Радянська влада почала відбудовувати своє господарство із складання 5–річного плану (1946–1950 рр.). Цей план базувався на характерній особливості тоталітарної системи - можливості безконтрольно розпоряджатися ресурсами. План закликав відбудовувати розорені районі, підняти промисловість та сільське господарство на довоєнний рівень і навіть перевершити його менше ніж за 5 років. Незважаючи на жертви і виснаження, план вимагав підвищення продуктивності праці на 36%.
4-та п’ятирічка дала неоднозначні результати. Відбудова важкої промисловості, що поглинула 85% всіх капіталовкладень, принесла дивовижні успіхи: до 1950 року промислове виробництво перевищувало на Україні рівень 1940 року на 15%. У 1950 р. Україна стала однією з провідних індустріальних країн Європи: по виплавленню чавуну на душу населення вона випередила Великобританію, Західну Німеччину і Францію. Проте зростання промисловості не призвело до підвищення життєвого рівня. Традиційне нехтування випуском товарів споживання дійшло до крайнощів: купити пару взуття, зубну щітку чи навіть буханку хліба було проблемою. На 1950 р. легка промисловість ледве досягла 80 % довоєнного рівня. До цього додалася грошова “реформа” 1947 р., яка призвела до девальвації (знецінення) карбованця.
Відбудова сільського господарства
Втративши під час війни більшу частину поголів’я худоби й майже всю техніку, сільське господарство зазнало ще страшніших руйнувань, ніж промисловість. Крім того, другорядне значення, якого надавали цій галузі радянські планувальники, і згубна сільськогосподарська політика радянських чиновників перешкоджали виправленню становища на селі. Радянське керівництво відновило політику колективізації; у 1946 р. було вжито заходів, щоб відібрати у селян землю та реманент, що вони “приватизували” під час війни.
Помітно ускладнився процес відбудови в республіці й голодом 1946 – 1947 рр. Викликана посухою 1946 р. загроза голоду не була своєчасно нейтралізована, а навпаки, до зими 1946 – 1947 рр. дедалі більше набувала рис справжнього голодомору. Суттєво погрішили ситуацію надмірно високі і нереальні плани хлібозаготівель, що мали постійну тенденцію до збільшення; великі обсяги експорту хліба і продуктів тваринництва за кордон; посилилося кримінальне переслідування “розкрадачів хліба”, які кваліфікувалися як “вороги народу”.
До літа 1947 р. в Україні було зареєстровано майже 1 млн. хворих дистрофією. Катастрофічне становище з продовольством у республіці могли врятувати державні позички зерна. Мінімальну допомогу продовольством України все ж одержала, але це не могло відвернути катастрофу. У 16 східних, а також Ізмаїльській та Чернівецькій областях республіці 1946 р. померло майже 282 тис., а 1947 р. – понад 528 тис. осіб. Голод значно ускладнив і без того важкий процес відбудови. скорочувалися трудові ресурси, треба було поповнювати капіталовкладення в сільське господарство. Негативно вплинув голод і на моральний стан суспільства, що поставило Україну в ще більш невигідні умови порівняно із західними країнами.
В 1947 р. Микита Хрущов розпочав на Україні гучний проект, який передбачав об’єднання колгоспів у гігантські “агроміста”. При цьому відбувалася ліквідація присадибних ділянок. Пасивний опір і гучні протести набрали такого розмаху, що уряд мусив відмовитися від проекту “агроміст”. На початку 1950 року виробництво зерна досягло близько 60% від рівня 1940 р. й ситне харчування лишалося рідкісною розкішшю.
Політична відбудова
КПУ зменшилася від майже 600 тис. у 1940 р. до близько 200 тис. у 1945 р. Більшість із них евакуювалися і лише десь 15 тис. перебувало на Україні. Прагнучи стати часткою звитяжної Радянської держави, честолюбні українці стали виявляти більше прагнення до вступу в партію. Тому якщо у 1920 р. українців в КПУ нараховувалося 19%, то в 1958 р. - понад 60%, хоч частка росіян на вищих урядових посадах залишалася непропорційно великою. КПУ стала залучати до своїх лав дедалі більшу кількість нової радянської інтелектуальної еліти (учителів, лікарів, інженерів, вчених).
