До засобів, які найчастіше використовуються при розв’язанні спорів мирним шляхом у процесі виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних економічних угод, належать дипломатичні переговори, посередництво, створення погоджувальних комісій, розгляд справ у Міжнародному арбітражі та у Міжнародному суді, а також суді Європейського економічного співтовариства.
Серед засобів забезпечення вирішення міжнародних спорів економічного характеру найпоширенішим є здійснення дипломатичних переговорів. Вони ведуться від імені держави їх главами, главами урядів, міністрами закордонних справ, спеціально призначеними для цього дипломатичними працівниками. Як свідчить практика, ефективність дипломатичних переговорів з приводу міжнародних економічних спорів, як і інших спорів, буває високою лише за умови, якщо вони ведуться на ґрунті взаємної поваги суверенітету сторін, їх рівності, сприяння зміцненню миру.
При посередництві у розв’язанні спорів між сторонами бере участь третя держава. В одному випадку ця держава виступає з пропозицією щодо примирення сторін, між якими ведеться спір, сприяє здійсненню дипломатичних переговорів. Цей вид посередництва називається добрими послугами. В іншому випадку третя держава на запрошення сторін, між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори з ними з метою примирення сторін. Цей вид посередництва заведено називати особистим посередництвом.
У ряді випадків для розв’язання спорів створюються погоджувальні комісії на паритетних засадах, тобто з рівною кількістю представників від сторін, між якими виник спір. Ці комісії обстежують і аналізують ситуацію, вивчають причини виникнення спору та пропонують шляхи його припинення. На підставі одержаних матеріалів формулюють свої висновки та пропозиції, що передаються урядам держав, між якими виник спір.
Арбітражне вирішення міждержавних спорів економічного характеру є також одним із мирних засобів їх розв’язання. Нині арбітражне вирішення міжнародних економічних спорів широко використовується у практиці міжнародного співробітництва.
У 1907 р. була підписана Конвенція про заснування Постійної палати Третейського суду. Відповідно до вказаної Конвенції звернення до арбітражу — це справа добровільна і не обов’язкова для держав, між якими виник спір. Але якщо вони вже звернулися до послуг арбітражу, то повинні підкоритись його рішенню.
Відповідно до Статуту ООН у 1945 р. був створений Міжнародний суд у складі 15 суддів, що обираються Радою Безпеки і Генеральною Асамблеєю ООН (незалежно одна від одної) абсолютною більшістю голосів строком на дев’ять років. Кожні три роки склад суду оновлюється на третину. Судді можуть обиратись із громадян будь-якої країни — члена ООН, але не більше одного представника від країни.
Міжнародний суд ООН розглядає лише міжнародні правові спори (за згоди сторін, між якими виник спір).
У межах функціонування ЄЕС був створений свій Суд, який покликаний розглядати спори між країнами — членами ЄЕС. Крім того, до компетенції цього Суду входить установлення відповідності законів країн-членів положенням Договору про Європейське Економічне Співтовариство. Рішення цього Суду є обов’язковими для країн — членів ЄЕС, і їх виконання забезпечується, у разі необхідності, примусовим способом.
Для розв’язання міждержавних економічних спорів між державами — учасницями Співдружності незалежних держав 6 липня 1992 р. на основі Угоди Ради глав цих держав був створений Економічний суд співдружності незалежних держав (Туркмені-
стан і Україна цієї Угоди не підписали).
До компетенції Економічного суду СНД належить розгляд міждержавних економічних спорів, що виникають у процесі виконання економічних зобов’язань, передбачених угодами, рішеннями Ради глав держав, Ради глав урядів Співдружності та інших її інститутів.
Суд покликаний вирішувати спори щодо відповідності нормативних та інших актів держав — учасниць Співдружності, що стосуються економічних питань, угодам та іншим актам Співдружності. Водночас у Положенні про цей Суд сказано, що за угодами держав — учасниць Співдружності він може розглядати й інші спори, пов’язані з виконанням угод і прийнятих на їх основі інших актів Співдружності.
За наслідками розгляду спору Економічний суд приймає рішення, в якому фіксується факт порушення країною — учасницею угод, інших актів Співдружності та її інститутів (або відсутність порушення) і визначаються заходи, яких рекомендується вживати відповідній державі з метою усунення порушень та їх наслідків. Держава, стосовно якої прийнято рішення Суду, забезпечує його виконання.
