Використання прав на інтелектуальну власність у туристичній сфері

ТЕМА 6. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ У ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ

Людський фактор

Частиною 1 статті 41 Конституції України передбачено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 54 Конституції, громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Відповідно до частини 2 статті 54 Конституції, кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Стаття 138 Цивільного кодексу України говорить: «У випадках і порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами, визнається виключне право (інтелектуальна власність) громадянина чи юридичної особи на результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції, виконуваних робіт або послуг (фірмове найменування, товарний знак, знак обслуговування та ін.) Використання результатів інтелектуальної діяльності і засобів індивідуалізації, які є об'єктом виключних прав, може здійснюватися третіми особами тільки за згодою правовласника».

Під творчістю, творчим процесом розуміють розумову працю, спрямовану на створення нових речей, які ні коли раніше не існували. Психологи вважають, що творчій особистості необхідні уява, натхнення, оригінальність мислення, вміння напружено працювати і думати, мати аналітичні здібності та ін. Сьогодні творчий потенціал людини формують особисті здібності, програмно-цільові методи і інноваційні технології. В даний час призабуті вже дослідження Й. Шумпетера про роль людського фактора. Він розробив складну модель людської поведінки і вважав, що підприємницька функція виконується індивідами в певному суспільно-ситуативному контексті. Згідно його соціологічного підходу, в рамках інституційного індивідуалізму людська діяльність частково обмежена і частково вільна. При розробці нових видів продукту особи розробляють і реєструють патенти, що мають монополію на комерціалізацію певної технології в певній галузі протягом встановленого часу. Інші права на інтелектуальну власність пов'язані з авторством і його різновидами.

Пітер Ф. Друкер дійшов висновку: «Працівники розумової праці володіють своїми засобами виробництва, тобто тими знаннями, які зберігаються у них в голові. Це абсолютно «портативний» і надзвичайно ємний вид основного капіталу. Оскільки працівники розумової праці володіють своїми засобами виробництва, вони дуже мобільні. Фігурально висловлюючись, робітники фізичної праці більше зацікавлені в роботі, ніж робота в них. Можливо, не про всіх працівників розумової праці це можна сказати, що вони потрібні роботі більше, ніж робота ім. Але в переважній більшості випадків взаємини працівників інтелектуальної праці з організацією, яка забезпечує їх роботою, характеризуються тим, що вони зацікавлені один в одному в рівній мірі».

На думку П. Друкера, продуктивність працівників розумової праці визначається шістьма факторами:

· ясністю виробничого завдання;

· особистої їх відповідальністю та незалежністю;

· включенням інноваційної діяльності в розумову роботу і виробниче завдання;

· постійним придбанням знань і навчанням колег;

· якістю розумової праці, а не його кількістю;

· бажанням працювати на свою організацію і перевагою цієї роботи всім іншим.

Мабуть, подальший розвиток цивілізації на нашій планеті піде в інтелектуально-гуманістичному напрямку. Це обумовлено обмеженістю матеріальних і сировинних ресурсів Землі для задоволення зростаючих потреб населення в умовах екологічної безпеки. Існує нерозривний зв'язок інноваційних процесів і творчості. Так як знання є основним ресурсом в конкурентній боротьбі, то й навчання, що підтримує його довгострокову ефективність, перетворюється на одну з головних турбот суб'єктів.

Нова модель гнучкої організації, що дозволяє використовувати знання й унікальні можливості кожного окремого працівника, отримала назву «індивідуалізованої корпорації». Вона діє і розвивається, спираючись на творчість обдарованих особистостей, яким створюються умови для розкриття і підвищення творчого потенціалу. У таких корпораціях є обстановка довіри, що виключає жорстке регламентування, яке гасить творчі пориви. Дисциплінуючим чинником являється відповідальність творчої особистості за свої дії. Розширення кола повноважень і збільшення ступеня свободи робітників деколи приводить до окремих помилок, але вважається, що витрати цих помилок менше прорахунків, неминучих при жест ком командному управлінні.

Інтелектуальний продукт

Інтелектуальний продукт як власність

Інтелектуальний продукт, створений в результаті творчих зусиль окремої особистості чи колективу, становить основу інтелектуальної власності. Він може мати різні форми: відкриття та винаходи, зразки нової продукції і техніки, нові технології, науково-виробничі, консалтингові, економіко-фінансові, управлінські, маркетингові послуги, а також різні види літературно-художньої творчості. Зміст поняття інтелектуальної власності викладено в конвенції Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ): «Інтелектуальна власність включає права, пов'язані з літературним, художнім і науковими творами; виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо-і телевізійним передачам; винаходів у всіх областях людської діяльності; науковим відкриттям; промисловим зразкам; товарним знакам, знакам обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень; захисту проти недобросовісної конкуренції, а також інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності у виробничих, науковій, літературній і художній областях».

Роль інтелектуальної власності в економічному розвитку неможливо переоцінити. Це - головний ресурс всіх держав, так як у третьому тисячолітті головним стимулом розвитку економіки будуть не природні ресурси, а результати інтелектуальної діяльності.

Інтелектуальна власність - це відношення володіння, користування, розпорядження ідеальними об'єктами, вираженими в будь-яких об'єктивних формах, що втілюють науково-технічне, літературне та іншу творчість індивідуальних чи колективних суб'єктів. Інтелектуальна власність являється результатом творіння людського розуму, інтелекту, границі якого безмірно великі, можливості невичерпні, а зміни настільки динамічні, що протягом декількох років виникають нові види інтелектуальної власності, міняються її структура і функції.

Всі об'єкти інтелектуальної власності - результати або прояви розумової діяльності. У багатьох випадках ці продукти є прямим і безпосереднім проявом людського таланту в галузі науки, техніки, літератури. Як і інші продукти людської праці, результати інтелектуальної діяльності мають вартісні оцінки. Вони можуть бути включені в товарообіг на комерційній основі, давати корисний економічний, соціальний та інший ефект, задовольняти особисті і суспільні потреби. Суб'єкт власності здійснює присвоєння, володіння, користування і розпорядження продуктами інтелектуальної діяльності своєю владою і в своїх інтересах, без сприяння третіх осіб.

Продукти інтелектуальної діяльності виступають носіями певної інформації нематеріального характеру, яка може бути залучена в науково-технічний або комерційний оборот в якості продукту тільки будучи втіленою в документальну форму. Більшість продуктів інтелектуальної власності як результат творчої праці мають авторів. Товарні знаки та інші позначення індивідуалізують суб'єкти та продукти звичайного праці (товари, послуги). Інтелектуальні продукти не відносяться до «споживчих речей», які з плином часу морально і фізично зношуються. Результатами інтелектуальної діяльності може одночасно користуватися необмежене коло осіб.

Між об'єктами інтелектуальної власності існує системний зв'язок. На кожному етапі наукового і технічного прогресу формуються і розвиваються нові інтелектуальні продукти, які певною мірою залежать від попередніх. Об'єктами інтелектуальної власності є документально підтверджені права на результати інтелектуальної діяльності - на інтелектуальний продукт.

Об'єкти інтелектуальної власності (ОІВ) діляться на:

1. об'єкти авторського права (твори науки, літератури і мистецтва);

2. об'єкти суміжних прав (виконання, фонограми і передачі ефірного та кабельного мовлення);

3. об'єкти промислової власності (винаходи, поліз ні моделі і промислові зразки, фірмові найменування, товарні знаки, позначення місць походження товарів);

4. об'єкти наукової і науково-технічної сфери (інтегральні мікросхеми, селекційні досягнення, відкриття та ін.)

Інтелектуальна власність як товар

У розвинених країнах інтелектуальна власність стає пріоритетом і нерідко становить більше 50% в загальному обсязі сукупного національного продукту. Як різновид власності (державної, приватної, колективної, акціонерної) вона є об'єктом ринкових відносин, має вартісні оцінки, може бути предметом контрактів і договорів, передачі прав, включається в товарообіг на комерційних засадах. Технологічно застосовні у виробництві знання отримують властивості самостійного товару значно пізніше, ніж інші продукти праці. Це стало можливим після розробки прав власності на науково-технічні досягнення, за допомогою яких встановлювався порядок дотримання приватних інтересів винахідників і творців нової техніки та використання цих досягнень для вдосконалення продуктивних сил суспільства. Першим правовим документом, що заклав основу товарних відносин, був патент. Патент (patents - відкритий, явний) - свідоцтво, видане винахіднику і засвідчує його авторство і виключне право на винахід і монопольне право на його вико користування. Термін дії патенту зазвичай обмежується 10 - 20 роками. За вчинення юридично значимих дій, зв’язаних з патентом, стягуються патентні мита.

Першим у світі патентом, який був виданий в 1421 р. міською управою Флоренції на ім'я архітектора, скульптора і ученого Філіпа Брунеллескі, захищалося винахід корабельного поворотного крана. Пізніше держави стали приймати закони, які захищали права власників патентів і реєструвати товарні знаки. Патентні закони були прийняті в США (1787), у Франції (1791), в Росії (1812), а реєстрація товарних знаків почалася з 1875 р. у Великобританії.

Розвиток науки, орієнтованої на практичні потреби, також стало важливим фактором появи товарних відносин в сфері технологій. Перетворення дослідної праці в найману, потреба багаторазового використання передових технологій на великій кількості підприємств призвели до поширення такої форми передачі технологій, як ліцензія. Ліцензія - це дозвіл, що видається на певну суму і за плату власником технології (ліцензіаром), захищеної або не захищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіату) на використання цієї технології.

Перетворення знань в основний фактор економічного роз витку, вихід на ринок нових об'єктів інтелектуальної власності, глобалізація товарних, фінансових та науково-технічних ринків, спроби виробити глобальну систему за щити інтелектуальної власності сприяли формування в останній третині XX ст. ринку інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності - це виняткове право її творця або його законного правонаступника дозволяти або забороняти вчинення дій по використанню результату інтелектуальної діяльності зі згадуванням або без згадки імені творця з метою прямого або непрямого отримання доходів від цього. Використання результату інтелектуальної власності без дозволу є порушенням права інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність здатна приносити дохід при залученні в цивільний оборот передбаченими законодавством способами (купівля-продаж, обмін, оренда та ін.) Це можна назвати інтелектуальним капіталом. Способами використання інтелектуальної власності як додаткового джерела фінансових ресурсів можуть бути внесок цієї власності до статутного капіталу господарських товариств, підвищення реальної вартості підприємств шляхом врахування вартості майнових прав у складі активів підприємств та ін.

Використання прав на інтелектуальну власність у туристичній сфері

Широко поширеною формою передачі прав на використання інтелектуальної власності є франчайзинг. Термін походить від французького слова franchise, що означає «пільга», «привілей». Договори франчайзингу та організація бізнесу шляхом формування франчайзингових мереж застосовуються в сфері підприємницької діяльності та укладаються з метою створення нових господарських комплексів, розширення мережі збуту товарів і послуг (магазини, ресторани, готелі та ін.) Франчайзинг є вертикально інтегрованою системою, в основі побудови якої лежить угода про те, що одна сторона (франчайзер) надає іншій (франчайзі) за нагородження право використовувати належні йому права на ін. інтелектуальну власність за обов'язкової умови застосування системи ведення справ, розробленої та застосованої франчайзером.

Франчайзинг передбачає різноманітні форми і досить складну систему взаємовідносин з високим рівнем індивідуалізації між франчайзером і франчайзі, які залежать від галузевої приналежності учасників, стратегічних цілей, ресурсів, регіонального розташування та інші, тому показати єдину модель договору практично неможливо.
Можна виділити ряд ознак, які притаманні франчайзингу. До них відносяться: наявність у франчайзера офіційно при знання прав на інтелектуальну власність і системи ведення справ (розроблені стандарти, ноу-хау та ін.)

Для того щоб протистояти конкуренції з боку крупних туристських фірм, дрібні і середні починають об'єднуватися. Це характерно практично для всіх туристських ринків у світі, де створюються так звані «мережі туристських агентств». Умови взаємин (у тому числі і фінансових) між учасниками визначаються виходячи з цілей і контурів такого об'єднання після оцінки матеріальних, технологічних, кадрових та інших ресурсів кожного з передбачуваних учасників об'єднання. Створюючи подібні об'єднання, його учасники, як правило, переслідують такі цілі:

• розширення обсягу операцій на ринку і протистояння все зростаючій конкуренції з боку великих фірм;
• отримання підвищеної комісії або інших пільг від виробників туристських послуг і туроператорів;
• скорочення за рахунок спільної участі витрат (єдині юридична служба, бухгалтерія тощо) і витрат на просування туристського продукту;
• використання та впровадження єдиного бренду;
• зміна якісного рівня підприємства за рахунок застосування передових технологій.

Структура мережі передбачає централізовану систему управління і делегування кожним з учасників певної частини своїх повноважень створюваному керуючому органу. Цей орган розробляє маркетингову та рекламну політику, визначає постачальників послуг, проводить з ними переговори і укладає договори, здійснює бухгалтерський облік, вирішує питання підбору і навчання персоналу. Через нього проходять усі платежі роздрібних точок, що входять в мережу. Щоб уникнути конфліктів між учасниками слід домовитися про майбутньої конструкції, розподілу повноважень та інших конкретних деталях співробітництва. Туристські агентства можуть вступити або приєднатися до вже існуючої мережі - незалежною чи операторської. Увійшовши до складу такої мережі, нові учасники відразу отримують переваги: розкручену марку, підвищену комісію та інші блага. Слід мати на увазі, що принцип організації мережі залежить не тільки від поставлених цілей, але і від наявних ресурсів.