Міжнародне економічне право: джерела, цілі і принципи

1) принцип суверенітету держав над своїми природними ресурсами та економічною діяльністю. Кожна країна має право прийняти ту економічну і соціальну систему, яку вона вважає найбільш придатною для її власного розвитку, і не повинна піддаватися будь б то не було дискримінації.

Держави вільно володіють, користуються і розпоряджаються природними багатствами, які знаходяться під їхньою юрисдикцією. Вони регулюють без втручання ззовні діяльність іноземних підприємств і встановлюють режим іноземних інвестицій. Для охорони цих ресурсів кожна держава має право здійснювати ефективний контроль над ними і над їх експлуатацією засобами, що відповідають його становищу, включаючи право націоналізації або передачі володіння своїм громадянам, причому це право є вираженням повного невід'ємного суверенітету цієї держави. Жодна держава не може бути піддана економічному, політичному або будь-якого іншого виду примусу з метою перешкодити вільному і повному здійсненню цього невід'ємного права;

2) принцип рівності і недискримінації в економічній сфері. Цей принцип означає право держави на надання йому в економічних відносинах рівних з іншими країнами умов. Повне й ефективне участь на основі рівності всіх країн у вирішенні світових економічних проблем у спільних інтересах всіх країн, з урахуванням необхідності забезпечити прискорений розвиток всіх країн, що розвиваються, приділяючи в той же час особливу увагу прийняттю особливих заходів в інтересах найменш розвинених, що не мають виходу до моря і острівних країн, що розвиваються, а також країн, що розвиваються, найбільш серйозно торкається економічними кризами і стихійними лихами, не випускаючи з уваги інтереси інших країн, що розвиваються. Ці обмеження (якщо вони не є санкціями), повинні відноситься до всіх держав. При цьому не вважається дискримінацією надання преференцій країнам, що розвиваються. Крім того, припустимі особливі умови для країн, що входять в економічні союзи, для здійснення прикордонної торгівлі і т.д.;

3) принцип співпраці у сфері економіки випливає із загальної норми МП про співпрацю. Держави повинні співпрацювати у вирішенні світових економічних проблем. Вони самостійно вибирають контрагентів у торговельних відносинах, беруть участь у міждержавних економічних організаціях і союзах, забезпечують сприятливі умови для передачі фінансових коштів країнам, що розвиваються. Співпраця всіх держав - членів міжнародного співтовариства повинно грунтуватися на справедливості, за допомогою чого можуть бути ліквідовані переважаючі у світі диспропорції і забезпечене процвітання для всіх. Передбачається надання усім міжнародним співтовариством активної допомоги країнам, що розвиваються без будь-яких політичних чи військових умов. Забезпечується надання країнам, що розвиваються доступу до досягнень сучасної науки і техніки та сприяння передачі технології і створенню місцевої технології в інтересах країн, що розвиваються в тих формах і згідно з тими процедурами, які відповідають їх економіці. Основний напрямок співпраці - лібералізація міжнародної торгової, фінансово-кредитної, митної політики. Крім того, спостерігається тенденція до уніфікації міжнародної торгівлі;

4) принцип взаємної вигоди полягає в тому, що держави мають право на справедливий розподіл переваг і матеріальних витрат. Повинно бути забезпечено справедливий і рівноправний співвідношення між цінами на сировину, сировинні товари, готові вироби і напівфабрикати, що експортуються країнами, що розвиваються, і цінами на сировину, сировинні товари, промислові товари, засоби виробництва та обладнання, імпортовані ними, з метою забезпечення та розширення світової економіки.

Крім того, можна виділити спеціальні принципи співробітництва держав у різних сферах економічної діяльності (в митній справі, в податкових відносинах, у сфері інвестицій і т.д.), в економічних союзах і організаціях.