Обставини звільнення від міжнародно-правової відповідальності

К

валіфікуючи міжнародні правопорушення як дії всу­переч міжнародним зобов'язанням суб'єкта міжнародно­го права, слід мати на увазі, що міжнародне право перед­бачає випадки, коли поведінку суб'єкта, що не відповідає міжнародним зобов'язанням, може бути не визнано по­рушенням. У процесі кодифікації норм міжнародно-пра-

Глава XV Міжнародно-правова відповідальність

вової відповідальності держав Комісія міжнародного пра­ва вирішила присвятити спеціальну главу обставинам, що виключають протиправність, а відтак і міжнародно-пра­вову відповідальність.

Такі обставини можна розділити на дві групи: а) об­ставини, що виключають виникнення міжнародно-право­вої відповідальності; б) обставини, що звільняють від реа­лізації міжнародно-правової відповідальності.

Необхідно відрізняти поведінку суб'єкта міжнародно­го права за обставин, що звільняють його від міжнарод­но-правової відповідальності, від поведінки, яка не є між­народним правопорушенням (у разі недружніх актів, зло­чинних вчинків фізичних осіб проти міжнародного пра­ва, спірних ситуацій). У першому випадку є всі елементи міжнародного правопорушення, але додаткові обставини, що виникли, не дають змоги застосувати міжнародно-пра­вову відповідальність. У другому випадку відсутні ті еле­менти міжнародного правопорушення, без яких воно не може кваліфікуватися як таке.

У попередній кодифікації Комісії міжнародного права в основному охоплено питання виключення виникнення міжнародно-правової відповідальності. На порядку денно­му вчених і практиків міжнародного права — вироблення критеріїв звільнення від реалізації відповідальності.

Обставинами, що виключають виникнення міжнарод­но-правової відповідальності, Комісія міжнародного пра­ва вважає «випадки, коли, незважаючи на наявність двох умов існування міжнародного протиправного діяння, не можна зробити висновок про його існування». Комісія не допускає можливості існування таких обставин, які звіль­няли б суб'єкта міжнародного права від відповідальності за порушення імперативних норм (jus cogens).

В цілому серед обставин, які виключають протиправ­ність і які зазначені Комісією, розрізняють дві групи: а) ті, що є результатом вольових дій, реалізації права; б) обста­вини, що склалися незалежно від волі суб'єкта. До першої групи належать згода, відповідні заходи і самооборона. Другу групу складають непереборна сила, непередбачений випадок, форс-мажор, стихійне лихо, стан необхідності.

Згідно зі ст. 29 проекту Комісії згода однієї держави на поведінку іншої держави як таку, що не відповідає її міжнародним зобов'язанням щодо першої, виключає що-

_______ Обставини звільнення від міжнародно-правової відповідальності __________

до неї і протиправність у межах отриманої згоди. Отже, можливість відповідальності не виключається за межами згоди. Згода повинна відповідати умовам та вимогам, які стосуються згоди держави на дійсність для неї міжнарод­ного договору, тобто виключаються тиск, помилка, підкуп або насильство над тим, хто дає згоду. Згода не може ма­тися на увазі, а завжди має бути чітко виражена. Вона не знімає відповідальності щодо третьої держави. Важливою умовою відповідності такої згоди вимогам міжнародного права є висловлення її до здійснення відповідних дій.

Правомірні дії однієї держави у відповідь на непра­вомірні дії іншої (контрзаходи, здійснення міжнародно-правових санкцій) можуть також привести до порушень. Але їх відповідний характер виключає відповідальність, і вина потерпілої сторони особливо до уваги не береться. Відповідні дії також не можуть бути безмежними. Виклю­чені збройні репресалії, певні позаправові заходи, які не можна визнати як відповідні, тобто не пов'язані з кон­кретним правопорушенням заходи непотерпілої сторони. Відповідні правомірні дії повинні відповідати насамперед принципу пропорційності та режиму міжнародної відпо­відальності. Не можуть відповідні правомірні заходи на ординарне міжнародне правопорушення бути такими, як заходи у відповідь на найтяжчі міжнародні злочини.

Не є протиправними дії держави, якщо вони є закон­ними заходами самооборони відповідно до ст. 51 Статуту ООН (закріплено невід'ємне право держави на застосуван­ня збройної сили у відповідь на збройний напад). Само­оборона має відповідати таким вимогам: повинен бути по­передній збройний напад, повинна застосовуватися до вживання заходів Радою Безпеки ООН, не повинна під­міняти повноважень Ради Безпеки ООН. У ст. 34 проекту Комісія міжнародного права закріпила: «Протиправність діяння держави, яка не відповідає міжнародним зобов'я­занням цієї держави, виключається, якщо ці діяння є за­конними заходами самооборони, застосованими відповід­но до Статуту Організації Об'єднаних Націй». При само­обороні необхідно дотримуватися принципу пропорцій­ності. Як зазначив Міжнародний суд ООН у 1986 р. щодо дій у Нікарагуа і проти Нікарагуа, «правомірність реакції на агресію залежить від критеріїв необхідності і пропор­ційності заходів, застосованих у межах законної оборони».

Глава XV Міжнародно-правова відповідальність

Непереборну силу, непередбачений випадок, форс-мажор Комісія закріпила у ст. 23 проекту так: «1. Проти -правність діяння держави, шо не відповідає його міжна­родному зобов'язанню, виключається, якщо це діяння було викликане force majeure, тобто непереборною си­лою або непередбаченою зовнішньою подією, яка не під­давалася контролю держави і яка (який) зробила (зро­бив) для держави матеріально неможливим за вказаних обставин дотриматись свого зобов'язання. 2. Пункт 1 не застосовується: а) якщо ситуація force majeure виникла внаслідок дій держави, про яку йдеться, або внаслідок таких дій у сукупності з іншими факторами; б) якщо ця держава повинна була передбачити ризик виникнення такої ситуації».

Мається на увазі, що в разі непереборної сили та не­передбачених зовнішніх подій, які не підлягають контро­лю з боку держави, остання в особі своїх органів або аген­тів виявилася у становищі реальної, об'єктивної немож­ливості вибрати поведінку, яка б відповідала вимогам її міжнародного зобов'язання, або встановити, що ця її по­ведінка не відповідає тому, що вимагається. Мова може йти про природні явища (землетруси, епідемії, повені тощо) або про непередбачувану діяльність людей (катаст­рофа на атомній електростанції, знищення об'єкта іно­земної власності на території держави та ін.). У таких ви­падках держава повинна бути абсолютно позбавлена мож­ливості упередити негативні наслідки або проявити влас­ну волю, щоб змінити ситуацію.

Такі випадки передбачені у ст. 14 Конвенції про тери­торіальне море і зони, які прилягають, 1958 р., ст. 18 Кон­венції ООН з морського права 1982 р., ст. Ill Міжнарод­ної конвенції про цивільну відповідальність за збитки від забруднення нафтою (остання, наприклад, знімає відпо­відальність, коли збитки, заподіяні внаслідок війни, воєн­них дій, громадянської війни, повстання або природного явища виняткового, неминучого і невідворотного харак­теру) та в інших міжнародно-правових документах.

Прикладом урахування непереборної сили може бути рішення Постійної палати третейського суду у справі про концесію маяків Оттоманської імперії 1956 p., коли було знято відповідальність Греції за те, що вона не змогла по­вернути маяки компанії в тому стані, в якому вона їх от-

D

_______ Обставини звільнення від міжнародно-правової відповідальнос ті

римала. Маяки були розбиті бомбардуванням, якого Гре­ція не могла подолати.

Стихійне лихо створює ситуації, коли суб'єкти, які мають певні міжнародні зобов'язання, не здатні їх вико­нати через дії сил природи, технічні аварії, техногенні ка­тастрофи. При цьому береться до уваги й те, що в подо­ланні сил природи чи аварій люди, які діють від імені дер­жави, можуть обрати варіант поведінки, який рятує їх, але не відповідає міжнародним зобов'язанням держави. За та­ких обставин звертається увага на те, чи все-таки була можливість не порушувати міжнародних зобов'язань в умовах вимушеної поведінки.

За умови доведення фактичної відсутності свободи ви­бору може бути знято вимогу прямого перенесення пра­вопорушення на відповідальність. Так, Конвенція про запобігання забрудненню моря викидами відходів та ін­ших матеріалів допускає таке забруднення лише у винят­кових випадках порятунку життя людей на морі. У ст. 24 проекту статей про відповідальність Комісія записала: «1. Протиправність діяння держави, що не відповідає її міжнародним зобов'язанням, виключається, якщо суб'єкт поведінки, яка складає діяння цієї держави, в ситуації крайнього лиха не мав іншої можливості врятувати своє життя або життя довірених йому осіб.

2. Пункт 1 не застосовується, якщо а) держава, про яку йдеться, сприяла виникненню ситуації крайнього ли­ха або Ь) якщо поведінка, про яку йдеться, могла викли­кати порівнянне або ще тяжче лихо».

Особливим є ставлення в міжнародному праві до ста­ну необхідності. Річ у тому, що держави досить часто по­силаються на стан необхідності як на причину недотри­мання міжнародних зобов'язань (закони та звичаї війни не дотримувалися, позаяк мала місце тяжка воєнна ситуа­ція, іноземне судно у відкритому морі було потоплено, бо це був крайній захід боротьби із забрудненням моря тощо). У проекті статей Комісії ця ситуація розкриваєть­ся так (ст. 25): посилання на стан необхідності як на підставу для виключення протиправності діяння немож­ливе за винятком тих випадків, коли: а) це діяння було єдиним засобом захисту суттєвого інтересу цієї держави від тяжкої і неминучої загрози; б) це діяння не завдало серйозної шкоди суттєвим інтересам держави, щодо якої

Глава XV Міжнародно-правова відповідальність

Суб'єкти міжнародно-правової відповідальності

 

існує вказане зобов'язання. Посилання на стан необхід­ності є правомірним за наявності одночасно ряду фак­торів: небезпеки (неминучої), яка загрожує життєвим ін­тересам держави; надзвичайної ситуації держави, за якої вона не могла поводитися інакше; тимчасовий характер вимушеної поведінки. Не можна посилатися на стан необ­хідності, якщо міжнародним договором передбачена мож­ливість такої ситуації і відповідні їй дії не визнані вип­равданими, і якщо держава, яка здійснила такі дії, сама сприяла створенню стану необхідності, через що вона ж не виконала своїх міжнародних зобов'язань.