Лекція 9. Метод проектів у ПРОЦЕСІ навчаннЯ ТЕХНОЛОГІЙ
ПЛАН
1. З історії розвитку методу навчальних проектів.
2. Класифікація навчальних проектів.
3. Сутність, функції та етапи проектно-технологічної діяльності учнів.
4. Реалізація методу проектів у процесі навчання технологій.
З історії розвитку методу навчальних проектів
Проектування не є принципово новою технологією навчання. Метод проектів виник у 20 рр. ХХ ст. у США. Спершу його називали «методом проблем» і розвивався він у межах гуманістичного напряму в філософії та освіті, в педагогічних поглядах та експериментальній роботі відомого американського педагога Джона Дьюї (1859 – 1952). Метод проектів ґрунтувався на ідеї побудови навчання на активній основі, через раціональну діяльність учня, за умов стимулювання особистого інтересу у набутті саме в цих знаннях, які можуть йому знадобитися у житті. Проблема для навчального проекту мала бути з реального життя, знайома і значуща для учня, для її розв’язання йому необхідно було застосовувати набуті знання або ті, що їх належить отримати.
Інший американський педагог Вільям Херд Кілпатрик (1871 – 1965), учень і послідовник Дж. Дьюї, вдосконалив систему роботи над проектами, під якими розумів цільові акти діяльності, що ґрунтуються на основі інтересу дитини. Робота над проектом в американській школі передбачала усвідомлення учнем мети, оформлення задуму, розробку організаційного плану, виконання роботи згідно з планом, підведення підсумків у вигляді письмового звіту. пр
Метод проектів на початку XX ст. привернув увагу російських педагогів. Ідеї проектного навчання почали поширюватися в Росії практично паралельно з розробками американських учених. Так, у 1905 р. під керівництвом російського педагога-експериментатора С. Шацького (1878 –1934) було організовано невелику групу педагогічних працівників, які намагалися активно впроваджувати проектні методи у шкільну практику. Пізніше, у радянський період, ідеї проектування почали широко використовувати та включати до навчально-виховного процесу школи. Однак, на жаль, недостатньо продумано і послідовно, через що постановою ЦК ВКП(б) від 1936 р. метод проектів було засуджено і заборонено. Відтоді і в Росії, і в Україні більше не було серйозних спроб відродити метод навчальних проектів.
Нині, на жаль, використання методу проектів у вітчизняній освітній практиці відбувається повільно, використовуються лише окремі елементи цієї навчальної технології. Натомість, у школах США, Великої Британії, Бельгії, Ізраїлю, Фінляндії, Німеччини, Італії, Нідерландів ідеї гуманістичного підходу, запропоновані Дж. Дьюї, набули значного поширення і популярності завдяки раціональному поєднанню теоретичних знань з їх практичним застосуванням для розв’язання конкретних проблем в умовах спільної діяльності школярів і педагогів. Отже, ідея методу навчальних проектів зазнала достатньої еволюції. Народившись з ідеї вільного виховання, у наш час проектування стає інтегрованим компонентом системи навчання школярів, зокрема й трудового.
Класифікація навчальних проектів
Термін «проект» (рrоjесtіо від лат. – кинутий вперед, задум) застосовується в різних галузях науки, а отже має чимало визначень. В українському енциклопедичному словникупроект має декілька тлумачень: як сукупність документальних матеріалів для зведення майбутньої будівлі або архітектурного комплексу; як прототип, ідеальний образ передбачуваного або можливого об’єкта, стану; як план, задум якої-небудь дії. У словнику психології:проект – це мета, якої планується досягнути; філософському словнику: проект – це прояв творчої активності людської свідомості, через який у культурі здійснюється діяльнісний перехід від небуття до буття. З погляду педагогів мова йде про навчальний проект, тобто самостійну завершену творчу роботу, виконану школярем під керівництвом вчителя ТНТ.
Навчальні проекти класифікують за такими ознаками:
За провідною діяльністю.
Дослідницькі – потребують добре обміркованої структури, визначеної мети, актуальності предмету дослідження, соціальної або практичної значущості, продуманості методів, у тому числі експериментальних методів обробки результатів. Вони повністю підпорядковані логіці дослідження і мають відповідну структуру: визначення теми дослідження, аргументація її актуальності, визначення предмету й об’єкту, завдань і методів, визначення методології дослідження, висунення гіпотез розв’язання проблеми, планування шляхів її розв’язання.
Творчі – не мають детально опрацьованої структури спільної діяльності учасників навчального процесу, яка розвивається, підпорядковуючись кінцевому результату, прийнятій групою логіці спільної діяльності, інтересам учасників проекту, які заздалегідь домовляються про заплановані результати та форму їх представлення – виставку, аукціон, відеофільм, вечір, свято тощо.
Ігрові – учасники визначають ролі, зумовлені характером і змістом проекту (наприклад, літературні персонажі або реально існуючі особи), імітують соціальні та ділові стосунки, що ускладнюються ситуаціями, котрі вигадали учасники. Ступінь творчості учнів дуже високий, однак домінуючим видом діяльності все ж залишається гра.
Інформаційні – спрямовані на збирання інформації про певний об’єкт, явище, на ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, її аналіз й узагальнення фактів. Такі проекти потребують добре продуманої структури, можливості систематичної корекції під час роботи над ним. Структуру такого проекту є такою: мета проекту, його актуальність; методи отримання (літературні джерела, засоби масової інформації, бази даних, у т. ч. електронні, інтерв’ю, анкетування та ін.) та обробки інформації (її аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки); результат (стаття, реферат, доповідь, відеофільм); презентація (публікація, у т.ч. в соціальній мережі). Такі проекти можуть бути органічною складовою дослідницьких або інших проектів.
Практико-орієнтовані – результат діяльності учасників чітко визначено з самого початку, він орієнтований на соціальні інтереси учасників (документ, програма, рекомендації, проект оформлення приміщення, проект виробу та ін.). Проект потребує складання портфоліо, сценарію діяльності всіх його учасників з визначенням функцій кожного з них. Особливо важливими є організація координаційної роботи у вигляді поетапних обговорень, а також презентація одержаних результатів і можливих засобів їх впровадження у практику.
2. За галуззю виконання: предметні – виконуються в межах одного навчального предмету; інтегровані – в процесі їх виконання використовуються знання з різних навчальних предметів.
3. За змістом: монопредметні – виконується на матеріалі конкретного навчального предмету); міжпредметні (інтегрується суміжна тематика декількох шкільних предметів); надпредметні (використовуються знання, що не входять у зміст програм шкільних предметів).
4. За складом учасників: класні – виконуються учнями одного класу, шкільні – виконуються учнями різних класів однієї школи; міські або регіональні; всеукраїнські; міжнародні.
5. За кількістю учасників: індивідуальні – виконуються за індивідуальним планом; групові; колективні – виконуються під керівництвом учителя ТНТ з неодмінним розподілом обов’язків між учнями та визначенням відповідальності кожного за виконання проекту в цілому;
6. За тривалістю виконання: короткотривалі – проект реалізується за декілька уроків з програми предмету: середньотривалі – від тижня до місяця; довготривалі – реалізація проекту триває декілька місяців.
Не зважаючи на розмаїття, в шкільній практиці найчастіше доводиться мати справу зі змішаними типами проектів.
