Визначення виробничих потужностей і місця їх розташування

Наступним кроком у створенні виробничої фірми є прийняття рішення стосовно виробничих потужностей, місця їх розташування та проектування матеріально-технічних об’єктів.

На цьому етапі визначається:

· скільки об’єктів і якої потужності необхідно створити (тобто виробничих відділів, структурних одиниць і т.п.);

· де розташувати кожний з об’єктів.

У прийнятті рішення з цих питань необхідно керуватися факторами ефективності та маркетингу. Іноді доцільно створювати великі централізовані структурні одиниці, — невеликі, розсіяні на певній території виробничі підрозділи (наприклад, мережа структур Держкомстату України).

Вирішуючи це питання, слід зважати на те, що послуги не можуть бути виконані заздалегідь. Це обмежує гнучкість процесу та надає особливого значення плануванню потужностей. Послуги завжди на очах у споживача і мають бути спроектовані з урахуванням цього фактора, що вносить додаткові параметри у проектування процесу, які звичайно відсутні в дизайні продукту. Зручність розташування є, як правило, важливим і навіть ключовим фактором дизайну послуги. Отже, прийняття рішення щодо послуг і вибір місця розташування виробничих потужностей часто бувають тісно взаємопов’язані.

Рішення про місце розташування приймається за принципом «від загального до окремого». Якщо розглядати проблему в світовому масштабі, то рішення про континент, країну, область — це макрорівень, а конкретний майданчик або будівля — мікрорівень.

Фактори впливу на кожному рівні різні. Наприклад, на макрорівні — це економічні фактори, що впливають на розмір і розвиток ринку збуту продукції операційної системи, політична стабільність, кількість та якість трудових ресурсів, податкова полі­тика і заохочення до економічного розвитку тощо. На мікрорівні — це наявність і розмір майданчика, конфігурація або будь-які інші технічні показники будівлі (наприклад, наявність комунікацій) тощо. Здебільшого домінуючим є якийсь один фактор — наявність каналів зв’язку, наприклад, телефонних.

Проектування підприємства

Наступний крок у створенні виробничої системи — проектування самого підприємства. Ця задача полягає у визначенні конфігурації підприємства, тобто розміру й форми споруди, та розташування виробничих ресурсів усередині неї.

Процес проектування підприємства складається з низки логічних, пов’язаних між собою етапів:

1. Збирання початкових даних щодо:

а) схеми планування виробничого процесу,

б) заданої продуктивності та асортименту продукції (видів діяльності), що випускається,

в) даних відносно майданчика (розмір) і будь-яких існуючих на майданчику будівель (поверхові плани, висота перекриттів, тримкість підлоги),

г) будівельних норм та інших нормативних документів з охорони праці й техніки безпеки.

2. Визначення кількості і типів виробничих ресурсів, необхідних для забезпечення заданої продуктивності (кількість одиниць обладнання, чисельність персоналу).

3. Визначення площі підлоги, необхідної для розміщення кожної виробничої дільниці, кімнат відпочинку, ремонтних служб, приміщень забезпечення.

4. Аналіз зв’язків між різними дільницями, включаючи те, які з них необхідно розмістити поряд, а які необхідно рознести.

5. Розроблення генерального компонування (за результатами етапів 3 і 4) із зазначенням усіх розмірів і місця розташування кожної виробничої і допоміжної дільниці. При цьому проробляється декілька можливих варіантів.

6. Чітке визначення точного місця кожної одиниці обладнання, меблів й інших виробничих ресурсів на кожній дільниці.

Процес проектування ведеться з урахуванням багатьох факторів і включає цілу низку компромісів. Тому звичайно за розв’яза­ння цих питань єдиним прийнятним підходом є прагнення до «погоджувального», а не до «оптимізованого» варіанта.

Розроблення виробничих операцій (проектування робіт) включає точне визначення змісту роботи (кожного виду) в організації і, непрямо, — порядок розподілу роботи в ній (розділення і спеціалізація праці).

Проектуючи роботи, необхідно враховувати як принципи економічної ефективності, так і поведінкові принципи. Перше не повинне суперечити другому. Робота має відповідати здібностям працівника і можливостям обладнання, її зміст — психологічним очікуванням працівників, вартість роботи (операції) не повинна бути надмірно високою.

Важливим фактором підвищення продуктивності праці операційного (виробничого) персоналу є раціональний розподіл (спе­ціалізація) праці.

Переваги спеціалізації полягають у тому, що вона дає змогу:

· підвищити рівень професійного вміння на кожному спеціалізованому робочому місці;

· виокремити виробничі завдання, що не потребують кваліфікованої праці і можуть бути виконані некваліфікованими працівниками, які отримують меншу зарплату;

· збільшити можливості використання спеціального обладнання.

Вади спеціалізації:

· зменшення гнучкості у разі зміни виробничих завдань;

· зниження почуття вдоволеності працею;

· наростання стомлення від монотонності;

· збільшення числа прогулів.

У проектуванні робіт необхідно ретельно (глобально) розглянути ці фактори, щоб знайти оптимальний ступінь спеціалізації праці.

Останнім часом усе більшого поширення набуває соціо-технічний підхід до проектування операцій (робіт), оскільки будь-яка виробнича система водночас є і соціальною, і технічною системою.

Принципи соціо-технічного підходу такі:

1. Робота повинна вимагати певного напруження і містити елементи різноманітності.

2. Необхідно, щоб на роботі можна було вчитися і продовжувати свою освіту.

3. Робота повинна надавати можливість реалізовувати в певних межах функцію прийняття рішень.

4. Необхідність визнання, якщо робота виконана добре.

5. Необхідність певного ступеня соціальної підтримки.

6. Необхідність реалізації певної залежності між результатами праці і соціальним становищем особи.

7. Необхідність узгодження характеру роботи з бажаним майбутнім.

Пошук шляхів удосконалення праці на будь-якому виробництві — постійний процес. Організація праці має базуватися на досягненнях науки і передовому досвіді уможливлювати найкраще поєднання техніки і людей в єдиному виробничому процесі та забезпечувати найефективніше використання матеріальних і трудових ресурсів. Аналіз організації праці має на меті визначення можливостей вдосконалення всіх виробничих операцій. При цьому вивчається, яким чином виконується та або інша робота і як її можна виконати найкраще.

Велике значення для розроблення операцій має нормування праці. Норми витрат праці використовуються у плануванні та оцінюванні завантаження обладнання, розробленні календарних планів й оцінюванні роботи працівників, зайнятих у виробництві. Вони дають змогу планувати роботу персоналу, обладнання, і оцінити працю фахівців.

 

 

* Рисунки 15.1 а, 15.2 б, 15.3 в взято з [37].

* Визначається щорічно на основі Балансу робочого часу середньооблікового працівника.