Міжнародне економічне право — це система норм і принципів, що регулюють відносини між державами та міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництва.
Предметом міжнародного економічного права є міждержавні економічні, в широкому розумінні, комерційні відносини, а також міжнародне економічне співробітництво держав, МО та інших суб'єктів міжнародного публічного права у різних сферах світової господарської діяльності: міжнародній торгівлі, міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносинах, міжнародних інвестиційних відносинах, міжнародних митних відносинах, відносинах міжнародної економічної допомоги, у сфері транспорту, зв'язку, енергетики, інтелектуальної та іншої власності, туризму.
Норми міжнародного економічного права, зокрема, регулюють:
1) діяльність міжнародних організацій у сфері економіки (установчі документи АСЕАН, Статут Міжнародного бюро по контейнерах, Угода про створення СОТ 1994 р Угода про створення Міждержавного економічного комітету Економічного Союзу 1994 і ін.);
2) фінансово-кредитні відносини:
а) торгово-економічне співробітництво (Угода між урядами Росії та Аргентини про торгівлю та економічне співробітництво (1993 г.), Угода між урядами Росії та Бахрейну про торгівлю, економічне співробітництво (1999) та ін.);
б) міжнародні розрахунки і кредити (Угода між Урядом РФ і Урядом Нікарагуа про врегулювання заборгованості Республіки Нікарагуа перед Російською Федерацією за раніше наданими кредитами (2004 г.), Угода між Урядом РФ і Урядом Куби про надання Уряду Республіки Куба державного кредиту (2009 р) та ін.);
3) питання валютного регулювання та контролю (Угода між Урядом РФ і Північним інвестиційним банком про фінансове співробітництво (1997 г.), Угода між урядами країн СНД про єдині принципи здійснення валютного контролю митними службами держав - учасниць СНД (1995 г.));
4) податкові відносини (Угода між СРСР і Швейцарією з податкових питань (1986 г.), Угода між Урядом РФ і Урядом Греції про співробітництво та обмін інформацією в галузі боротьби з порушеннями податкового законодавства та іншими пов'язаними з ними економічними злочинами (2000 г.) та ін.);
5) митні відносини (Митна конвенція про карнет А. Т.А. для тимчасового ввезення товарів (Конвенція А. Т.А.) (Брюссель, 6 грудня 1966), Митна конвенція про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МД11) (Женева, 14 листопада 1975) та ін.);
6) науково-технічне співробітництво (Угода між урядами Росії та Естонії про співробітництво в галузі стандартизації, метрології та сертифікації (1994 г.), Угода між Урядом РФ та Європейським Співтовариством про співробітництво в галузі науки і технологій (2000 г.) та ін.);
7) інвестиції (Конвенція про заснування багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій (Сеул, 1985 г.), Договір СРСР і ФРН про сприяння здійсненню та взаємний захист капіталовкладень (1989 г.) та ін.);
8) міжнародні перевезення (Угода про міжнародне пасажирське сполучення (1951 р), Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом (КГПОГ) (Женева, 10 жовтня 1989));
9) міжнародна торгівля товарами, послугами, правами на об'єкти інтелектуальної власності (Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (Нью-Йорк, 14 нюня 1974), Угода про заходи з регулювання доступу на ринки держав - учасниць митного союзу товарів і послуг з третіх країн (2000) та ін.).
Джерелами міжнародного економічного права є, насамперед, міжнародні договори. Однак більшу роль у міжнародному економічному праві грають міжнародні звичаї. Так, як звичайних норм "живуть" положення Хартії економічних прав і обов'язків держав (12 грудня 1974), затверджені резолюцією ГЛ ООН. Звичаєм є принцип надання спеціальних прав і переваг державам, які не мають виходу до моря, принцип найбільшого сприяння в торгівлі.
Практично всі групи відносин, що є предметом регулювання міжнародного економічного права, регламентують також акти, прийняті органами міжнародних організацій. Як приклад можна назвати: регламенти і директиви інститутів ЄС (Директива Європейського парламенту та Ради ЄС про міжнародні кредитових перекладах 1997 р та ін.), Акти ЮНКТАД (Принципи, що визначають міжнародні торговельні відносини і торгову політику, що сприяють розвитку (1964 р)), органів СНД (Рішення Ради глав урядів СНД про співробітництво та координацію діяльності держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі організації інтегрованого валютного ринку (2003 г.)), документи Ради з залізничного транспорту (Правила перевезень небезпечних вантажів по залізницях (5 квітня 1996 г.)) і т.д.
Суб'єкти міжнародного економічного права - це учасники міжнародних економічних відносин, поведінка яких урегульована нормами міжнародного економічного права.
Відповідно, суб'єктами міжнародного економічного права є суб'єкти міжнародного публічного права: держави, державоподібні утворення, нації, які борються за самовизначення, та міжнародні економічні організації.
У сучасному міжнародному економічному праві держави класифікують:
1. За рівнем економічного розвитку:
- економічно розвинуті країни (серед них виокремлюють так звані нові індустріальні держави, тобто найбільш розвинуті в економічному плані - Кувейт, ОАЕ);
- країни, що розвиваються (серед них зазначають найбідніші
- Ефіопія, В'єтнам, Непал, Танзанія, всього близько 50 держав Азії та Африки).
2. За рівнем "ринковості" економіки:
- країни ринкової економіки (до них відносять більшість країн світу);
- країни з перехідною економікою (які перебувають на етапі трансформації своїх національних економік у ринкові);
- країни з адміністративно-регульованою економікою (наприклад Куба).
Основні економічні права й обов'язки держав сформульовані в спеціальному міжнародному документі - Хартії економічних прав і обов'язків держав 1974 р.
Держави мають право:
- вільно реалізовувати повний, постійний суверенітет над усіма своїми багатствами, природними ресурсами й економічною діяльністю;
- регулювати і контролювати іноземні інвестиції в межах дії своєї національної юрисдикції, відповідно до свого законодавства;
- регулювати і контролювати діяльність ТНК у межах дії своєї національної юрисдикції;
- усі держави як юридично рівноправні члени міжнародного співтовариства мають право повністю й ефективно брати участь у міжнародному процесі прийняття рішень для врегулювання світових економічних проблем, зокрема через участь у відповідних міжнародних економічних організаціях, як на універсальному, так і на регіональному рівнях.
Кожна держава несе повну відповідальність за сприяння економічному, соціальному і культурному розвитку свого народу (ст. 7 Хартії економічних прав і обов'язків держав).
У зв'язку з цим держави наділяють відповідними обов'язками:
- співпрацювати між собою з метою сприяння більш раціональним і справедливим міжнародним економічним відносинам та для сприяння економічному і соціальному прогресу всіх країн світу, а особливо країн, що розвиваються;
- усі держави зобов'язані сприяти здійсненню загального і повного роззброєння і використовувати ресурси, які вивільняються у зв'язку із цим, на економічний та соціальний розвиток країн, виділяючи значну частину таких ресурсів як додаткові засоби на економічні потреби країн, що розвиваються;
- з метою пришвидшеного зростання (економічного та соціального) країн, що розвиваються, і для усунення економічного розриву між ними розвинуті країни зобов'язані надавати країнам, що розвиваються, на невзаємній та недискримінаційній основі загальний преференційний режим у всіх можливих сферах міжнародного економічного співробітництва.
При цьому обов'язком держав визнається також необхідність будувати свої взаємні економічні відносини таким чином, щоб ураховувати інтереси інших країн. Крім того, всі держави зобов'язані уникати заподіяння збитків країнам, що розвиваються.
