| Б |
ільшість учених (В. І. Мен-жинський, Ю. М. Колосов, П. М. Куріс, В. О. Мазов, Д. Б. Левін, Г. І. Тункін, М. О. Ушаков та ін.) поділяють міжнародні правопорушення держави на злочини і делікти. Водночас окремі автори були прихильниками більшої деталізації міжнародних правопорушень. Так, Г. М. Мелков поділяє всі правопорушення на три групи: а) міжнародні злочини — це особливо небезпечне міжнародне правопорушення, яке замахується на життєво важливі інтереси держави і нації, яке підриває основи їх існування, грубо нехтує найважливішими основними принципами міжнародного права, становить загрозу для міжнародного миру, безпеки і для всього людства; б) кримінальні злочини міжнародного характеру — діяння, що мають міжнародну суспільну небезпеку, зазіхають на інтереси декількох, багатьох або всіх держав; в) інші міжнародні правопорушення (міжнародні делікти) — протиправні дії, що завдають шкоди окремій державі або обмеженому колу суб'єктів міжнародного права.
А. М. Трайнін, виходячи зі ступеня загрози миру, поділяв міжнародні правопорушення на: агресивні дії (воєнна агресія, погрожування агресією, блокада); ворожі дії (пропаганда агресії, підтримка збройних банд, невиконання зобов'язань за міжнародними договорами, укладеними на захист миру, тероризм); неприязні дії, які ще не є ворожими, але вже не мирні (виготовлення і розповсюдження фальшивих документів іноземної держави, поширення брехливих відомостей про іншу державу, заподіяння шкоди престижу і честі іншої держави тощо). Л. А. Моджо-рян розрізняє міжнародний делікт, недружній акт та міжнародний злочин; Ю. В. Петровський — міжнародний злочин, власне делікт і неприязні дії та ін.
В українському виданні «Міжнародне право» (1971) І. І. Лукашук запропонував поділяти міжнародно-правові порушення за характером наслідків і ступенем небезпечності на три основні види: ординарні міжнародні правопорушення, серйозні міжнародні правопорушення і найтяжчі міжнародні злочини. Така класифікація згодом була запо-
Глава XV Міжнародно-правова відповідальність
К ласифікація міжнародних правопорушень
зичена іншими вченими (В. А. Василенко, С. В. Ісакович, М. К. Коростаренко та ін.) і, можна сказати, стала загальновизнаною в українській науці міжнародного права.
Ординарні міжнародні правопорушення випливають із недодержання умов партикулярних норм міжнародного права. Вони зачіпають інтереси окремих держав і народів. Для них характерна відсутність зафіксованих ознак, бо вони виводяться в кожному конкретному випадку з відповідних міжнародних зобов'язань. Вони завжди мають локальний, партикулярний характер. Збиток стосується тільки потерпілої держави, а тому міжнародний правопорядок зазнає мінімальних можливих негативних впливів.
Найпоширенішими ординарними правопорушеннями є невиконання або неналежне виконання міжнародних договорів у галузі економічного, науково-технічного, культурного співробітництва.
Серйозні міжнародні правопорушення зачіпають інтереси всього міжнародного товариства. Безпосередньо не ставлять під загрозу мир та безпеку держав і народів, але впливають на їхню стабільність. Як правило, такі правопорушення охоплюють цілу галузь міжнародного права і зривають виконання багатосторонніх міжнародних угод зі значною кількістю учасників. Такими правопорушеннями можуть бути: отруєння радіоактивними речовинами повітряного, морського і космічного простору (шо заборонено Договором 1963 р. про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою і Договором про космос 1967 p.), поширення ядерної зброї (всупереч Договору 1968 р. про непоширення ядерної зброї та, відповідно, поновленим у договірному порядку міжнародним зобов'язанням), порушення свободи відкритого моря (всупереч Женевській конвенції 1958 р. та рішенням НІ Конференції ООН з морського права 1982 p.), акти державного піратства, передача ядерних технологій неядерній державі, виробництво і накопичення хімічної та бактеріологічної зброї, розміщення ядерної зброї та іншої зброї масового знищення на дні морів та океанів тощо.
Найтяжчі міжнародні злочини ставлять під загрозу знищення наявного міжнародного порядку, порушують права та інтереси всього світового співтовариства, як правило, здійснюються з неправомірним застосуванням збройних сил, інших неправомірних примусових заходів, став-
лять під загрозу існування держави тощо. При найтяжчих міжнародних правопорушеннях їхні ознаки мають чітке міжнародно-правове визначення. В найтяжчих міжнародних правопорушеннях завжди не дотримуються основних принципів міжнародного права.
В силу значного обсягу негативних наслідків, небезпеки для світового співтовариства найтяжчі міжнародні злочини ще називають злочинами проти людства.
Узагальнена класифікація злочинів проти людства міститься у Статуті Нюрнберзького міжнародного воєнного трибуналу (ст. 6) і Статуті Токійського міжнародного воєнного трибуналу (ст. 5). У цих документах злочини проти людства поділяються на три основні групи:
1) злочини проти миру: планування, підготовка, розв'язання та ведення агресивної війни або війни на порушення міжнародних договорів, угод чи запевнень; участь у загальному плані або змові, спрямованих на здійснення будь-яких із згаданих вище дій. Окрім названих Статутів, зазначені злочини забороняються також Паризьким пактом 1928 р. (пакт Бріана—Келлога), Статутом ООН, резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 р. «Визначення поняття агресії», іншими міжнародно-правовими актами;
2) воєнні злочини: порушення законів та звичаїв війни, зокрема вбивства, знущання, вивезення в рабство чи з іншою метою цивільного населення окупованої території; вбивства військовополонених або знущання над ними; вбивства заручників; пограбування громадської або приватної власності; безглузде руйнування міст і сіл; руйнування, не виправдані воєнною необхідністю, та інші злочини.
Конкретна класифікація категорій воєнних злочинів міститься в Гаазьких конвенціях 1907 р. про закони та звичаї війни, Женевському протоколі 1925 р. про заборону хімічної і бактеріологічної зброї, Женевських конвенціях 1949 р. про захист жертв війни і Додаткових протоколах (І і II) до них, Гаазькій конвенції 1954 р. про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту тощо;
3) злочини проти людяності: вбивства, знищення, пе
ретворення на рабів, заслання та інші жорстокості, вчи
нені щодо цивільного населення до або під час війни; пе
реслідування з політичних, расових чи релігійних мотивів
з метою здійснення або у зв'язку з будь-яким злочином
Глава XV Міжнародно-правова відповідальність
незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де їх було вчинено, чи ні.
Найнебезпечнішими злочинами проти людяності є:
а) геноцид — дії, що чиняться з наміром знищити ціл
ком або частково яку-небудь національну, етнічну, расову
чи релігійну групу як таку через фізичне вбивство членів
такої групи, заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень
або спричинення розумового розладу членам цієї групи; на
вмисне створення для певної групи таких життєвих умов,
які розраховані на цілковите або часткове фізичне її зни
щення; заходи, спрямовані на запобігання дітородінню в
середовищі такої групи; насильна передача дітей з однієї
групи в іншу. Злочином вважаються як геноцид, так і змова
з метою підбурення, замаху та співучасті в ньому незалежно
від того, скоєно злочин у мирний чи воєнний час;
б) злочини колоніалізму: колоніальна анексія, позбав
лення незалежності, збройний захват тощо;
в) екоцид — злочинний вплив на довкілля, що викли
кає незворотні зміни, зникнення фауни і флори, загибель
людей;
г) збройні втручання, позбавлення держави незалеж
ності та ін.
До найважливіших угод з цих питань, окрім зазначених вище, належать: Конвенція 1965 р. про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція 1973 р. про припинення злочину апартеїду і покарання за нього, Конвенція 1948 р. про попередження злочину геноциду і покарання за нього, Міжнародні пакти про права людини 1966 р. та інші міжнародно-правові акти.
Комісія міжнародного права у проекті статей про міжнародну відповідальність держав запропонувала в 1996 р. дещо іншу класифікацію міжнародних правопорушень. Зважаючи на те, що вона є варіантом, узгодженим представниками різних доктринальних напрямів науки і практики міжнародного права, є підстави навести її цілком: «Ст. 19. Міжнародні злочини і правопорушення:
1. Діяння держави, яке порушує міжнародне зобов'язання, є міжнародним протиправним діянням, незалежно від об'єкта порушеного зобов'язання.
2. Міжнародне протиправне діяння, яке виникло в результаті порушення державного міжнародного зобов'язання, настільки основоположного для забезпечення життє-
_______ Обставини звільнення від міжнародно-правової відповідальності __________
во важливих інтересів міжнародного співтовариства, що його порушення розглядається як злочин міжнародним співтовариством у цілому, складає міжнародний злочин.
3. З дотриманням п. 2 та відповідно до чинних норм
міжнародного права міжнародні злочини можуть, зокре
ма, виникати внаслідок:
а) тяжкого порушення міжнародних зобов'язань, яке
має основоположне значення для забезпечення міжнарод
ного миру та безпеки, такого, як зобов'язання, що забо
роняє агресію;
б) тяжкого порушення міжнародного зобов'язання, що
має основоположне значення для забезпечення права на
родів на самовизначення, тобто як зобов'язання, яке за
бороняє встановлення чи збереження силою колоніаль
ного панування;
в) тяжкого і масового порушення міжнародного зобо
в'язання, яке має основоположне значення для захисту
людської особистості, зокрема зобов'язання, що заборо
няють рабство, геноцид, апартеїд;
г) тяжкого порушення міжнародного зобов'язання, яке
має основоположне значення для захисту навколишнього
середовища, зокрема зобов'язання, що забороняють ма
сове забруднення атмосфери або морів.
4. Будь-яке міжнародне протиправне діяння, що не
являє собою міжнародного злочину відповідно до п. 2, є
міжнародним правопорушенням».
Проект виділяє міжнародні злочини в особливу категорію на підставі їх небезпеки для життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства.
