеси Відродження розвивалися по різному. Наприклад, в Нідерландах не було етапу Високого Відродження. В Італії найбільший розвиток отримали живопис і скульптура, у Німеччині та Нідерландах поряд з живописом широке поширення набула гравюра і т. д.
Батьківщиною і класичною країною європейського Відродження стала Італія.
Основні риси духовної культури епохи Ренесансу
1) Звернення до культурної спадщини античності.
2) Світський антиклерикальний характер культури.
3) Гуманістичний світогляд.
4) Віра у можливості людини, її волю і розум, опора на особистість.
5) Впевненість у цілісності світобудови.
6) Заперечення схоластики та аскетизму.
Відродження в Італії
ДУЧЕНТО. З др. пол. ХІІІ ст. в Італії проявляються паростки гуманізму, активізується інтерес до античної культури та до окремої особистості, як творця.
У літературі гуманістична спрямованість виражена у творчості Данте Алегієрі, Франческо Петрарки, Джованні Бокаччо.
Родоначальний нової пластики у скульптурі – Ніколо Пізано. Його твори збереглися у пізанській баптистерії (окремій будівлі для хрещення при християнському храмі), у Сієнському соборі. Його син Джованні Пізано, теж скульптор, творив у стилі готики (роботи у соборах Пізи та Падуш).
У цей період творили: скульптор та архітектор Арнольфо ді Камбіо, автор першого проекту собора Санта-Марія дель Фьоре, церкви Санто-Кроче і Палаццо Векьйо у Флоренції; Джотто ді Бондоне – художник і архитектор, засновник реалістичного мистецтва, одним з перших ввів у живопис зображення інтерьєра, створив пластичну округлу фігуру людини, автор фресок капелли дель Арена в Падуї, колокольні собору у Флоренції; Симоне Мартіні, який звільнив сієнський живопис від візантійських традицій, додавши їй світського відтінку та декоративну виразність.
Палаццо Веккьо Базиліка Санта-Кроче, Флоренція
Джотто ді Бондоне
Фрески капели Скровеньї (Падуя)
КВАТРОЧЕНТО. Це час розвитку багатьох художніх шкіл. Флоренція займає провідне місце у розвитку гуманістичного світогляду, у формуванні світської культури. Схиляючись перед майстрами античності, майстри Раннього Відродження прагнуть відновити предметність світу, яка майже зникла у середньовічному живопису, за допомоги підкреслення об’ємності й пластичності форм.
В архітектурі відбувається освоєння античної ордерної системи як школи нового архітектурного мислення. Філіппо Брунеллєскі – архітектор, скульптор, вчений, родоначальник ренесансної архітектури. Його споруди відрізняються досконалістю інженеро-будівничих рішень, гармонійністю та строгістю пропорцій. Його творіння: купол-восьмигранник (42 м біля основи) собору Санта-Марія дель Фьйоре у Флоренції, де він застосував каркас, капелла Пацці у Флоренції з використанням коринфського ордеру, ряд церков та громадських флорентійських будівель.
Філіппо Брунеллескі / Filippo Brunelleschi
Санта-Марія дель Фьйоре
Донато ді Ніколло ді Бетто Барді (Донателло) – скульптор, у мистецтві якого знайшли втілення основні жанри пластики: кругла скульптура, кінний монумент, рельєфна пластика.
Його винахід – самостійна кругла скульптура, не пов’язана з архітектурою. Творіння: мармурова статуя св. Георгія – перший ренесансний образ героїчної особистості, бронзова статуя Давида – перша у Ренесансі оголена скульптура, скульптурна композиція алтара у церкви та рельєф «Покладення у труну» у Падуї.
Пам'ятник Гаттамелаті
