Європейські стандарти праці

Європейські стандарти трудового права мають особливе значення для України з огляду на європейський стратегічний курс держави.

Високий рівень соціального захисту на Європейському континенті забезпечує діяльність інститутів Ради Європи та Європейського Союзу.

Беручи до уваги Загальну декларацію прав людини ООН, уряди держав - членів Ради Європи в Римі 4 листопада 1950 року підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.

За роки Конвенція збагатилася новими положеннями, які спрямовувалися на забезпечення і подальше здійснення прав людини та основних свобод: право на життя; заборона рабства та примусової праці, право на свободу й особисту недоторканність; право на повагу до приватного і сімейного життя; свобода думки, совісті і віросповідання, свобода зібрань та об'єднань; право на шлюб; заборона дискримінації та ін.

18 жовтня 1961 року в Турині держави - члени Ради Європи, для підвищення життєвого рівня та поліпшення соціальної забезпеченості населення, підписали Європейську соціальну хартію, яка вступила в силу 26 лютого 1965 року, була доповнена і розширена Протоколами 1988, 1991 і 1995 років.

Цією хартією було закріплено низку соціальних прав людини: на працю; на справедливі умови праці; на безпечні та здорові умови праці; на справедливу винагороду; на створення організацій; на укладення колективних договорів; захист; право працюючих жінок на захист; на професійну орієнтацію; на професійну підготовку; на охорону здоров'я; на соціальне забезпечення; на соціальну і медичну допомогу; на користування соціальними службами; право осіб із фізичними або розумовими вадами на професійне навчання, перекваліфікацію та соціальну реадаптацію; право сім'ї на соціальний, правовий та економічний захист; право матерів і дітей на соціальний та економічний захист; право займатися прибутковою діяльністю на території інших договірних сторін; право трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей на захист і допомогу.

Для врахування докорінних соціальних перетворень, які відбулися після її прийняття, з метою підвищення життєвого рівня та соціального добробуту свого населення, Європейська спільнота 3 травня 1996 року задекларувала нові стандарти соціальної політики в Європейській соціальній хартії (переглянутій) [European Social Charter (revised)], яка була відкрита для підписання 3 травня 1996 року, а з 1 червня 1999-го вступила в силу.

Соціальні права і принципи, зафіксовані в Переглянутій хартії, націлені на підвищення рівня життя і соціального благополуччя населення. Хартія систематизує, уточнює і доповнює соціально-економічні (перш за все, соціально-трудові) права, закріплені в передуючих їй міжнародних документах, зокрема в первинному варіанті самої Хартії від 1961 року. Тим самим вона відображає сучасний рівень уявлень про демократичні соціальні цінності і принципи їх реального втілення на європейському просторі.

Європейська соціальна хартія (переглянута) поряд із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод становить єдиний механізм забезпечення прав людини в Європі. Її положення є складовою частиною системи стандартів Ради Європи у сфері прав людини, яка базується на ідеї відкритого суспільства, повазі прав і свобод людини, забезпеченні верховенства права.

Європейська соціальна хартія (переглянута) зобов'язує держави прагнути до повної зайнятості, гарантувати справедливі умови праці, створити безкоштовну службу професійної орієнтації та систему професійної підготовки і перепідготовки, зменшити кількість безпритульних осіб, забезпечити право на захист від бідності та соціального відчуження, гарантує право створювати профспілки й організації роботодавців для захисту економічних і соціальних інтересів, право створювати ефективну систему охорони здоров'я, право на соціальне забезпечення, соціальну допомогу та користування соціальними службами, безкоштовну початкову і середню освіту, забороняє дискримінацію.

Основні права, передбачені Хартією, поділені на чотири тематичні групи:

перша група - зайнятість, професійне навчання та рівні можливості;

друга група - охорона здоров'я, соціальне забезпечення і соціальний захист;

третя група - трудові права;

четверта група - діти, сім'я, мігранти.

Важливе значення для реалізації зазначених цілей Європейської спільноти має політика щодо заохочення КСВ.