Початак війни і її наслідки

Відповідно до Гаазької конвенції про відкриття воєнних дій 1907 р., такі дії не повинні починатися без завчасного і недвозначного попередження, яке має форму мотивованого оголошення війни або ультиматуму з умовним оголошенням війни.

Це положення Гаазької конвенції зберігає юридичну силу і нині. Проте, згідно з визначенням агресії, прийнятим на 29-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., оголошення війни не може вважатися фактом, що перетворює незаконну війну на правомірну.

Однак початок агресивних воєнних дій без оголошення війни розглядатиметься як кваліфікуюча обставина при визначенні відповідальності за них.

Оголошення війни належить до компетенції найвищих органів державної влади. Згідно з п. 19 ст. 106 Конституції України Президент України вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

А Верховна Рада України оголошує за поданням Президента України стан війни та укладає мир, схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України (п. 9 ст. 85 Конституції України).

Оголошення війни, навіть якщо воно не супроводжується власне воєнними діями, означає початок юридичного стану війни.

Визначають такі міжнародно-правові наслідки оголошення війни:

• припиняються дипломатичні і консульські зносини між державами, відкликається персонал посольств і консульств;

• припиняють чинність політичні договори (про ненапад, нейтралітет, про воєнний союз). Деякі багатосторонні договори припиняють свою дію у відносинах між державами, які беруть участь у війні;

• до громадян країни-противника може застосовуватися спеціальний режим: їх право на вибір місця проживання обмежується; вони можуть бути інтерновані або примусово поселені в певному місці (ст.ст. 41,42 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 р.).

Багатосторонні міжнародні договори, що закріплюють норми і принципи права в період збройних конфліктів, починають діяти у відносинах між воюючими державами. З початком війни починається фактичне здійснення договорів і угод, що регулюють відносини між державами, які беруть участь у війні, з одного боку, та нейтральними й іншими невоюючими державами з іншого боку.

Театром війни визначається вся територія воюючих держав (сухопутна, морська і повітряний простір над ними), на якій вони потенційно можуть вести воєнні дії.

Водночас театром воєнних дій є територія, на якій збройні сили воюючих держав фактично ведуть воєнні дії.

Забороняється використовувати в якості театру війни, тобто не можуть вважатися об'єктом нападу і знищення:

а) територія нейтральних та інших невоюючих держав, демілітаризовані території;

б) міжнародні протоки і канали;

в) санітарні зони і місцевість на окупованій території з відмітними емблемами;

г) культурні цінності, будинки, що мають велике національне і загальносвітове значення;

д) райони розташування атомних електростанцій, дамб і гребель, руйнування яких призводить до катастрофічних та небезпечних наслідків для цивільного населення.

Театр війни

Театром війни визначається вся територія воюючих держав (сухопутна, морська і повітряний простір над ними), на якій вони потенційно можуть вести воєнні дії.

Водночас театром воєнних дій є територія, на якій збройні сили воюючих держав фактично ведуть воєнні дії.

Забороняється використовувати в якості театру війни, тобто не можуть вважатися об'єктом нападу і знищення:

а) територія нейтральних та інших невоюючих держав, демілітаризовані території;

б) міжнародні протоки і канали;

в) санітарні зони і місцевість на окупованій території з відмітними емблемами;

г) культурні цінності, будинки, що мають велике національне і загальносвітове значення;

д) райони розташування атомних електростанцій, дамб і гребель, руйнування яких призводить до катастрофічних та небезпечних наслідків для цивільного населення.

Учасники війни

З погляду міжнародного права законні учасники зброй­ного конфлікту, які належать до збройних сил сторін конфлікту, діляться на комбатантів (тих, що воюють) і некомбатантів (тих, що не воюють).

До комбатантів відноситься весь склад збройних сил (особовий склад сухопутних, військово-морських, військово-повітряних сил), а також ополчення, добровольчих і партизанських загонів, рухів опору, які відповідають таким умовам:

мають на чолі осо­бу, відповідальну за підлеглих, мають визначені та видимі здалеку відмітні знаки;

відкрито носять зброю; дотримують­ся у своїх діях правил ведення війни.

Також до них відно­сяться члени екіпажів торгівельних суден і цивільних літаків, які допомагають воюючим, населення, яке при на­ближенні ворога взялося за зброю. При взятті в полон вони набувають статусу військовополонених.

До некомбатантів відносяться особи, які входять до складу збройних сил, але безпосередньо не беруть участь у бойових діях:

медичний персонал, духовенство, військові кореспонденти, юристи, інтенданти. Вони можуть мати осо­бисту зброю для самозахисту.

Поділ учасників збройних конфліктів на комбатантів та некомбатантів пов'язаний з різним обсягом прав і обов'язків у них під час воєнних дій, що впливає на режим воєнного полону.

Серед осіб, що беруть участь у збройних конфліктах, також виокремлюють військових розвідників і військових шпигунів, добровольців і найманців.

Розвідники — це особи, які входять до складу збройних сил сторін, носять військову форму та проникають на місце розташування ворога з метою збирання інформації про ньо­го для свого командування. При захопленні в полон набу­вають статусу військовополонених. Від них треба відрізня­ти шпигунів — осіб, які, діючи таємним спо­собом чи під неправдивими приводами, збирають відомості в районі бойових дій. На цих осіб режим військового поло­ну не поширюється.

Іноземні військові радники й інструктори — це особи, які входять до збройних сил іншої держави, які відповідно до міжнародних угод здійснюють допомогу в освоєнні бойо­вої техніки та навчанні особового складу збройних сил. Вони не беруть участь у конфлікті, а тільки навчають веденню бойових дій, в іншому разі вони прирівнюються до комба­тантів.

Найманці не є комбатантами (ст. 47 Додаткового прото­колу І). Це особи, які спеціально завербовані для ведення бойових дій, фактично беруть участь у них із метою отри­мання винагороди, не є громадянами держави, що знахо­диться у конфлікті, не проживають на її території, не входять до особового складу збройних сил сторін конфлікту. Найманство кваліфікується як злочин.

Від найманців треба відрізняти добровольців, які є закон­ними учасниками конфлікту. Це особи, які через політичні або інші переконання (не матеріальні міркування) вступа­ють на службу до армії воюючої сторони та включаються до особового складу збройних сил.