Законодавство про інформаційні відносини у сфері авторського права.

Аналізуючи законодавство у сфері створення та використання інформаційних систем, неможливо обминути проблему, вирішення якої знаходиться в сфері авто­рського права.

Як вже підкреслювалось, інформаційну систему можна віднести до творів в га­лузі науки, а саме до таких, які перераховані у статті 5 Закону України "Про авторсь­ке право і суміжні права" 1994 року. Важливим завданням на сьогодні є необхідність забезпечення авторсько-правовою охороною інформаційні системи як "збірники тво­рів, збірники звичайних даних, включаючи бази даних, інші складові твори за умови, що вони є результатом творчої праці по добору, координації або упорядкуванню змі­сту без заподіяння шкоди охороні творів, що входять до них".

Попередньо проведені дослідження дають можливість з упевненістю вести розмову про виникнення нового об'єкту авторсько-правового регулювання, про від­повідність його ознак правовим ознакам, що притаманні творам науки.

У зв'язку з цим, доцільно було б доповнити статтю 4 Закону терміном "інформа­ційна система" у такому тлумаченні: "Інформаційна система — сукупність інформа­ційних ресурсів і програмного забезпечення у формі, доступній для сприйняття ма­шиною, функції якої забезпечуються інформаційними Технологіями і інформаційними процесами". Зрозуміло, що поняття "інформаційна система" не поширюється на по­няття "комп'ютерна програма" і "база даних", значення яких наведено в Законі.

Позитивним є те, що Законом охоплюється більшість об'єктів, про які йшла мова під час розгляду складових інформаційної системи. До творів, що охороняються, від­носяться комп'ютерні програми, збірники звичайних даних, бази даних, операційні системи; а стаття 18 повністю присвячена Питанню вільного відтворення програм. Без цих досліджень було б складно сьогодні вести мову про інформаційні системи.

Існує необхідність, можливо, дати визначення: поняттям "інформаційні ресурси" і "програмне забезпечення", які існують в інших законодавчих актах, а також найбільш сучасному виду інформаційних систем — експертним системам. Разом з тим, може виникнути необхідність ввести поняття спеціальної (і, особливо, експертної) системи.

З урахуванням ряду особливостей нового об'єкту авторсько-правового регулю­вання найбільш повно розкрити всі аспекти можна за допомогою спеціального закону про правову охорону інформаційних систем, включивши до нього наступні розділи та положення:

• загальні положення, до яких слід включити:

• основні поняття;

• відносини, які регулюються законом і пов'язані зі створенням, правовою
охороною та використанням інформаційних систем, наданням інформа­ційній системі правової охорони як збірникам;

• об'єкт правової охорони;

• умови визнання авторського права;

• авторське право на інформаційні системи, як на збірники;

• строк дії авторського права;

• сфера дії даного закону;

• виключні авторські права:

• авторство;

• особисті права;

• майнові права;

• передача майнових прав;

• майнові права на інформаційну систему, створену в порядку виконання
службових обов'язків;

• право на реєстрацію;

• використання інформаційних систем:

• використання інформаційних систем за договором з право володільцем;

• вільне відтворення;

• вільний перепродаж екземпляру інформаційної системи;

• захист прав:

• порушення авторського права;

• захист прав на інформаційні системи;

• інші форми відповідальності.

Такий нормативний акт має розкрити суть практично всіх перерахованих положень, хоча для прийняття закону необхідні додаткові дослідження.

Стосовно всіх ускладнюючих питань, про які йшлося в попередніх параграфах розділу, висновків, зроблених про можливість комплексного регулювання розгляду­ваного об'єкту за допомогою і авторського, і винахідницького права — то на ниніш­ньому етапі доцільно вести мову про авторсько-правову охорону з подальшим ви­вченням проблеми. Адже пункт 2 Закону "Про авторське право" вказує на те, що охорона авторським правом не поширюється на будь-які ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо.

У даному переліку не наведені системи, і це не заважає говорити про системи (інформаційні та експертні зокрема) як про об'єкт і авторського і винахідницького права. Можна розглядати ті ж інформаційні системи з точки зору інформаційних тех­нологій, в тому числі з використанням засобів обчислювальної техніки і зв'язку, що реалізують інформаційні процеси. І тоді це виявляється скоріше об'єктом винахідни­цтва, у випадку, якщо наявні всі ознаки: новизна або нове технічне рішення і т. ін.

Комплексне вирішення цього питання в межах нового інституту — єдине вірне рішення. І це далеко не останній об'єкт в інформатиці, проблеми і протиріччя якого можливо вирішити повноцінно, тільки ідучи шляхом комплексної охорони ефектів ін­телектуальної власності.

Слід зазначити, що твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної праці віднесені сьогодні до об'єктів права власності, тобто не лише результати творчої діяльності закріплені як об'єкти права інтелектуальної власності, а й сама ця діяльність. Отже, законодавець робить коло об'єктів права власності надзвичайно широким.

В результаті широкої дискусії були висловлені різні точки зору з цього приводу. Перша — породжена умовами, в яких автор визначається товароволодільцем, який відчужує за гроші свій твір, а право власності проголошується "природним правом людини". Друга базується на тому, що, не заперечуючи практичної необхідності та­ких підходів, підкреслює, що навіть коли ми говоримо про ринкові відносини, немає достатніх обставин для спроб підкреслити абсолютний характер даних прав на не­матеріальні об'єкти розумової праці, ототожнюючи їх з правом приватної власності на речі.

Однак, як вже підкреслювалось, найбільш прийнятною є позиція, яка стверджує, що результати творчої праці, що охороняються правом, мають свою специфіку і не можуть безпосередньо кваліфікуватися як звичайні об'єкти права власності, як це відбувається у випадку аналогічного права на матеріальні продукти людської діяль­ності або природні об'єкти.

Контрольні питання: