Українські землі в складі Румунії та Чехословаччини

На території Румунії проживало майже 790 тис. українців(або 4,7 % усього населення) в основному у Північній Буковині, Хотинському, Аккерманському та Ізмаїльському повітах. 22 роки, проведені українцями під владою Румунії, можна поділити на три періоди: 1918 – 1928 рр. і 1937 – 1940 рр. – періоди реакції, 1928 – 1937 рр. – відносна лібералізація.

У перший період реакції у провінції запроваджується воєнний стан, українські землі роздаються офіцерам румунської армії, будь-який виступ проти властей жорстоко придушується. Йде активна румунізація краю: закрито усі українські школи, переслідується українська церква, до 1927 р. Буковина втрачає автономію. Колоніальна експлуатація українських земель вела до деградації господарства. Окупанти вивезли в Румунію обладнання Аккерманських трамвайних майстерень та прядильної фабрики, Ізмаїльського та Ренійського портів. На Буковині за 1922 – 1929 рр. було закрито 85 підприємств. Не кращою була ситуація і сільському господарстві. Внаслідок аграрної реформи розміри селянських наділів зменшились майже втричі, орендна плата за гектар була такою великою, що тільки в Аккерманському повіті 48% селян втратили свою землю.

Серед українських політичних рухів в Румунії слід виділити комуністичну партію Буковини, Українську національну партію та “революційний”, або націоналістичний табір.

Після розвалу Австро-Угорської імперії за Тріанонським мирним договором Закарпаття отримало назву “Підкарпатська Русь” і дісталося Чехословаччині. Чеська буржуазія підкорила собі економіку Закарпаття, перетворивши цей край у аграрно-сировинний придаток економічно високорозвинутих чеських земель. Питома вага промисловості в економіці становила лише 2%, тобто за економічними показниками Закарпаття перебувало на рівні ХVІІІ ст., коли тільки розпочинався промисловий переворот. Сільське господарство знаходилось в кризі, майже 90% селянських господарств краю потрапило у боргову кабалу до банків та лихварів. Такий державний курс неодноразово викликав опір з боку народних мас, і за неповні 20 років свого панування чеська влада змушена була 91 раз наказувати стріляти в робітників і селян.

Водночас позиція чехословацької влади на українських землях у суспільно – політичній та культурній сферах була більш поміркованою, ніж у Польщі та Румунії. В 30-х роках у Закарпатті існувало майже 30 партій, зростала кількість початкових шкіл (з 1924 до 1938 р. їх збільшилося з 525 до 851, а гімназій – з 3 до 11), в яких дозволялося користуватися мовою на власний вибір, вільно діяли українські громадські організації: “Просвіта”, “Асоціація українських учителів”, “Пласт” тощо.

Карпатська Русь

Після Мюнхенської угоди 1938 р., коли частина чехословацької території була передана Німеччині, політичні кола закарпатських українців знову зажадали автономії для Закарпаття. 11 жовтня було затверджено перший уряд Карпаторуської держави, що перебувала у федерації з Чехією та Словаччиною. Прем’єром 26 жовтня став Августин Волошин.

2 листопада 1938 р. відбувся віденський арбітраж, на якому міністри іноземних справ Німеччини та Італії, оголосили рішення про передачу Угорщині частини Закарпатської України з містами Ужгород, Берегове та Мукачеве. Столиця Карпатської України, як називалася тепер автономна держава, була перенесена з Ужгорода до Хуста.

Уряд Волошина заходився будувати державність. Проводилася українізація освітньої системи та адміністрації. У зовнішній політиці уряд Волошина орієнтувався на Німеччину, але всупереч його сподіванням Гітлер вирішив передати Закарпаття Угорщині, щоб залучити її до своїх агресивних планів.

У ніч з 14 на 15 березня німецькі війська вступили на територію Чехословаччини. Водночас Угорщина за згодою Гітлера почала загарбання Закарпаття.

У Хусті сейм 15 березня 1939 р. проголосив Карпатську Україну незалежною державою. Волошин, якого було обрано президентом, звернувся до Німеччини з проханням прийняти Карпатоукраїнську державу під свій протекторат. Але німецький консул порадив не чинити опору угорським військам. Відповіддю була фраза М.Колодзінського: “ У словнику українського націоналіста немає слова “капітулювати”.

Кілька тисяч січовиків стали до нерівного бою з 40-тисячною угорською армією. 18 березня після впертих боїв угорці увійшли до Хуста. Боротьба тривала протягом тижня. У боях полягло близько 5000 закарпатців та кілька сотень галицьких юнаків, котрі прийшли на допомогу.

Коротке існування Карпатської України та її героїчна боротьба мали велике значення: вони допомогли закарпатцям остаточно усвідомити себе частиною єдиної української нації.