У процесі туристської діяльності неминуче відбувається зміна навколишнього середовища. Проблеми її охорони та поліпшення займають важливе місце в багатьох дослідженнях. Хоча до недавнього часу аналізу впливу туризму на навколишнє середовище приділялося мало уваги, та й то лише в певних точках земної кулі або тільки окремих його видів.
Вплив туризму на навколишнє середовище може бути прямим, непрямим, спонукальним, а також позитивним чи негативним.
Останніми роками активізували свою діяльність захисники навколишнього середовища. Між ними та виробниками туристичних послуг склалися взаємини, які загалом можна поділити на три типи.
(Слайд 0) Відносна незалежність – прихильники різних позицій, поважаючи протилежну думку, зберігають ізоляцію і максимально обмежують контакти. Такі взаємини не характерні для масового туризму.
Симбіоз (взаємна підтримка) – виявляється як розумне та контрольоване використання природних ресурсів. Природні зони, археологічні зони й історичні пам’ятники оберігаються й підтримуються.
Конфлікт – з приводу руйнування навколишнього середовища. Руйнівна активність туристів проявляється або в повному винищенні туристичних ресурсів, або в постійному негативному впливі на соціокультурну систему, наслідком якого можуть бути зміна ціннісних систем, моральних законів, загального стилю життя і рівня безпеки.
(Слайд 0) Міжнародний туризм може здійснювати негативний вплив на економіку. Так, виробництво туристської продукції і послуг вимагає перекидання ресурсів з інших сфер економіки, де потреба в них також висока. Тому для складання повної картини треба оцінити, наскільки доцільно залучення в туризм рідкісних для нього ресурсів замість використання їх в інших сферах. Серед витрат, які несе приймаюча сторона, є, наприклад, виробництво чи закупівля товарів, які є звичними та необхідними для іноземного туриста, але які не виробляють чи не споживають у країні перебування. Крім того, доводиться розширювати і впорядковувати аеропорти, вокзали, морські та річкові порти, готелі, дороги і т.д. Спровокована розвитком туризму інфляція може призвести до скорочення кількості вживаних місцевим населенням товарів (наприклад, продуктів). Цей інфляційний ризик особливо великий у країнах, що розвиваються, через нееластичності пропозиції та неможливості імпортувати деякі товари (зокрема, якісні продукти) через низький курс місцевої валюти. Інфляцію можна призупинити, скоротивши попит з боку іноземних і місцевих споживачів, збільшивши імпорт за рахунок фінансових коштів, одержуваних від тих же іноземних гостей і т.д.
Водночас розвиток туризму породжує цілу низку проблем. Перспектива отримати більш високооплачувану роботу в туристичному бізнесі може спричинити перехід працівників з інших галузей виробництва в галузі, пов’язані з туризмом. Наприклад, перехід працівників сільського господарства негативно впливає на виробництво сільськогосподарської продукції. Викликане можливістю працевлаштування масове переміщення людей з віддалених районів у міста з великою кількістю туристів може спричинити погіршення житлових умов, перевантаження систем забезпечення та обслуговування в цих містах.
(Слайд 0) Забруднення довкілля. За підрахунками Програми ООН з навколишнього середовища, щодня середньостатистичний турист залишає після себе один кілограм сміття. Туристи зазвичай використовують надто багато води, продуктів тощо. Від цього можуть страждати місцеві жителі.
Наприклад, в Індії під навалою відвідувачів поступово руйнується ТаджМахал, в Єгипті від величезної кількості туристів страждають навіть піраміди. Через неконтрольований наплив туристів, які вештаються природними резерватами, хиріє або гине рослинність. Більш того, туристи часто забирають на згадку про подорож різні речі, скажімо, рідкісні морські мушлі чи корали, або ж купують їх як сувеніри у місцевих жителів.
Однак у багатьох країнах не вживалось жодних кроків для захисту і збереження природи з-за відсутності необхідних фінансових коштів, а отримані від туризму доходи перекачується в інші сфери, що вважалися економічно більш вигідними.
При оцінці впливу туризму на природу важливо також, з яких позицій вона здійснюється: те, що вважається позитивним з точки зору туристів, може виявитися негативним з точки зору місцевих мешканців. Наприклад, збереження парків може стати причиною скорочення пасовищ для худоби і, отже, причиною зменшення виробництва харчових продуктів. Негативні впливи туризму, на жаль, часто беруть гору над позитивними. Зокрема, це відноситься до якості води, повітря, до шуму, знищенню місцевої дикої фауни туристами, руйнування історичних пам’яток. Політика щодо захисту навколишнього середовища повинна бути націлена на довгостроковий період для забезпечення тривалої туристської діяльності. Однак багато країн, особливо що розвиваються, ігнорують це, вважаючи за краще комерційну та фінансову миттєву вигоду.
Вплив туризму на збереження історичних й архітектурних споруд і пам’яток є надзвичайно великим і, здебільшого, також негативним. Саме тому багато років в Італії була закрита для відвідування туристами Пізанська вежа, у Римі існує загроза руйнування Сенату, обмежено кількість туристських відвідувань Ватикану. Єгипетським пірамідам, багатьом пам’ятникам середніх віків також загрожує руйнування.
Спілкування з іноземними гостями інколи згубно впливає на місцеву культуру та систему цінностей. Наплив туристів може призвести до втрати культурної самобутності та зруйнувати традиційний спосіб життя місцевого населення. Місцеві жителі часто спостерігають негативний бік туризму, оскільки туристи дозволяють собі робити те, чого вдома, серед родичів і друзів, ніколи б не зробили. Аморальна поведінка туристів породжує чималі проблеми.
Багаті туристи, які приїздять у країни, що розвиваються, прямо чи опосередковано спричиняють негативні зміни у житті місцевих громад. Нерідко задля власного комфорту туристи привозять зі собою різні цінні речі, про які місцеві мешканці можуть лише мріяти. Бажання мати такі речі змушує багатьох людей змінювати своє життя, інколи навіть штовхає до злочинів.
Місцеві жителі часто невдоволені присутністю туристів, особливо якщо тим створюються найсприятливіші умови за рахунок місцевого населення. Шум, перенаселеність, забруднення навколишнього середовища, втрата самобутності, пошкодження історичних, архітектурних і релігійних об’єктів – усе це є наслідками масового напливу туристів. Зазначені проблеми потрібно враховувати при плануванні розвитку туризму.
У зв’язку з виснаженням природних ресурсів у всіх країнах світу, викликаних у тому числі туристичним перевантаженням, світовим співтовариством визнана необхідність теоретичних розробок і практичних кроків у формуванні екологічної політики, передбачено турботу про збереження природи, «якості» навколишнього природного середовища, про раціональне використання існуючих і потенційних енергетичних ресурсів, підтримання екологічної рівноваги в природі. Політика збереження природного середовища втілюється у формі великих національних програм, в яких передбачається взаємодія органів державного управління, приватного сектору, науки, фінансових установ. У всіх країнах прийняті цілі зведення законів про охорону природи і її окремих компонентів. У них закріплено нову функцію держави з регулювання природоохоронної діяльності, а також визначено права та обов’язки природо користувачів. Низку законодавчої піраміди зазвичай вінчає єдиний генеральний закон про охорону природи, що встановлює загальні засади та цілі політики і покликаний забезпечити концептуальну однорідність і цілісність всієї законодавчої практики в галузі природокористування. У деяких країнах світу паралельно діють два загальних закони: про порушення природного середовища (забруднення, руйнування ландшафтів, тощо) та про охорону тваринного і рослинного світу. Такими законами в США є закон про національну політику в галузі навколишнього середовища 1970 р., в Японії – основний закон по боротьбі із забрудненням навколишнього середовища 1967 р. з доповненнями 1970 р., у Швеції - закон про захист навколишнього середовища 1969 р.
За генеральним законом йдуть численні законодавчі акти, які регулюють окремі аспекти природокористування: для окремих регіонів та зон, для певних секторів економіки, щодо окремих компонентів навколишнього середовища (повітря, прісні води, прибережні води), порушення середовища (шумовий фон, теплове і радіаційне забруднення), носіїв порушення середовища (нафтопродукти, пестициди, деякі хімічні сполуки).
Державне втручання в сферу природокористування в окремих країнах світу є складною системою управління, в якій виділено цілі природоохоронної політики; об’єкти політики – повітряний простір, водні системи, Грунт, ліс, інші природні ресурси, заповідники і т.д.; рівні здійснення політики – державний сектор, місцеві органи влади, приватний сектор; інструментарій політики – контроль і спостереження за станом середовища (моніторинг), оперативне управління та превентивні заходи, наукові дослідження, підготовка кадрів, фінансування та економічні санкції, міжнародне співробітництво, яке розглядається як засіб вирішення не лише проблем, пов’язаних із охороною природного середовища, а й деяких важливих внутрішніх екологічних проблем.
У багатьох країнах світу простежується чітка тенденція: з одного боку, збільшується число органів державного управління, включаючи галузеві міністерства, що несуть відповідальність за стан середовища, з іншого – створюються центральні органи державного управління з високими повноваженнями, відповідальні за загальне керівництво в національних масштабах всією політикою в галузі навколишнього середовища, за координацію цієї політики та за участь у міжнародних програмах співпраці. Такими органами є: в США – федеральне агентство з охорони навколишнього середовища, в Японії – управління охорони навколишнього середовища, у Франції – міністерство з питань якості життя і т.д. Крім того, у ряді країн при уряді були утворені спеціальні консультативні органи: у США – Рада з якості навколишнього середовища, в Англії – Постійна Королівська комісія з боротьби із забрудненням навколишнього середовища і т.д.
У багатьох країнах у ході розробки стратегії екологічної політики була проведена велика робота з визначення рівня витрат, необхідних для відновлення якості середовища і його подальшого відтворення. Однак на цьому шляху виникли численні практичні та методологічні труднощі. Зрештою, у високорозвинених країнах в основу проведення політики охорони навколишнього середовища і її фінансування покладено критерій компенсації вартості відновлення екологічного балансу. Регулювання охорони природного середовища в країнах Західної Європи супроводжується і підкріплюється системою економічного стимулювання.
Теми рефератів (Слайд 27)
1. Показники оцінки прямого та непрямого впливу міжнародного туризму на економіку окремих країн (на прикладі).
2. Основні типи соціокультурних контактів іноземних туристів та місцевого населення. Непрямі соціальні ефекти від розвитку міжнародного туризму.
3. Значення міжнародного туризму для збереження історикокультурних пам’яток, місцевих звичаїв і традицій.
4. Прояви негативного впливу міжнародного туризму на суспільство: екологічні, соціокультурні, психологічні, економічні.
5. Закордонний досвід регулювання екологічного впливу туризму на навколишнє середовище.
