Словник найбільш уживаних термінів

 

Адаптація соціальна — процес активного пристосування індивіду до зміненої (мінливої) середи за допомоги різноманітних соціальних засобів.

Альтернативи розвитку — варіанти розвитку, як взаємовиключні (побудовані за принципом “або-або”), так і проміжні між ними.

Анкета — опитувальний лист, що самостійно заповнюється опитуваним за вказаними у ній правилами.

Аномія — термін, що означає різноманітні види порушень в ціннісно-нормативній системі суспільства, такі, як:

1) ціннісно-нормативний “вакуум”, свого роду “відсутність” норм;

2) низький ступінь впливу соціальних норм на індивідуумів, неефективність їх впливу у якості засобу соціальної регуляції поведінки;

3) нестійкість, розпливчастість та суперечливість нормативних розпоряджень;

4) суперечливість між нормами, що визначають мету діяльності, и нормами, що регулюють засоби досягнення цієї мети (особливий різновид попереднього виду аномії), та ін.

Антисуспільні явища — явища соціального життя, які знаходяться у протиріччі з загальноприйнятими нормами моральності та гуманізму.

Банк соціальної інформації — спеціально організований архів, зібрання методичних інструментів результатів соціологічних досліджень, підсумків їх емпіричного та теоретичного аналізу, який використовується в цілях збереження і накопичення інформації.

Валідність — основна характеристика якості виміру в соціології, що відображає ступінь відповідності обмірюваного показника тому, що підлягало виміру.

Велика соціальна група — численна за складом група людей, об’єднаних для спільної діяльності, але взаємодія між якими формальніша.

Величини змінні — об’єкт якість або стан, який змінюється в процесі спостереження (вимірювання) якісно або кількісно.

Верифікація — процедура оцінювання соціологічних гіпотез, що складається в зіставленні їх з фактами, станом справ насправді.

Вибірка —

1) сукупність елементів об’єкту соціологічного дослідження, що підлягає безпосередньому дослідженню;

2) сукупність засобів, прийомів, процедур відбору елементів об’єкту, одиниць спостереження та вивчення під час масових соціологічних досліджень.

Вибірковий метод — науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об’єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини.

Вимір (вимірювання) — засіб вивчення соціальних явищ. Процесів, систем, їх властивостей та відносин за допомоги кількісних оцінок.

Відхилення (негативний відбір) — небажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом.

Включене спостереження — вид спостереження, за якого дослідник безпосередньо включений у досліджуваний процес.

Гендерна соціологія — галузь соціології, що вивчає закономірності диференціації чоловічих і жіночих ролей, статеві відмінності на всіх рівнях та їх вплив на людське існування, співіснування, на особливості соціальної організації.

Географічна школа в соціології — натуралістичні вчення, які визначають головним у розвитку суспільства і народів їх географічне положення.

Гіпотеза — твердження про факти, емпіричні зв’язки або принципи функціонування та розвитку соціальних явищ, що не має емпіричного чи логічного обґрунтування або таке, що визнається недостатньо обґрунтованим.

Громадська думка — специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних та невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій та фактів.

Громадянське суспільство — сукупність неполітичних відносин, сфера спонтанного вияву інтересів і волі вільних індивідів та їхніх асоціацій, захищена законами від регламентації їх діяльності з боку державної влади.

Група референтна — реальна або уявна соціальна група, що виступає для індивіду у процесі соціального порівняння в якості еталону, з яким він зіставляє свій соціальний стан, поведінку, настанови.

Девіантна поведінка — вчинок, дія людини, групи людей, які не відповідають офіційно встановленим у суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

Диспозиція особистості — схильність особи до певного сприйняття умов діяльності та певної поведінки в цих умовах.

Ділова гра — метод пошуку управлінських рішень в умовній проблемній ситуації.

Екологічна поведінка — система взаємопов’язаних дій, в яких реалізуються освіченість людини щодо закономірностей функціонування довкілля, бережливе ставлення до нього.

Екологічна політика — соціальна діяльність, спрямована на забезпечення економічних, соціальних і культурних умов, необхідних для гармонійного буття, збереження і відтворення довкілля.

Екологічна свідомість — індивідуальна і колективна (суспільна) здатність до усвідомлення нерозривного зв’язку людини з природою, залежності добробуту людей від цілісності природного середовища, вміння та звички діяти, не порушуючи зв’язків та кругообігів у природі.

Економічна активність — вияв індивідуальності, самореалізації особистості в сфері виробництва обміну та споживання, рівень її економічної взаємодії із зовнішнім середовищем.

Економічна поведінка — система соціальних дій, пов’язаних з використанням різних за функціями і призначенням економічних цінностей (ресурсів) та зорієнтованих на одержання користі від їх обігу.

Економічна свідомість — погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлення і переконання стосовно економічних процесів і явищ, ставлення до власності, економічної самостійності.

Економічна соціологія — міжгалузевий науковий напрям, галузь соціологічного знання, що вивчає економіку як соціальний інститут, закономірності її розвитку та функціонування.

Економічний інтерес — усвідомлена економічна потреба людини, груп, спільнот, об’єктивні мотиви їх економічної діяльності.

Економічні соціальні ролі — виконувані соціальними суб’єктами функції, які визначаються їх місцем у системі економічних відносин, панування певного типу економічних відносин.

Експеримент — загальнонауковий метод отримання в контрольованих та керованих умовах нових знань, насамперед про причинно-наслідкові зв’язки між явищами та процесами, що використовуються в соціології з врахуванням специфіки її об’єктів та методів — у цьому випадку можна говорити про соціологічний експеримент.

Експертне опитування — різновид опитування, під час якого респондентом є експерти — спеціалісти в певній галузі діяльності.

Емпіричні соціологічні дослідження — одна з форм вивчення дійсності, предметом аналізу якої є різноманітні дії, характеристики поведінки, погляди, настрої, потреби, інтереси, мотиви людей, соціальних груп і спільнот, відображення реальності в фактах людської свідомості.

Ергономіка — наука, що комплексно вивчає функціональні здібності людини (групи людей), в конкретних умовах його (їх) діяльності, пов’язаної з використанням технічних засобів на виробництві та в биту.

Ескалація — поступове розширення, посилення, збільшення, загострення, наприклад: ескалація кризи, ескалація конфлікту.

Етнічна ідентичність — відчуття взаємної тотожності, історичної, соціальної та культурної спільності у представників однієї етнічної групи.

Етнічний стереотип — стандартизований, стійкий, емоційно насичений, визначений образ, уявлення про певний об’єкт, продиктований під впливом конкретної етнічної культури, актуальний для представників окремої етнічної спільноти.

Етнос — усталена сукупність людей, яка історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури й психіки, усвідомлення єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), зафіксоване у самоназві (етнонімі).

Етносоціологія — галузь соціології, що досліджує суть і функції різних етнічних спільнот (рід, плем’я, народність, нація) з метою з’ясування загальних закономірностей їх взаємодії та вироблення механізмів включення в існуючу систему соціальних відносин.

Завдання соціологічного дослідження — логічно сформульовані настанови, вказівки, послідовне вирішення яких конкретизує поставлену мету і забезпечує її реалізацію.

Загальнотеоретична соціологія — вищий рівень достовірного, узагальнюючого знання про соціальні процеси, формування та розвиток соціальних відносин, закономірності соціального життя.

Зайнятість населення — діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.

Засоби масової інформації — соціальні інститути (преса, радіо, телебачення, Інтернет, видавництва тощо), що забезпечують збирання, обробку та масове поширення інформації.

Звичай — встановлений спосіб поведінки, з яким пов’язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції.

Звичка — встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не викликає негативної реакції.

 

Згуртованість групова — ступінь інтеграції групи, колективу, включає рівень ціннісно–орієнтованої єдності, міцність міжособистісних взаємовідносин та узгодженість поведінки членів групи, колективу в основних сферах діяльності.

Зміст праці — узагальнена характеристика процесу праці, яка враховує різноманітні функції праці, види трудових операцій, поділ виробничої діяльності за галузями, фізичне та інтелектуальне навантаження учасників процесу праці, ступінь самостійності працівника у регулюванні послідовності трудових операцій, наявність або відсутність новизни, творчості, складність, технічну оснащеність праці тощо.

Ідентифікація — психологічний процес ототожнення індивідом себе з іншою людиною, групою, колективом, який допомагає йому успішно оволодівати різноманітними видами соціальної діяльності, засвоювати та перетворювати соціальні норми і цінності, приймати соціальні ролі.

Індекс соціологічний — статистичний показник, що є функцією від значень ознак, отриманих у ході первинного соціологічного вимірювання характеристик якого-небудь соціального об’єкту або процесу.

Інновація — комплексний процес створення, поширення та використання нового практичного засобу (нововведення) для задоволення людських потреб, а також пов’язані з цим нововведенням зміни в соціальному середовищі.

Інституціалізація — процес виникнення і становлення соціальних інститутів як ключових структурних елементів суспільства.

Інтерв’ю — цілеспрямована бесіда, мета якої — одержати відповіді на запитання, передбачені програмою дослідження.

Інтерналізація (інтеріоризація) — засвоєння індивідом вироблених суспільством і різними групами норм, цінностей, установок, стереотипів, уявлень тощо.

Категорія аналізу — загальніші, ключові поняття, які відповідають дослідницьким завданням.

Квантифікація — кількість, у широкому розумінні слова процедура виявлення або представлення властивостей та відносин соціальних об’єктів у кількісній формі.

Кількісні методи — сукупність прийомів, процедур та методів опису, перетворення та отримання нового соціологічного знання, формалізованого на основі досягнень та методів сучасної математики і обчислювальної техніки.

Комунікація — передавання інформації від однієї системи до іншої за допомогою сигналів чи спеціальних матеріальних носіїв.

Конвент-аналіз — метод кількісного вивчення складу соціальної інформації.

Конфлікт — соціальний процес, у якому індивід чи група прагнуть досягнення власних цілей (задоволення потреб, реалізації інтересів) шляхом усунення, знищення чи підпорядкування собі Іншого індивіда або групи з близькими чи ідентичними цілями.

Конфліктна ситуація — граничний випадок загострення протиріч у трудовому колективі.

Кореляція — визначення функціональних зв’язків між двома ознаками соціальних об'єктів.

Культура — сукупність наукового знання, практичних навичок, побутової й теоретичної свідомості, високої духовності, необхідних для розвитку суспільства і людини, формування особистості.

Культура особистості — сукупність соціальних норм і цінностей, якими вона керується в процесі практичної діяльності.

Макросоціологія — дослідницький напрям, який всупереч мікросоціології орієнтується на вивчення крупних соціальних процесів, на аналіз великих соціальних груп та систем, таких, як суспільство, цивілізація та ін.

Мала соціальна група — нечисленна за складом соціальна гру­па, учасники якої об’єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки.

Маргінальність — характеристика відносно стабільних соціальних явищ, що виникають як результат розхитування нормативно-ціннісних систем під впливом міжкультурних контактів, соціальних та технологічних зрушень та інших факторів.

Масова інформація — стереотипізована інформація, яка опера­тивно та регулярно поширюється на велику аудиторію.

Масова комунікація — систематичне та одночасне поширення однотипних повідомлень у великих аудиторіях з метою інформування та здійснення ідеологічного, політичного, економічного, психологічно­го, організаційного впливу на думки, оцінки і поведінку людей.

Медіація — оптимізація за допомогою третьої сторони процесу пошуку вирішення проблеми задля припинення конфлікту.

Менеджер — професійний управлінський працівник, який наймається власником підприємства, компанії тощо для керівництва виробничим процесом, відносинами між його учасниками.

Мета — один з основних елементів поведінки та свідомої діяльності людини, який характеризує уявне передбачення результату діяльності, а також засобів і шляхів його реалізації.

Метод у соціології — засіб побудови та обґрунтування соціологічного знання, сукупність прийомів, процедур та операцій емпіричного і теоретичного пізнання соціальної реальності.

Методика — послідовна і взаємозалежна сукупність технічних прийомів, операцій, пов’язаних з конкретним методом.

Мікросоціологія — напрям у сучасній соціології, що орієнтується на аналіз соціальних явищ і процесів у відносно невеликих соціальних системах (наприклад сім’ї), обмежується емпіричним описом ізольованих подій, абстрагується від вивчення їхнього зв’язку з процесами макрорівня.

Модель у соціальному прогнозуванні — спрощене математичне уявлення про певний суспільний процес.

Модернізація — система науково-методичних засобів дослідження особливостей і напрямів соціальних змін; механізм забезпечення здатності соціальних систем до вдосконалення.

Мотив — свідомий збуджувач поведінки та діяльності людини, спрямованої на задоволення різноманітних (матеріальних, соціальних, духовних) потреб.

Мотивація трудової діяльності — внутрішня спонука до трудової діяльності з метою досягнення певних цілей, зацікавленість у такій ді­яльності.

Надійність інформації — адекватність одержаних результатів дослідження соціальній ситуації.

Народність — мовна, територіальна та культурна сукупність людей, яка склалася історично і передує нації.

Натовп — відносно короткочасна внутрішньо неорганізована велика група людей, які об’єднані безпосередньою просторовою близькістю, будь-яким зовнішнім стимулом та емоційною близькістю.

Натуралізм у соціології — напрям у соціології, представники яко­го прагнуть зрозуміти соціальне через біологічне, природне. Пояснює розвиток суспільства різними природними чинниками — кліматични­ми умовами, географічним середовищем, біологічними І расовими особливостями людей тощо.

Націоналізм — теорія і практика етнічних відносин, які ґрунтуються на самоідентифікаціі нації у вирішенні своїх проблем, реалізуються у різноманітних формах діяльності, зумовлених специфікою економічного, політичного, духовного розвитку країни, традиціями, суспільною психологією тощо.

Національне питання — форма відкритої постановки в суспільстві проблеми розвитку націй, національних відносин (територіальних, екологічних, економічних, політичних, правових, мовних тощо).

Нація — особлива історична сукупність людей, що характеризується спільністю походження, мови, території, економічного становища, психічного стану та культури, що виявляються в єдиній етнічній свідомості та самосвідомості.

Номіналізм соціологічний — теоретична орієнтація в соціології, відповідно до якої всі соціальні явища отримують реальність тільки як реалізація цілей, намірів, настанов індивіду.

Норма соціальна — визнане правило, зразок поведінки чи дій індивідів, соціальних груп.

Нормативи соціальні — регламентовані значення соціальних показників, які виражають систему типових вимог, що пред’являються соціальними суб’єктами до соціальних об’єктів (процесів, характеристик) з метою забезпечення відтворення даного соціального цілого та вирішення його соціальних проблем.

Нормативний прогноз — передбачення бажаного стану явищ на базі попередньо визначених норм, ідеалів, цілей.

Нуклеарна сім’я — проста сім’я, що складається з подружньої пари з дітьми чи без дітей або одного з батьків зі своїми дітьми, які не перебувають у шлюбі.

Обґрунтованість інструменту вимірювання — ступінь відповідності зареєстрованих у процесі вимірювання характеристик, а також характеристик, які планувалось виміряти.

Об’єкт соціологічного дослідження — певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб’єкти, процеси в їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії).

Одиниці відбору — елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки.

Одиниці спостереження — елементи вибіркової сукупності, які підлягають обстеженню.

Опитування — метод збору соціальної інформації про досліджуваний об’єкт під час безпосереднього (інтерн’ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента (опитуваного) шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання.

Органічна школа в соціології — натуралістичні вчення, які розглядають суспільство уподібненим живому організму, а соціальну диференціацію суспільства — як аналогічний розподіл функцій між різними органами живого організму.

Панельне дослідження — вид повторного соціологічного дослідження, який передбачає вивчення одного і того ж соціального об’єкту з певним часовим інтервалом за однією і тією ж програмою та методикою.

Парадигма — теоретичні схеми, моделі, диспозиції, інші пізнавальні регулятиви, які служать еталоном, взірцем або напрямом при вирішенні проблем.

Патерналізм — 1) концепція, що обґрунтовує соціальну політику в галузі трудових відносин; проявляється в показній благодійності; 2) політика великих держав, спрямована на поневолення економічно слаборозвинутих країн під виглядом спілкування про слабкі народи.

Первинна соціологічна інформація — дані, отримані під час соціологічного дослідження, які підлягають подальшій обробці й узагальненню.

Передбачення — обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, невідомі в даний час, але які піддаються виявленню.

Питальник — документ, в якому сформульовані й тематично згруповані питання, передбачено місце для записів відповідей на них.

Пілотажне дослідження — в соціології пробне дослідження переважно методичної спрямованості, мета якого — перевірка якості інструменту для збору первинної соціологічної інформації, процедур и методів організації масового польового дослідження.

Плюралізм — множинність думок, поглядів, напрямів, партій тощо як фундаментальний принцип будови правового суспільства.

Поведінка — форма діяльності, реакція на соціальне середовище чи на дію іншої людини.

Позитивізм —філософська течія, представники якої єдиним джерелом знання вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані, заперечували пізнавальну цінність теоретичного мислення, філософських знань.

Політика — галузь відносин між соціальними суб’єктами (класами, соціальними групами, політичними партіями, окремими особами, національними спільнотами, державами) щодо здійснення (використання, розподілу, завоювання) політичної влади.

Політичне поле — проекція соціального простору на взаємодію суб’єктів влади.

Польове спостереження — метод дослідження, який проводиться у реальній життєвій ситуації.

Помилка репрезентативності — відхилення вибіркової сукупності за певними характеристиками від генеральної сукупності.

Попередження конфліктів — організація життєдіяльності суспільства, соціальної спільноти, яка мінімізує вірогідність протиріч між його суб’єктами.

Пошукове спостереження — метод дослідження, який використовують з метою соціологічної розвідки, пошуку фактів, що визначають коригування теми дослідження на стадії діагностичного експерименту.

Пошуковий прогноз — передбачення розвитку явищ шляхом умовного продовження в майбутнє тенденцій, які переважали у мину­лому і домінують нині, абстрагуючись від планів, проектів, програм, управлінських рішень, які можуть змінити існуючі тенденції, спричинити самоздійснення чи саморуйнування прогнозу.

Правова поведінка — соціальнозначуща поведінка суб’єктів, передбачена нормами права, підконтрольна свідомості та волі й має юридичні наслідки.

Правовий нігілізм — правове безкультур’я, відкидання або ігнорування права, юридичних норм, правових цінностей, зневажливе ставлення до правових традицій.

Предмет соціологічного дослідження — найбільш значимі з теоретичної або практичної точки зору певні особливості, сторони об'єк­та, які необхідно дослідити.

Пристосування — прийняття індивідом чи групою культурних норм, цінностей та еталонів нового середовища, якщо норми й цін­ності, засвоєні у попередньому середовищі, не задовольняють потре­би, не створюють прийнятої поведінки.

Причинний аналіз — сукупність методологічних та методичних підходів до вивчення обумовленості одних явищ соціальної дійсності (висновок) іншим (причина).

Прогноз — ймовірне судження про стан певного явища в майбутньому.

Прогнозування конфліктів — доказове припущення можливості їх виникнення та розвитку.

Прогностика — наукова дисципліна, предметом якої є досліджен­ня закономірностей і способів прогнозування.

Професійна адаптація — пристосування, звикання людини до умов професійної діяльності, засвоєння нею виробничо-технічних та соціальних норм поведінки, необхідних для виконання відповідних трудових функцій.

Процедура — загальна система дій дослідника, засоби організації та проведення дослідження, послідовність операцій тощо.

Психодрама та соціодрама — вид групової психотерапії та діагностики внутрішньоособистісних та внутрішньогрупових конфліктів, коли члени групи, немов би моделюючи життєві ситуації, виступають поперемінно в якості акторів та глядачів, з тим щоб з’ясувати особистісний сенс цих ситуацій та конфліктів, усунути негативні реакції та внутрішню напругу.

Психологізм у соціології — методологічна орієнтація соціологічних шкіл, для яких характерне прагнення пояснити соціальні явища і процеси тільки на основі психологічних даних.

Районування генеральної сукупності — процес поділу досліджуваного об’єкта на складові відповідно до мети і завдань дослідження.

Расово-антропологічна школа в соціології — натуралістичні вчення, що інтерпретують суспільний розвиток у поняття спадковості, расового відбору, боротьби вищих і нижчих рас.

Раціональність — узагальнююча характеристика соціальної поведінки індивіду, що базується на його здатності до цілеспрямованої предметної діяльності, виражається в соціально ефективному досягненні поставленої мети та адаптації до природної і соціальної середи.

Регрес — тип розвитку, для якого характерним є перехід від вищого до нижчого.

Репрезентативність — властивість вибірки відбивати характеристики досліджуваної (генеральної) сукупності.

Респондент — той, хто відповідає на питання анкети, та той, у кого беруть інтерв’ю.

Референтна група — соціальна група, на яку індивід орієнтує свою поведінку, до якої належав у минулому, належить у конкретний час, прагне належати в майбутньому.

Римський клуб — міжнародна неурядова організація, заснована в 1968 р. у Римі групою вчених-економістів, громадських діячів, представників ділових кіл, службовців національних та міжнародних Організацій з метою глибокого пізнання глобальних проблем планетарної системи людської життєдіяльності.

Ринок праці — певна система суспільних відносин, які узгоджують інтереси роботодавців і найманих працівників.

Розуміюча соціологія — напрям у сучасній соціології та методології суспільних наук, що підкреслює специфіку соціального буття у порівнянні з явищами природи та виробляє на цій основі специфічний метод соціального пізнання — метод розуміння.

Санкція — стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.

Сегрегація — спроби збереження власної етнокультурної спадщини за різкого звуження контактів з представниками інших національних утворень.

Середні верстви — сукупність суспільних груп, які займають проміжне становище щодо основних класів суспільства.

Середовище соціальне — сукупність економічних, політичних, соціальних, культурних, духовних, територіальних умов життєдіяльнос­ті людини, що впливають на його свідомість та поведінку.

Система соціальна — особливий клас систем (поряд з технічними, біологічними, кібернетичними та ін.), елементний склад яких становлять люди, стосунки, що виникають між ними.

Система соціологічного знання — сукупність взаємопов’язаних, функціонально визначених структурних елементів соціологічної науки (історія соціології, загальні соціологічні теорії, галузева соціологія).

Систематичні помилки — помилки, які виникають внаслідок неправильних вихідних статистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності, занадто малого обсягу вибірки, хибного застосування способу відбору одиниць аналізу тощо.

Складна сім’я — сім’я, що складається з кількох об’єднаних родинними взаєминами нуклеарних сімей, кожна з яких може бути повною або неповною і включати також родичів подружжя по прямій чи бічній лінії.

Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціальне значущі риси особистості.

Соціальна адаптація — вид взаємодії людини, соціальної групи із соціальним середовищем, під час якої узгоджуються вимоги і очікування його учасників.

Соціальна активність особистості — системна соціальна якість, у якій виражається та реалізується глибина і повнота зв'язків особистості із соціумом, рівень перетворення її на суб’єкт суспільних відносин.

Соціальна атомізація — процес відособлення людей одне від одного, що виникає з розірванням безпосередньо особистісних зв'язків між ними і є виявом зв’язків опосередкованих, безособових, які набувають форми речі (грошей, товару).

Соціальна верства — сукупність індивідів, які зайняті економічно і соціально рівноцінними видами праці і мають приблизно однакову матеріальну й моральну винагороду.

Соціальна взаємодія — система взаємозумовлених соціальних дій, за яких дії одного суб'єкта (індивіда, групи, спільноти) одночасно причиною і наслідком відповідних дій інших.

Соціальна вульгаризація — грубе і спрощене тлумачення суспільних явищ, духовного життя суспільства, ідеального виміру людського існування загалом.

Соціальна група — відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об’єднаних на основі загальних соціальне значущих ознак.

Соціальна дезорганізація — сукупність соціальних процесів, які спричиняють у межах певної спільноти дії, що не відповідають нормам, оцінюються негативно і перевищують допустимі межі, загрожую­чи нормальному розвитку процесів колективного життя.

Соціальна диференціація — відмінності між макро- і мікрогрупа-ми, а також індивідами, які можуть належати як до об’єктивних ознак (економічних, професійних, освітніх, демографічних), так і до ознак масово! та Індивідуальної свідомості.

Соціальна діагностика — метод пошуку соціальних резервів виробництва, що являє собою аналіз стану соціальних об’єктів і процесів для виявлення проблем їх функціонування і розвитку.

Соціальна дія — спосіб розв’язання соціальних проблем і суперечностей, які ґрунтуються на зіткненні інтересів і потреб головних соціальних сил суспільства.

Соціальна ідентифікація — процес і результат емоційного та іншого самоототожнювання індивіда з іншою особою, групою, взірцем чи ідеалом.

Соціальна ієрархія — система послідовно підпорядкованих елементів, розташованих в порядку від нижчого до вищого, характеризується нерівністю статусів, стосунків, влади, доходів, престижу та ін.

Соціальна інженерія — термін, що застосовується по відношенню до тієї області прикладної соціології, завдання якої вбачається в створенні та використанні набору засобів впливу на поведінку та установку людей з метою вирішення гострих соціальних проблем, адаптації соціальних інститутів до умов, що змінюються та збереження соціальної стабільності.

Соціальна легітимність — соціальний порядок, який має високий рівень визнання та престижу, завдяки чому диктує індивідам обов’язкові вимоги та надає приклади поведінки.

Соціальна мобільність — міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність (готовність) до соціальних переміщень.

Соціальна наука (суспільне знання) — система галузей знань про суспільство, закони його виникнення і розвитку; про його структуру, окремі елементи цієї структури і різні сторони суспільного життя; про суспільне буття, спільну свідомість та їх взаємодію; про людину, її формування, діяльність, розвиток, стан; про людські спільноти, класи, нації, групи й відносини між ними; про матеріальну й духовку культуру.

Соціальна організація — соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов’язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур.

Соціальна потреба — необхідність у чомусь для підтримання життєдіяльності людини, соціальної групи чи суспільства загалом, внутрішня спонукальна сила активності.

Соціальна реальність — розмаїття форм об’єктивно існуючого соціального буття.

Соціальна роль — типова поведінка людини, пов’язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.

Соціальна система — цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв’язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні ін­ститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.

Соціальна спільнота — сукупність людей (сім’я, плем’я, етнос тощо), об’єднана відносно стійкими соціальними зв’язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності.

Соціальна статистика — розділ статистики, що містить систематичну кількісну інформацію узагальненого характеру про стан соціальних процесів у територіальному, інституціональному та соціально-структурному аспектах.

Соціальна стратифікація — поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об’єднаних стійкими зв’язками і відносинами.

Соціальна сфера — відносини і взаємодія індивідів, соціальних груп, спільнот, що мають різне соціально-економічне становище в суспільстві.

Соціальна технологія — вид практичних соціологічних рекомендацій, що являють собою відпрацьовану за операціями сукупність прийомів, методів і впливів, застосовуваних керівником чи організатором управління, а також при розв’язанні різних соціальних проблем, що виникають у трудових колективах.

Соціальна технологія (за аналогією до промислової технології) — сукупність прийомів, методів і впливів, застосовуваних для досягнення поставлених цілей у процесі соціального планування і розвитку, розв’язання різних соціальних проблем (підвищення продуктивності праці, вдосконалення організації управління, впливу на громадську думку через засоби масової комунікації тощо).

Соціальна функція освіти — роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.

Соціальна цінність — значущість явищ і предметів з точки зору їх відповідності чи невідповідності потребам суспільства, соціальних груп і особистості. Існує як у вигляді колективних уявлень, так і суб’єктивних уподобань, переваг, є орієнтирами діяльності людини.

Соціальна якість людини — сукупність взаємопов’язаних елементів, які зумовлені особливостями соціальної взаємодії особистос­ті з іншими людьми у конкретних історичних умовах.

Соціальне — сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами, спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.

Соціальне відчуження — відносини між соціальним суб’єктом і будь-якою його соціальною функцією, що виникають внаслідок розриву з попередньою єдністю.

Соціальне планування — комплексна програма взаємопов’язаних заходів, спрямованих на розвиток соціальних процесів у трудовому колективі, регіоні.

Соціальне явище — розмаїття форм дійсності, в яких всесвіт і буття постають перед суб’єктом.

Соціальний експеримент — спосіб одержання інформації про наявність причинно-наслідкових зв’язків між показниками функціонування, діяльності, поведінки соціального об’єкта і деякими керованими та контрольованими чинниками, що впливають на нього.

Соціальний закон — об’єктивний і повторюваний причинний зв’язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.

Соціальний захист — система законодавчих, політичних, соціально-економічних, морально-психологічних гарантій, пільг, заходів, що спрямовані на створення для членів суспільства певних умов, які, з одного боку, перешкоджають згубному впливу на людину се­редовища (шкідливих умов праці, екологічних факторів, злочинності тощо), а з іншого — запобігають зубожінню населення, забезпечують соціально-принадну якість їх життя (забезпечення мінімального прожиткового рівня життя, соціально-незахищеним прошарком населення, соціальна підтримка тих, хто може працювати, допомога в одержанні освіти, медичної допомоги тощо).

Соціальний зв’язок — соціальна дія, що виражає залежність і сумісність людей або груп.

Соціальний інститут — відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.

Соціальний інтелект — відносно стійка форма сучасної розумової діяльності (здатності) людей, що виявляється у спільній їх творчості, виробленні й реалізації рішень, розумінні самих себе, інших людських спільнот, навколишнього світу.

Соціальний інтерес — спонукальні сили діяльності соціальних груп, мас людей, спираючись на які суспільство може вдаватися до необхідних управлінських впливів на цю діяльність.

Соціальний контроль — засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом норма­тивного (у тому числі й правового) регулювання.

Соціальний конфлікт — зіткнення інтересів двох або більшої кількості індивідів, соціальних груп.

Соціальний механізм розвитку економіки — стійка система взаємодії соціально-економічних груп у сферах виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, регульована історич­но сформованими в даній країні типом культури, системою управління і соціальною структурою суспільства.

Соціальний простір — продукт людської діяльності, що є сукупністю суспільних суб’єктів, які становлять суспільну цілісність, а також сукупністю певних об'єктивованих взаємин між індивідами.

Соціальний процес — послідовна зміна станів у соціальних системах і підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в динаміці.

Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній системі, пов’язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

Соціальний тип особистості — результат взаємодії історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних якостей людини як істоти соціальної.

Соціальний характер — це наслідок динамічної адаптації на основі невід’ємних властивостей людської природи, закладених біологічно або сформованих у ході історії.

Соціальний час — одна з форм існування суспільства, функціонування якого має місце у часі, невіддільно від нього; є часовим простором людської діяльності, характеризує послідовність різних видів такої діяльності.

Соціальні відносини — самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб’єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.

Соціальні зміни — процес виникнення нових явищ, структур, характеристику різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.

Соціальні настанови — соціальне визначені загальні орієнтації особистості, які відображають можливості особи діяти відповідно до об’єкта дії.

Соціальні привілеї — виняткові права і переваги, якими де-юре або де-факто володіють окремі люди, групи, класи, установи і які недоступні для більшості людей.

Соціальні приписи — норми, що визначають соціальне становище індивіда.

Соціальні рухи — сукупність колективних дій великої кількості людей, спрямованих на підтримку певних соціальних процесів змін або на протидію їм.

Соціально-психологічний клімат — відносно стійкий, типовий для певної групи загальний емоційний настрій, який формується в процесі спільної трудової діяльності колективу, спілкування між людьми.

Соціограма — графічне зображення зв’язків всередині групи, що визначаються на основі соціометричного опитування.

Соціографія — термін, запропонований Р. Штейнметцем у 1913 р. для визначення соціологічної дисципліни, що використовує емпіричні методи для опису життя сучасного суспільства (на відміну від етнографії, яка описує життя первісних народів).

Соціологізм — концепція, яка стверджує першорядне, виняткове значення соціальної дійсності і соціальних методів у поясненні буття людини та його середовища.

Соціологічне дослідження — система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес.

Соціологічне інтерв’ю — метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв’юером і респондентом з метою одержання даних.

Соціологічне спостереження — метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності.

Соціологія — наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

Соціологія громадської думки — спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської думки, її структуру, функції, канали висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах суспільного життя, політичній, економічній діяльності, соціальному управлінні.

Соціологія екології — галузь соціології, яка досліджує специфічні зв’язки між людьми та навколишнім середовище особливості розвитку і функціонування соціальних спільнот, соціальних структур та інститутів в умовах впливу на їх життєдіяльність антропологічних екологічних чинників.

Соціологія конфлікту — галузь соціології, яка вивчає сутність, зу­мовленість, наслідки та управління конфліктом як соціальним явищем.

Соціологія масових комунікацій — галузь соціології, предметом якої є закономірності масових інформаційних явищ і процесів, діяльність соціальних інститутів, що виробляють та поширюють масову інформацію.

Соціологія міста — галузь соціології, яка вивчає конкретні особливості розвитку і функціонування міста як елемента соціально-просторової організації суспільства, соціальні процеси, що відбуваються в ньому, його форми та інститути.

Соціологія молоді — галузь соціології, яка досліджує соціально-демографічну спільність суспільства, що перебуває в процесі переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації, інтерналізації норм і цінностей творення соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу.

Соціологія освіти — галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також процеси у сфері освіти.

Соціологія політики — галузь соціологічного знання, яка вивчає соціальні механізми влади та їх вплив у суспільстві, закономірності впливу соціальних спільнот, інститутів на політичний порядок, соціальні засади політичних та державних інститутів, стан, тенденції, напрями функціонування політичної свідомості, політичної поведінки в соціальному середовищі.

Соціологія права — галузь соціології, що вивчає закономірності функціонування права в системі соціальних Інститутів: генезис, динаміку, структуру правових норм та їх роль у суспільстві, механізми їх реалізації у поведінці та діяльності особистості, групи, організації, інститутів, суспільства.

Соціологія праці та зайнятості — галузева соціологічна теорія, яка вивчає закономірності формування, функціонування і розвитку соціальних утворень (систем спільнот та інститутів) у сфері праці й по­в'язані з ними процеси та явища.

Соціологія релігії — галузь соціології, одна зі спеціальних соціологічних дисциплін, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, її вплив на соціальну поведінку індивідів та спільнот.

Соціологія села — галузь соціологічної науки, що вивчає різні аспекти життєдіяльності села як соціально-територіальної спільноти.

Соціологія сім’ї — галузь соціології, що вивчає закономірності виникнення, функціонування й розвитку сімейно-шлюбних стосунків як соціального феномену в конкретних соціокультурних умовах.

Соціоматриця — таблиця, в якій у рядках розміщують відповіді кожного з членів групи.

Соціометричний індекс — показник, який використовують для характеристики взаємин у групі і статусу окремих членів групи; визначають на основі даних соціометричного опитування.

Соціометричний критерій — конкретна змістова ситуація (реальна чи уявна), запропонована респонденту як основа вибору чи відхилення інших членів групи — партнерів у спільній діяльності або як пропозиція про те, хто з членів групи обере (відхилить) респондента у цій ситуації.

Соціометричний метод опитування — один з різновидів опитування, який використовують для вивчення внутриколективних зв’язків з’ясуванням стосунків між членами колективу.

Спеціальні соціологічні теорії — теорії, які вивчають закономірності розвитку окремих спільнот, функціонування соціальних інститу­тів, соціальних процесів.

Співробітництво — соціальний процес, який полягає в узгодженні діяльності Індивідів, груп для досягнення загальної мети, незалежно від її характеру.

Спосіб життя — види життєдіяльності суспільства, соціальних груп і особи з різним рівнем доходу, освіти, культури, неоднаковими ціннісними орієнтаціями тощо.

Стійкість інструменту вимірювання — ступінь відтворення результатів вимірювання за повторного використання цього інструменту на одній і тій самій групі і за тих же умов.

Суперництво — соціальний процес, який полягає у зіткненні протилежних інтересів індивідів, груп або прагнення до задоволення однакових інтересів за допомогою засобів, якими інші групи чи індивіди хочуть реалізувати власні інтереси.

Суспільство — сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, за­гальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів.

Суспільство відкрите — демократичне суспільство, якому властиві дух критики і здатність легко змінюватися і пристосовуватися до обставин зовнішнього середовища.

Теорія соціальної дії — одна з найважливіших теоретичних концепцій сучасної західної соціології, прагне пояснити найрізноманітніші соціальні явища — від окремих актів індивідуальної поведінки до великомасштабних суспільно-історичних процесів (М. Вебер, Ф. Знанецький, Т. Парсонс).

Тест — (тестування) — метод, техніка вивчення та вимірювання складних властивостей та якостей особистості, які не піддаються безпосередньому спостереженню.

Техніка соціологічного дослідження — сукупність переважно організаційних та методичних прийомів і засобів збору, обробки та аналізу даних.

Технічні правила — норми, що регулюють відношення людини і природи.

Типологізація суспільств — класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис.

Тоталітаризм — 1) тоталітарний режим, для якого характерні контроль держави над усіма галузями суспільного життя, фактична ліквідація конституційних прав на свободу, репресії; 2] напрямок політичної думки, що підтримує встановлення тоталітарних режимів.

Трудова адаптація — соціальний процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації внаслідок активної взаємодії особистості й трудового середовища.

Управління соціальне — свідомий цілеспрямований вплив на соціальну систему, організацію, інститут або процес, метою якого є приведення напряму і темпів їх розвитку та функціонування у відповідність з дією об’єктивних соціальних законів.

Урбанізація — соціально-економічний процес зростання міст, міського населення, поширення міського способу життя.

Факт соціальний — одинична суспільно важлива подія або деяка сукупність однорідних подій, типових для того чи іншого суспільного життя або характерних для певних соціальних процесів.

Факторний аналіз — метод багатомірної математичної статистики, який звичайно застосовується для виміру взаємозв’язків між ознаками соціальних об’єктів та класифікації ознак з врахуванням цих взаємозв’язків.

Фемінізм — науковий напрям і суспільний рух, метою якого є повна рівноправність чоловіків І жінок у всіх сферах життя.

Феноменологічна соціологія — один з впливових теоретико-методологічних напрямів у сучасній соціології.

Функція — 1) роль, яку виконує той чи інший елемент соціальної системи в її організації як цілого, у здійсненні інтересів соціальних груп та класів;

2) залежність між різноманітними соціальними процесами, що виражається в функціональних залежності перемінних;

3) соціальна дія, що стала стандартизованою, яка регулюються певними нормами та контролюється соціальними інститутами.

Футурологія — сукупність уявлень про майбутнє людства; галузь наукових знань, що охоплює перспективи соціальних процесів.

Характер праці — соціальна сутність праці як суспільне значущого процесу.

Ціннісні орієнтації — соціальні цінності, які спрямовують діяльність та соціальну поведінку особистості і поділяються нею.

Цінність — суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища, надає їм визначальних соціальних рис.

Шкалювання багатомірне — сукупність методів для побудови похідних багатомірних шкал за деяким набором первинних одномірних шкал.

Шкали — вимірювальна частина інструменту для оцінювання соціальної інформації, що збирається в процесі опитування, спостереження або аналізу документів.

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З КУРСУ “СОЦІОЛОГІЯ”

1. Структурно – функціональний аналіз у соціології.

2. Демографічні процеси у сучасній Україні.

3. Соціальне управління. Підходи і функції.

4. Соціологія ринкових відносин. Парадигма Д.Хомманса.

5. Соціальне опитування і соціальне дослідження. Спільне і особливе.

6. Загальні індикатори соціалізації особистості.

7. Методи соціологічного аналізу і їх характеристика.

8. Індикатори соціалізації суспільства.

9. Соціологічна анкета та вимоги до її складання.

10. Соціально – класова структура суспільства. Теорія стратифікації.

11. Конституція України про права особистості. Соціологічний аналіз.

12. Соціальна організація як суб’єкт соціології.

13. Соціальна адаптація особистості. Конформізм, конфліктність.

14. Характеристика екстравертних та інтровертних систем.

15. Соціологія села у сучасних умовах.

16. Соціологія як наука про суспільство і особистість.

17. Соціологія міста.

18. Виховання, формування і соціалізація особистості.

19. Соціологія міжнародних стосунків у сучасних умовах.

20. Соціологія культури як суспільного явища.

21. Функції і методи соціології.

22. Теорія соціалізації.

23. Проблема освіти в умовах становлення ринкових відносин.

24. Основні соціологічні парадигми і їх аналіз.

25. Основні політичні партії і рухи у сучасній Україні (соціологічний аналіз).

26. Теоретична і практична соціологія.

27. Діяльна сутність особистості.

28. Структура соціологічного знання.

29. Соціологія труда в умовах становлення ринкових відносин.

30. Предмет і об’єкт соціології.

31. Причини і умови виникнення соціології як науки.

32. Потрібність, інтерес, мотив як соціологічні категорії.

33. Основні функції родини.

34. Соціальна характеристика особистості.

35. Соціологія релігії.

36. Аналіз проблем молодої родини.

37. Особистість як об’єкт і предмет соціології.

38. Соцієтальні системи і особистість.

39. Соціологія освіти.

40. Соціологія влади. Закон подвійної еволюції О.Конта.

41. Соціальні системи і особистість.

42. Соціологія культури особистості.

43. Проблеми трудових колективів в умовах переходу до ринкової економіки.

44. Проблеми соціальної екології і шляхи їх вирішення.

45. Засоби і методи обробки соціологічних даних.

46. Соціальна поведінка особистості. Суб’єкти соціального контролю.

47. Відчуження особистості та його наслідки.

48. Етика соціологічних досліджень.

49. Соціологія і суспільна думка.

50. Екологічна культура особистості і суспільства.

51. Соціологія розподільних відносин.

52. Особистість, суспільство, держава як взаємодіючі соціальні системи.

53. Виміри соціального статусу. Соціальний простір.

54. Причини девіантної поведінки особистості.

55. Мотивація діяльності особистості.

56. Соціологія дозвілля.

57. Норми і цінності особистості і їх соціальне походження.

58. Концепція “людських відносин”. Людський фактор.

59. Морально – психологічний клімат у соціальній організації.

60. Соціологія споживання.

61. Соціологія міжнаціональних стосунків.

62. Соціальні ролі особистості та їх співвідношення.

63. Соціометрічні виміри в організації (групі).

64. Принципи формування кошика споживача.

65. Тенденції у розподільних відносинах.

66. Ознаки соціально-правової держави та їх характиристика.

67. Соціальна мобільність особистості.

68. Конфлікти та гармонія в соціальних системах.

69. Проблеми державної мови у сучасній Україні.

70. Соціологія комунікації.

 

Контрольні практичні завдання для студентів заочної форми навчання.

Едність теорії та практики є одним з головних принципів любої науки, у тому числі і соціології. З метою глибокого засвоєння теоритичного матеріалу студентам пропонується провести конкретне соціологічне дослідження з той чи іншої проблеми, вказоної у цьому розділі. Але студент може запропонувати і свою тему, яка може бути пов’язана з його роботаю, або соціалним чи науковим інтересом. Самостійно обрану тему слід всеж погодити з викладачем, який буде вести заняття. У разі вибору однієї з пропонуємих далі тем її також слід погодити з викладачем або з методистом кафедри соціально-політичних дисциплін чи з методистом деканату заочного навчання. При проведенні соціологічного дослідження пропонується опитування не меньш як 50 респондентів. Якщо проблема буде пов’язана з соціальним аналізом конкретної групи, тоді слід виходити з наявної кількості членів групи і у цьому разі анкета може бути відсутня.