Впровадження у вищому навчальному закладі факультативів, спецкурсів та спецсемінарів сприяє активній участі студентів у навчальному процесі, стимулює їх до наукового пошуку, до тривалої самостійної роботи над вивченням певної історичної проблеми. Ці форми організації навчання підвищують ефективність навчальної діяльності студентів шляхом індивідуалізації.
Факультатив - навчальний предмет, курс, що вивчається студентами вищого навчального закладу за бажанням, з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань. Склад факультативу формується зі студентів однієї групи, паралельних груп, зі студентів різних курсів та факультетів.
Факультативні заняття сприяють розвитку творчих здібностей студентів, оскільки вони обирають факультативи відповідно до своїх інтересів. На факультативах повинні переважати практичні заняття, на яких відбувається вільний обмін думками.
Найпоширеніші у вищих навчальних закладах чотири типи факультативних курсів: курси, які поглиблюють програмовий матеріал, що вивчається на аудиторних заняттях; факультативи, зорієнтовані на практичне застосування знань; позапрограмові факультативні курси; факультативи, що носять міжпредметний характер.
Для підвищення самостійності студентів у вищих навчальних закладах використовують кілька форм організації роботи факультативів (Н.Смич, О.Топузов, М.Фіцула):
− Містить вступний інструктаж викладача: як працювати на факультативі, як користуватися історичною літературою; передбачає цілком самостійне оволодіння студентом знаннями, визначеними факультативом; виконання усіх практичних робіт з наступним підсумковим контролем з боку викладача.
Передбачає вступний інструктаж. Відрізняється від першого варіанта нижчим рівнем самостійності студентів. Самостійно вивчаючи матеріал факультативного курсу, студент за потреби консультується з викладачем, а практичні роботи виконує під його керівництвом; завершується підсумковим контролем, який здійснює викладач за допомогою тестів.
Передбачає інструктаж та оглядову характеристику змісту певного розділу. Студент самостійно вивчає його, за необхідності консультується з викладачем. Вивчивши розділ, студент перевіряє себе за допомогою стандартизованого контролю. Контроль з боку викладача здійснюється у формі письмового заліку. Під час складання заліку студент отримує рекомендації щодо вивчення наступного розділу і т. д. Практичні роботи проводяться під керівництвом викладача. Після завершення вивчення курсу викладач здійснює заключний контроль, використовуючи тести.
− Викладач лаконічно викладає тему, а студент самостійно вивчає її, за потреби звертаючись за роз'ясненнями до викладача. Після вивчення кожної теми студент контролює себе за допомогою стандартизованих тестів; практичні завдання виконує під керівництвом викладача.
− Весь матеріал факультативу викладач разом зі студентом послідовно розглядають на заняттях. Студенти консультуються з викладачем. У процесі засвоєння змісту факультативного історичного курсу викладач вдається до систематичного, тематичного і завершального контролю.
У цілому, вибір варіанта організації та проведення факультативу залежить від рівня самостійності, творчих здібностей студентів групи, а також матеріальної бази навчального закладу.
Консультації. До останнього часу консультації, як правило, розглядались як другорядна форма занять зі студентами, і методика їх проведення практично не розроблялась. Перенесення акценту в навчанні на самостійну роботу перетворило консультацію з бажаної на невід'ємну частину навчальної діяльності. Консультації відкривають додаткові можливості для вивчення потенціалу кожного студента, рівня його підготовки, ставлення до дисципліни тощо.
Консультації за своїм характером достатньо різноманітні. Методика їх проведення диференціюється в залежності від форми навчання, профілю вузу, спеціальності тощо. Вибір методики залежить від професіоналізму викладача, ступеня підготовленості студентів, специфіки теми. Усі консультації проводяться у позааудиторний час і, як правило, відвідуються добровільно.
У вузівській практиці розрізняють групові та індивідуальні консультації (М. Фіцула). Групові, у загальному плані, поділяються на три види: ввідні, тематичні, передекзаменаційні.
Мета ввідних консультацій - детально ознайомити студентів зі специфікою роботи з даного навчального курсу, в студентському гуртку або проблемній групі. Вона передбачає ширше, ніж ввідна лекція або семінар, ознайомлення студентів з організацією самостійної роботи, надання рекомендацій щодо роботи з історичною літературою, введення студентів у проблематику наукових досліджень, обговорення тематики рефератів, доповідей, основних напрямків можливих студентських наукових конференцій, відповіді на питання студентів. Такі консультації, як правило, проводять викладачі, які ведуть практичні заняття в групах, обов'язково до початку роботи семінару.
Групові тематичні консультації проводяться, переважно, у позааудиторний час за найбільш складними темами, вузловими проблемами навчального курсу. Ці консультації можуть проводитися як лектором, так і викладачем, який веде практичні заняття. Тематична спрямованість консультацій формується з урахуванням потреб студентів на основі результатів попередніх контрольних перевірок, які виявили слабкі місця в знаннях студентів.
Тематична консультація не повинна дублювати зміст прочитаної лекції. Вона включає гранично доступне розкриття важких питань, з'ясування ступеня засвоєння історичного матеріалу. Доречним буде аналіз методологічних підходів до вивчення теми, колективне обговорення недостатньо зрозумілих питань, орієнтування на найбільш ефективну організацію самостійної роботи. Особливу увагу бажано приділяти груповим тематичним консультаціям з базових питань навчального курсу. Зауважимо, що тематичні консультації потрібно проводити паралельно з вивченням цих тем на аудиторних заняттях.
На групові консультації необхідно запрошувати не більше 10-12 студентів, час проведення не має перевищувати 70-80 хвилин.
Індивідуальні включають консультації-співбесіди, які проводяться за ініціативою як студентів, так і викладача, та консультації-відпрацювання, на які запрошуються студенти, що пропустили розділи або теми навчального курсу.
Найпоширенішою формою індивідуальної консультації є робота з відстаючими студентами, а також з тими, хто з різних причин пропустив практичне заняття (консультація-відпрацювання).
Робота з відстаючими вимагає особливої уваги та підготовки викладача. Важливо знати причини відставання та в залежності від них будувати індивідуальну роботу. Для таких студентів подібні консультації є обов'язковими та проводяться систематично (бажано щотижня) за графіком індивідуальних занять.
Індивідуальні консультації, пов'язані з відпрацюванням пропущених занять, виконують, головним чином, контролюючу функцію. Студент повинен самостійно підготуватися до співбесіди з викладачем з основних питань пропущеного заняття. Можливі варіанти, на розсуд викладача, коли матеріал надається студентом у письмовому вигляді. Після ознайомлення з ним викладач роз'яснює питання, в яких студент не зміг розібратися самостійно. Консультації-відпрацювання є обов'язковими для студентів, що пропустили заняття або не виконали індивідуальні самостійні завдання.
Іншою формою індивідуальних консультацій може бути робота з питаннями студентів, які пов'язані або з конкретною темою, що вивчається, або з ключовими (недостатньо засвоєними) проблемами.
Неабияку роль відіграють індивідуальні консультації, пов'язані з написанням рефератів та доповідей. Підготовка такого виду робіт сприяє кращому засвоєнню курсу, допомагає студенту набути дослідницькі навички. Бажано створити таку систему організації навчальних занять, за якої студент (особливо молодшокурсник) без індивідуальної консультації не може завершити роботу над рефератом, а тим більше виступати з ним перед аудиторією.
На перших консультаціях викладач може з'ясувати інтереси студента, його зацікавленість у вивченні тієї чи іншої історичної проблеми. Після визначення теми реферату на індивідуальній консультації має бути розроблений план, методика і методологія розкриття кожного питання. Завдання викладача полягає у тому, щоб зорієнтувати студента на самостійну роботу, рекомендувати йому необхідну літературу, ознайомити з методичними вимогами до написання реферативної роботи. У ході таких консультацій викладач готує студента до публічного виступу перед студентською аудиторією.
* Чим відрізняється методика організації індивідуальних консультацій з історичних курсів для студентів заочного форми навчання?
Організація індивідуальних консультацій зі студентами денної форми навчання у більшості випадків труднощів не представляє. Значно важче вирішувати організаційні питання проведення такого типу консультацій із заочниками. Ця форма навчання потребує врахування її специфіки.
Для студентів-заочників історичної спеціальності, які мають обмежену кількість навчальної літератури, методичних рекомендацій, додаткова роз'яснювальна допомога з боку викладача особливо важлива.
Методичні прийоми, які використовуються в ході індивідуальних консультацій, в цілому аналогічні використовуваним на групових. Однак й тут є свої особливості, адже індивідуальна консультація, на відміну від групової, більш ефективна, оскільки проводиться в діалоговому режимі.
Однією з достатньо результативних форм індивідуальної консультації є співбесіда викладача зі студентом за заздалегідь отриманим проблемним завданням. Після опрацювання завдання призначається індивідуальна консультація, в ході якої викладач з'ясовує ступінь розуміння студентом теоретичних положень завдання, уміння пов'язувати ці положення з практикою тощо.
Таким чином, ефективність факультативів, спецкурсів і спецсемінарів з історичних дисциплін залежить від відповідності їх змісту досягненням сучасної історичної науки і потребам практики, компетентності викладачів, рівня розвитку студентів, їх інтересів і мотивів навчання. Методика їх організації та проведення певним чином залежить від рівня самостійності, творчих здібностей студентів групи, а також матеріальної бази навчального закладу.
Дієвий спосіб спілкування зі студентами представляє собою консультація, яка перетворилася на одну із важливих форм організації навчального процесу і знаходиться у безпосередній взаємодії з іншими його формами.
