У міжнародному праві можна виділити декілька форм нейтралітету.

Воєнний (евентуальний) нейтралітет — неучасть у військовому конфлікті (цей статус визначає точку зору держави стосовно певного воєнного конфлікту. Що стосується інших конфліктів позиція держави може змінюватися не порушуючи норми міжнародного права).

Постійний нейтралітет — неучасть у будь-яких воєнних конфліктах (у цьому випадку є деякі виключення.

Перш за все, нейтральна країна може застосовувати свій військовий потенціал з метою самооборони, тобто для захисту від нападаючих країн, діяльність яких вороже спрямована проти неї).

Країна з постійним нейтралітетом ставить перед собою завдання не втручатися у війну, не допускати іноземного втручання у внутрішні справи та створення на власній території іноземних військових баз і формування загонів воюючих сторін, запобігати передачі воюючим сторонам техніки та боєприпасів.

Якщо нейтральна держава порушує ці умови сторони конфлікту мають право розглядати її як театр воєнних дій.

Неприєднання (позаблоковість) — відмова від вступу до воєнних союзів, яка не надає жодних гарантій або міжнародного визнання свого статусу іншими державами

Міжнародно-правовою основою інституту нейтралітету став Головний акт Віденського конгресу 1815 року. Саме цей акт встановлює норму, що тільки внутрішній правопорядок кожної держави може забезпечити їй нейтральний статус. Цей документ заснував інститут міжнародно-правової гарантії нейтралітету, що стає одним із основних принципів нейтралітету.

Протягом Другої Гаазької конференції у 1907 році було затверджено ряд конвенцій, у яких юридично зафіксовані права та обов’язки нейтральних держав. Саме Гаазькі конвенції стали невід’ємною частиною міжнародного права, щодо захисту нейтралітету. Вони заклали принцип набуття нейтралітету по факту неучасті, кодифікували набуття країнами евентуального нейтралітету.

Сьогодні головним суб’єктом регулювання статусу нейтралітету є Генеральна Асамблея ООН. В той же час на Раду Безпеки ООН згідно із її Статутом покладений обов’язок підтримувати та регулювати міжнародний мир та безпеку.

Статус нейтралітету передбачає певні права та обов’язки держав при здійсненні міжнародних відносин. Нейтральна країна повинна дотримуватись свого статусу не лише під час війни, але і у мирний час. вона зобов’язана налагоджувати дружні відносини з іншими країнами, проводити миролюбну політику, найголовніше, утримуватись від участі у військових блоках та союзах.

Окрім наведених вимог, що стосуються військової сфери та торгівлі зброєю право нейтралітету не містить інших обмежень щодо дії нейтральної країни в економічній чи політичній сферах. Проте, перед нейтральними державами стоїть завдання дотримуватись своїх прав та обов’язків. Згідно з Гаазькою конвенцією V кожна країна, що має нейтральний статус, має право на збереження її національної території від перетворення її в театр військових дій.

Інші країни зобов’язані поважати це право та не порушувати його. Але перед країнами нейтралами виникають і різні обов’язки: не брати участі у війні іншими державами, не надавати для дій іноземних військ своєї території, не допускати дискримінації у постачанні зброї та товарів військового призначення. І найголовніше - вони зобов’язуються захищати свій нейтралітет від порушень.

Підсумовуючи, варто звернути увагу на те, що з часу виникнення інститут нейтралітету дещо трансформувався, в результаті чого виникли різні його типи та форми.

Незважаючи на певні відмінності між ними, нейтралітет залишається однією з форм зовнішньо політичної стратегії держави.

Вона може мати тимчасовий характер – евентуальний нейтралітет, може виражатися у зазначеному зовнішньополітичному курсі – постійний нейтралітет, набувати форм нейтралітету за традицією або позаблоковості. Всі ці типи і форми нейтралітету відрізняються правовим змістом, методами регулювання, правами та обов’язками.

Політика та поведінка нейтральних держав регулюється положеннями різних конвенцій та договорів. Перш за все це Гаазькі конвенції та Статут Ради Безпеки ООН. У цих документах закріплені принципи поведінки держав з нейтральним статусом у разі виникнення збройних конфліктів та у мирний час. Нейтральні країни зобов’язані дотримуватись і виконувати ці принципи.

Факт трансформації інституту нейтралітету свідчить про його ефективність як форми зовнішньої політики держави. Нейтралітет відіграє роль своєрідного захисту, який захищає країну від негативних наслідків боротьби зовнішніх сил. Спонукає державу до повного зосередження на ефективному вирішенні її внутрішніх проблем.

Аналіз концептуальних засад нейтралітету та особливостей його застосування в зовнішньополітичній практиці держав, показує, що нейтральні країни намагаються ефективно використовувати переваги нейтралітету, пристосовуючи його до ситуацій, які виникають на міжнародній арені.