Міжнародна протока – це природний морський прохід, що сполучає райони одного і того ж моря або моря і океани між собою.
Конвенція ООН по морському праву 1982 р. встановила такі види проток, використовуваних для міжнародного судноплавства:
· протоки між однією частиною відкритого моря або економічної зони, в яких будь-які судна користуються правом безперешкодного транзитного проходу в цілях безперервного і швидкого проходу або прольоту через протоку;
· протоки між островом і континентальною частиною прибережної держави, в яких застосовується право мирного проходу як для транзиту, так і для заходу в територіальні і внутрішні води;
· протоки між одним районом відкритого моря і територіальним морем держави, в яких також застосовується право мирного проходу;
· протоки, правовий режим в яких регулюється спеціальними міжнародними угодами (Чорноморські протоки, Балтійські протоки і т.д.).
Право транзитного проходу через міжнародну протоку означає право здійснення свободи судноплавства і польоту з метою безперервного і швидкого транзиту через протоку. Прибережна держава (держави) не вправі скасовувати чи обмежувати право транзитного проходу. Зі свого боку, судна і літальні апарати при здійсненні даного права зобов’язані дотримуватися загальноприйнятих правил, процедур і практик, що стосуються безпеки на морі, скорочення і запобігання забруднення із суден, а також діючих правил польотів і використання радіочастот, виділених для передачі сигналів лиха.
Загальна вимога до судів і літальних апаратів, що здійснюють транзитний прохід у міжнародній протоці, полягає в тому, що вони повинні утримуватися від будь-якої погрози силою або її застосування проти прибережних держав, а також від будь-якої іншої діяльності, не властивої звичайному порядку транзитного проходу, крім випадків дії випадків, спричинених лихом або обставинами непереборної сили.
Держави, що межують з міжнародною протокою, мають право в межах, передбачених міжнародними угодами, регулювати транзитний і мирний прохід судів і літальних апаратів через протоку, зокрема, встановлювати правила відносно:
· безпеки судноплавства;
· запобігання забрудненню з судів;
· недопущення рибальства;
· навантаження і розвантаження товарів, посадки і висадки осіб тощо.
5. Правовий режим виключної економічної зони і континентального шельфу
Виключна економічна зона – це особливий район, який знаходиться за межами територіального моря, прилягає до нього та підпадає під особливий правовий режим, згідно з яким встановлюються права і юрисдикція прибережної держави та права і свободи інших держав.
Ширина виключної економічної зони не повинна перевищувати 200 морських миль, що відлічуються від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря.
Виключна економічна зона, так само як і континентальний шельф, є специфічним видом території у міжнародному праві. Це територія зі змішаним правовим режимом, вона не включається до складу території прибережної держави. Однак прибережна держава має у цій зоні певні суверенні права цільового характеру, обсяг і межі яких визначається Конвенцією.
Ці суверенні права стосуються розвідування, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і неживих, у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також щодо управління цими ресурсами, та інших видів діяльності по економічній розвідці та розробці зазначеної зони, таких як виробництво енергії шляхом використання води, течій і вітру.
Прибережна держава у виключній економічній зоні також розповсюджує свою юрисдикцію щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, ведення морських наукових досліджень, захисту і збереження морського середовища.
Конвенція детально регулює порядок здійснення кожного з названих прав. Так, ст. 60 вказує на виключне право прибережної держави щодо створення штучних островів та інших споруд і установок у виключній економічній зоні, а також надання дозволу на їх створення, експлуатацію і використання іншими державами. Прибережна держава має виключну юрисдикцію над такими штучними островами, установками і спорудами, в тому числі юрисдикцію щодо митних, фіскальних, санітарних та імміграційних законів і правил, а також законів і правил стосовно безпеки.
Про створення таких штучних островів, установок або споруд повинно даватися відповідне повідомлення, а постійні засоби попередження про їх наявність повинні утримуватися у справному стані. Будь-які покинуті установки або споруди, або ті, що більше не використовуються, мають бути прибрані з метою забезпечення безпеки судноплавства з урахуванням загальноприйнятих міжнародних стандартів, Прибережна держава може там, де це необхідно, встановлювати навколо таких штучних островів, установок і споруд розумні зони безпеки, в яких вона може вживати належних заходів для забезпечення безпеки як судноплавства, так і штучних островів, установок і споруд. Ширина зон безпеки визначається прибережною державою з урахуванням міжнародних стандартів. Ці зони встановлюються таким чином, щоб вони розумно співвідносились з характером і функцією штучних островів, установок або споруд і не простягались навколо них більше ніж на 500 метрів, які відмірюються від кожної точки їхнього зовнішнього краю, за винятком випадків, коли це дозволено загальноприйнятими міжнародними стандартами або рекомендовано компетентною міжнародною організацією. Про довжину зон безпеки дається відповідне повідомлення.
Всі судна повинні поважати ці зони безпеки і дотримуватися загальноприйнятих міжнародних стандартів щодо судноплавства поблизу штучних островів, установок, споруд і зон безпеки. Штучні острови, установки і споруди та зони безпеки навколо них не можуть встановлюватися, якщо це може створити перешкоди для використання визнаних морських шляхів, які мають істотне значення для міжнародного судноплавства. Такі штучні об`єкти не мають статусу островів. Вони не мають свого територіального моря, і їх наявність не впливає на визначення меж територіального моря, виключної економічної зони або континентального шельфу.
Прибережна держава визначає допустимий вилов живих ресурсів у своїй виключній економічній зоні, з урахуванням наявних найбільш достовірних даних забезпечує, щоб живі ресурси у виключній економічній зоні не наражалися на небезпеку в результаті надмірної експлуатації. Прибережна держава та компетентні міжнародні організації, субрегіональні, регіональні чи всесвітні, залежно від обставин, співробітничають для досягнення цієї мети.
Прибережна держава визначає свої можливості промислу живих ресурсів виключної економічної зони. Якщо держава не має можливості виловити весь допустимий вилов, вона шляхом угод та інших домовленостей надає іншим державам доступ до залишку допустимого вилову. Без згоди прибережної держави ніхто не може добувати живі ресурси у виключній економічні зоні.
Громадяни інших держав, які ведуть рибний промисел у виключній економічній зоні, повинні дотримуватися заходів по збереженню та інших положень і умов, встановлених у законах і правилах даної прибережної держави. Ці закони і правила повинні відповідати Конвенції і можуть стосуватися, зокрема, наступного:
· ліцензування рибалок, рибальських суден і обладнання, включаючи стягнення зборів та інші форми оплати, які по відношенню до прибережних держав, що розвиваються, можуть являти собою адекватну компенсацію у вигляді коштів, обладнання і технології, що стосуються рибної промисловості;
· визначення видів, які можуть виловлюватися, встановлення квот вилову;
· регулювання сезонів і районів рибного промислу, видів, розмірів і кількості знаряддя вилову, а також типів, розмірів і кількості рибальських суден, які можуть бути використані;
· встановлення віку і розміру риби та інших видів, які можуть виловлюватися;
· проведення з дозволу і під контролем прибережної держави певних програм рибогосподарських досліджень і регулювання проведення таких досліджень, включаючи взяття проб виловів, використання проб і подання пов’язаних з цим наукових даних;
· розміщення прибережною державою спостерігачів або стажистів на борту таких суден тощо. Прибережні держави відповідним чином повідомляють про закони і правила щодо збереження живих ресурсів і управління ними.
Прибережна держава на здійснення своєї юрисдикції має право регулювати, дозволяти і проводити морські наукові дослідження у своїй виключній економічній зоні. Іншими державами такі дослідження проводяться лише з дозволу прибережної держави. Держави та міжнародні організації, які здійснюють дослідження у виключній економічній зоні зобов`язані забезпечити право прибережної держави взяти участь у морському науково-дослідному проекті, а також надати, на її прохання інформацію про результати дослідження.
Прибережна держава при здійсненні у виключній економічній зоні своїх прав і виконанні своїх обов’язків за Конвенцією відповідним чином враховує права та обов’язки інших держав.
Інші держави, як морські, так і ті, що не мають виходу до моря користуються у виключній економічній зоні свободами судноплавства і польотів, прокладення підводних кабелів і трубопроводів та іншими правомірними з точки зору міжнародного права видами використання моря, пов’язаними з експлуатацією суден, літальних апаратів і підводних кабелів і трубопроводів. Тобто, у виключні й економічній зоні іншими державами реалізуються передбачені Конвенцією свободи відкритого моря, за винятком конкретних, прямо передбачених для виключної економічної зони обмежень.
Прибережна держава на здійснення своїх суверенних прав на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресурсів і управління ними у виключній економічній зоні може вживати таких заходів, включаючи огляд, інспекцію, арешт і судовий розгляд, які можуть бути необхідними для забезпечення дотримання законів і правил, прийнятих нею відповідно до Конвенції.
У разі арешту або затримання іноземного судна прибережна держава негайно повідомляє державу прапора відповідними каналами про вжиті заходи і про будь-яке наступне покарання. Заарештоване судно і його екіпаж звільняються негайно після надання розумної застави або іншого забезпечення.
Покарання, що накладаються прибережною державою за порушення законів і правил рибальства у виключній економічній зоні, не можуть включати тюремне ув’язнення, за відсутністю домовленості заінтересованих держав про інше, або будь-яку форму особистого покарання.
Правове поняття континентального шельфу не співпадає з його геоморфологічною характеристикою. За своєю будовою (рельєфом) морське дно має такі частини, як підводна окраїна материка та ложе океану. Підводна окраїна, в свою чергу, включає материкову мілину, материковий схил та материкове підніжжя. Таким чином, шельф – це мілина, яка оточує материк до різкої зміни рельєфу морського дна, тобто до його схилу. Глибини зовнішньої межі шельфу звичайно складають 100-200 м, але в окремих районах вони можуть бути й значно більшими – до 1500 – 2000 м.
Правове визначення континентального шельфу та характеристика його правового режиму містяться у Конвенції про континентальний шельф 1958 р. і в частині VІ Конвенції ООН з морського права 1982 р. До континентального шельфу прибережної держави входять морське дно i надра підводних районів, що простягаються за межі її територіального моря на всій довжині природного продовження її сухопутної території до зовнішніх меж підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не простягається на таку відстань.
В тих випадках, коли підводна окраїна материка простягається більш, ніж на 200 морських миль, його ширина визначається з урахуванням місцезнаходження та дійсної протяжності шельфу. Проте в усіх випадках зовнішні межі континентального шельфу повинні знаходитися не далі 350 морських миль від вихідних ліній, від яких відмірюється ширина територіального моря, або не далі 100 морських миль від 2500-метрової ізобати (лінії, що з’єднує глибини у 2500 метрів).
Відповідно до Конвенції створено Комісію з кордонів континентального шельфу. Межі континентального шельфу, встановлені прибережною державою на підставі рекомендацій комісії є остаточними та загальнообов’язковими.
Прибережна держава здійснює над континентальним шельфом суверенні права з метою його розвідування i розробки його природних ресурсів. Ці права є винятковими в тому розумінні, що якщо прибережна держава не здійснює розвідування континентального шельфу або не розробляє його природні ресурси, ніхто не може робити цього без ясно висловленої згоди прибережної держави. Права прибережної держави на континентальний шельф не залежать від ефективної або неефективної експлуатації нею шельфу або від прямої про це заяви.
Природні ресурси континентального шельфу включають мінеральні та інші неживі ресурси морського дна i його надр, а також живі організми, що належать до „сидячих видів”, тобто організми, які в період, коли можливий їх промисел, або перебувають у нерухомому стані на морському дні або під ним, або не здатні пересуватися інакше, як перебуваючи у простійному фізичному контакті з морським дном або його надрами.
Права прибережної держави на континентальний шельф не зачіпають правового статусу покриваючих вод i повітряного простору над цими водами. Здійснення прав прибережної держави стосовно континентального шельфу не повинно перешкоджати судноплавству та обмежувати інші права i свободи інших держав.
Усі держави мають право прокладати підводні кабелі i трубопроводи на континентальному шельфi. За умови дотримання права прибережної держави вживати розумних заходів для розвідування континентального шельфу, розробки його природних ресурсів i відвернення, скорочення i збереження під контролем забруднення від трубопроводів ця держава не може перешкоджати прокладенню або підтриманню у справному стані таких кабелів або трубопроводів. Визначення траси для прокладення таких трубопроводів на континентальному шельфі здійснюється за згодою прибережної держави.
Прибережна держава має право визначати умови прокладення кабелю або трубопроводів, що проходять по її території або в територіальному морі, або її юрисдикцію стосовно кабелів i трубопроводів, прокладених або використовуваних у зв’язку з розвідуванням її континентального шельфу, розробкою її ресурсів або експлуатацією штучних островів, установок або споруд під її юрисдикцією.
Під час прокладення підводних кабелів і трубопроводів держави належним чином враховують уже прокладені кабелі і трубопроводи. Зокрема, не повинні погіршуватись можливості ремонту існуючих кабелів і трубопроводів.
Прибережна держава має виняткове право дозволяти i регулювати бурильні роботи на континентальному шельфі з будь-якою метою.
Наукові дослідження на континентальному шельфі в межах 200 морських миль можуть проводитися теж лише за згоди прибережної держави. Однак вона не може за власним розсудом відмовити іншим країнам у наданні такої згоди, за винятком тих районів, в яких нею ведуться або будуть проводитися операції по детальній розвідці природних ресурсів.
Як правило, прибережні держави регламентують розвідку та розробку природних ресурсів на континентальному шельфі шляхом видання національних законів та інших правил, які повинні відповідати нормам міжнародного морського права.
