Основні літературні течії 20-30 років 20 ст в Україні та їхні представники. 1 страница

Культура на теренах України в найдавніші часи. Перші прояви культури в первісному суспільстві. Первісне суспільство - найдавніший і найтриваліший період в історії. В України перша людина з'явилася 1 млн 800 тис р тому.

Енеоліт:Поступово людина розвивалася і для спрощення свого життя почала виготовляти різні засоби праці. Перші були доволі примітивні з каменю чи девера: рубило, скребок, загострена палиця. Потім людна навчилась здобувати вогонь. В цей час з'вилося перше мистецтво у вигляді наскельних малюнків, а також зародилися перші релігії6 тотемізм, фетишизм, анімізм, магія.
Мезоліт: лук, стріли, лижі, човен (рибальство), кам'ні сокири, голки, шила, наконечники списів; починається приручення тварин.

Неолітична революція: перехід від привласнюючого (збир., полюв) до відтворюючого (землер., скот). Поява першого штучного матеріалу - кераміки. Виник колісний транспорт, весла, сани.

5. Трипільці жили з 4 по 3 тис до н.е, з аймали територію від Дніпра до Карпат. Назва походить від першого відкритого вкінці 19 ст поселення біля с. Трипілля.
Заняття: землеробство, садівництво, скотарство, рибальство, кераміка (культура мальованої кераміки), прядіння, ткацтво.
Зазвичай селилися біля річок; будинки розташ. по колу (1- 2-поверхові) на кілька кімнат. Знаходили дуже великі поселення до 450 тис жителів - промоміста - Майданецьке, Доброводи.
Померлих ховали під підлогою, тому кожні 50-100 р спалювали житла і ішли на нові місця. Першими на терит. У. почали плавити мідь. Був культ Веикої Матері, і богині родючості.

6. Вплив на історико-культурний розвиток словян кочових племен, що заселяли території сучасної Україні. Культура кіммерійців, скіфів та сарматів.

Кіммерійці Першим народом, ім'я якого зберегла історія на теренах України, були кіммерійці - стародавні кочівники, які жили на території Північного Причорномор'я в X — VII століттях до н.е.. Це найдавніший народ на території України, назву якого донесли до нас писемні джерела. Жили племінними союзами на чолі з вождем. Першими на терит. У. почали плавити залізо з болотяної руди. Заняття: кочове скотарство,землеробство, ремесла, в пошані мали війну, грабіжництво. Були витіснені з степів скіфами.
Скіфи Описав скіфів та їхнє життя Геродот. Він ділив їн на: царських, землеробів, орачів та воїнів. Мали власну державу - Велику Скіфію. Найбільшої могутності досягли за царя Атея, який навіть карбував власну монету. Обряд поховання царя: ховали на священній території Герах (біля порогів Дніпра), перед похованням довго возили тіло по племенам для вок. обряду пам'яті. В могилу клали зброю, речі, слуг, коней і навіт дружин.; насипали високий курган. Це кургани Чортомлик, Куль-Оба, Товста Могила, Солоха та інші. Відомі ювеліри, обробляли золото, звіриний стиль: пектораль, гребінець, чаша. Занепадають під ударами Сарматів.
Сармати Назву отримали від римлян, точна назва не відома. Сармат - оперезаний мечем. За легендою походили від шлюбу амазонки з скіфом
Вони говорили зіпсованою скіфською мовою. Жили на нижчому ступені, порівняно з скіфами. Кочівники, займалися скотарством (вівч. кон.), мали культ коня і поклонялися мечу. Воювали навіть жінки. Єдиною пам'яткою залишили кургани, серед яких були і жіночі. В 3 ст н. е. були розгромлені Гунами.

7. Ф. Енгельс підкреслював, що без фундаменту, який заклали Греція і Рим, не було б і сучасної Європи. Античні впливи простежуються майже на всіх племенах, що населяли тоді Східну Європу. Ці впливи знаходили свій вияв як у соціально-політичному житті та економіці, що сприяло прискоренню суспільного розвитку племен, так і в культурі. Саме тому великий інтерес становить історія античних північнопричорноморських держав, що були складовою частиною античного світу і розвивалися в контакті з містами його основних територій у Східному Середземномор'ї та Причорномор'ї. Перші центри античної цивілізації з'явилися на північному узбережжі Чорного моря понад 2600 років тому. Вони мали тісні взаємозв'язки з місцевим населенням, що зумовило появу важливих особливостей у політичному, економічному та культурному розвиткові античних держав. В свою чергу античні міста Північного Причорномор'я відіграли значну позитивну роль у розвиткові соціально-економічних і політичних відносин та побуту місцевих племен. Здебільшого саме через ці міста відбувалися контакти місцевого населення з усім античним світом. Грецькі колонії не можна порівнювати з колоніями доби капіталізму. Грецькі поліси (міста-держави), що виникли на колонізованих землях, в економічному і політичному відношенні не залежали від своєї метрополії, їх взаємовідносини були рівноправні й здійснювалися на договірних засадах. Щодо освоюваних територій, то суть грецької колонізації, незважаючи на здебільш мирний характер цього процесу, полягала в експлуатації як природних ресурсів нових земель, так і місцевого населення.

8. Основою економіки антських племен було орне землеробство з відповідним набором реманенту: сохи, плуги із залізними наконечниками, серпи та кам'яні жорна для виготовлення борошна. Поряд з хліборобством існувало тваринництво у формі приселищного стада. Археологи знаходять також і ремісничі майстерні — залізоробні, ковальські, гончарні. основою господарства східних слов'ян було землеробство. Поряд з ним існували скотарство та промисли: мисливство, рибальство та бортництво. Останнє відігравало значну роль у житті слов'ян.

З ремесел були поширені виготовлення заліза та металообробка. Такі види ремесел, як гончарство, прядіння, ткацтво, обробка шкіри, каменю, дерева, за умов натурального способу життя залишались здебільшого в межах родинного промислу, задовольняючи потреби сім'ї. Житла дерев'яні, заглиблені до метра в землю, покриті очеретом чи соломою. Посуд: не лише глиняні вироби, а й дерев'яні. Різноманітні дерев'яні миски, чарки, ступи, відра, діжки, а також берестяні вироби. Керамічний посуд характеризується наявністю кількох типів посуду: різних горщиків, мисок, сковорідок, кухлів Ранньою дохристиянською релігією в праукраїнців був язичництво, що являв собою нашарування різних вірувань дослов'янських епох. Особливо вшанованим був бог грому блискавок Перун, Особливо шанували жіночі божества. Слов'янські богині, починаючи від Матері-Землі, відображали природну першість усього живого на Землі. Поряд з віруванням в істот обожнювались всілякі духи і сили природи: сонце, місяць, зірки, повітря, вітер. Однак особлива шана віддавалась деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я свято оберігалось. Крім системи культів і вірувань мали наші предки широко розвинену народну творчість, фольклор. Фольклор відбивав трудовий процес, характер землеробського заняття, побут та ін. Ці явища знайшли своє відображення у так званій календарній і обрядовій поезії, дослідити і вивчити яку можна на підставі архаїчних залишків у побуті українців. До календарної поезії можна віднести зразки народної творчості, пов'язаної із зміною пори календарного року — весни, літа, осені, зими. До обрядової поезії належить усна народна творчість, пов'язана з обрядами, в основному весільними й поховальними. В обох з них відображено язичницькі вірування та звичаї, які пізніше продовжували співіснувати поряд з християнськими. Отже, досягнення східнослов'янських народів у господарській діяльності, багата і різнопланова народна творчість, мораль, героїчна боротьба за незалежність з кочівниками, поступове об'єднання в єдиній державі — Київській Русі сприяли розвитку своєрідної, неповторної матеріальної і духовної культури.

9. В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні і, швидко, культурні доби. До 988р., які зазначалося, засобом задоволення духовних потреб східних слов’ян був анімізм, в основі якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків. Під кінець Х ст. з розвитком української державності великокнязівська влада приходить до необхідності створення єдиної системи офіційної релігії – християнства. На фундаменті християнства виростає християнська культура в усіх своїх виявах і формах. Культурний розвиток Русі піднявся на новий шабель після прийняття християнства. З Х ст. з його поширенням запановує візантійський стиль у ремеслах, письменстві, мистецтві, праві. Разом з ним відбулися якісні зміни в світогляді і побуті русичів: нова релігія широко відкрила двері візантійству в усіх сферах життя. Християнство стало ідеологічним підґрунтям для феодальних відносин, сприяло входженню України-Русі в європейський культурний світ. Однак і після цього Україна-Русь не втратила самобутності, своєрідності в усіх галузях культури. На етапі завершення формування державності Київської Русі серед слов’ян поширюється письменність. слов’яни мали дві азбуки – глаголицю і кирилицю. Кирилиця була створена грецькими ченцями Кирилом і Мефодієм, які поширювали християнство серед слов’ян. Саме кирилицею написані всі відомі твори ХІ ст. і наступних століть: “Остромирове євангеліє”, “Ізборники Святослава” 1073, 1076 рр., “Слово про закон і благодать” митрополита Іларіона “Мстиславове євангеліє”, “Повість временних літ” та ін. ПІЗНІШЕ школа перейшла під опіку церкви. Школи існували при єпископських катедрах, великих церквах, монастирях; учителями виступали священики і дяки. Головною метою школи визначалося вміння навчити читати і писати, за підручники правили богослужбові книги, найчастіше псалтир. Література Київської Русі взяла початок з творів, які були перекладені з грецької мови.. Необхідність у них пов'язана із запровадження на Русі християнства. Але поряд з церковною перекладалася, безперечно, і світська література – історичні, природничі, філософські твори, юридичні трактати, белетристика. З оригінальних літературних творів найшвидше з’являлися проповіді українського духовенства. Перше місце серед проповідників по праву належить Іларіонові, першому митрополиту українського походження, який написав сповнений гуманістичних ідей твір “Слово про закон і благодать” законодавча пам’ятка – “Руська правда”. основу тодішньої літератури становила усна народна творчість: пісні, легенди, заговори і заклинання. Особливе місце посідали пісні-билини. Відомі билини Київського і Новгородського циклів. Архітектура міст і сіл Київської Русі представлена насамперед дерев’яними спорудами. Археологічні дослідження виявили численні залишки зрубних будівель. Окремі з них – справжні шедеври народної архітектури. Розвиток живопису підтверджують і портретні мініатюри, що прикрашали “Ізборник” 1073 р., “Трірський псалтир” (1078-1087 рр.). Великою славою користувалися київські ювеліри за своє витончене карбування, золочення, гравірування, техніку емалі та зерні. Це знамениті київські “зміївники”, лунниці, колит, оздоблені зерною або емаллю, вироби художнього ремесла Русі, що у значній кількості вивозилися за кордон. Феномен незвичайного злету культури України-Руси пояснюється тісними зв’язками з Візантією, країнами Європи, Хазарією.

10. Для успішного виконання місії хрещення слов'ян слід було вирішити питання поширення богослужебних книжок, за якими б вівся церковний обряд. Це ускладнювалося тим, що слов'яни не мали власного письма. В період язичництва слов'яни, за свідченням Чорноризця Храбра, під час торгівлі користувалися власним примітивним письмом – чертами і резами. З початком хрещення слов'янських племен таке письмо уже не задовольняло зростаючих потреб, здійснювалися спроби використання літер латинського алфавіту, проте в ньому не було багатьох літер для передачі характерних слов'янських звуків. Візантійські просвітителі Костянтин (Кирило) разом з Мефодієм займалися місіонерською діяльністю на території Моравії, щоб навчити християн богослужінню рідною мовою, тому найголовнішим їх було створення слов'янської азбуки. Є свідчення, що Костянтин працював над створенням слов'янської азбуки ще у Константинополі за активної участі Мефодія. Це письмо згодом стало називатися глаголицею. Найдавніші тексти, які збереглися, молодші за новостворені на 150 років. Після ж смерті Кирила була створена нова азбука, кирилиця, найімовірніше учнями Мефодія. Форма кириличних літер була геометрично простішою, більш чіткою і зручною для письма. Книжна справа почалася з потреби способу поширення християнства. Найпершими були перекладені грецькі євангелі я. Пізніше почали переписувати й перекладати не тільки богослужбові, а й твори світського характеру. Для цього створювалися цілі скрипторії при монастирях. На жаль, до нашого часу збереглося мало книг. Найвідомішими є Реймське (40-і рр. 11 ст.) та Остромирове (створено в Києві 1056-1057 рр.) євангелія. Епіграфічні пам’ятки збереглися найкраще: написи на побутових речах, зброї, ремісничих виробах, каменях тощо. Найдавнішою є графіті датоване 1052 р. на стіні Софії Київської, у якому повідомлялося про грім і блискавку, що вдарила в собор.

11. Перекладна література насамперед була представлена євангеліями та апокрифами – неканонізованими книгами, що не увійшли до Біблії (популярні розповіді про Соломонові суди, «Ходіння Богородиці по муках»). Перекладалася візантійська патристика – у 4-6 ст. серед проповідей були найвідоміші «Златоуст» Іоана Златоуста і «Златоструй», на яких вчилися священнослужителі. Популярними стали також житія – морально-етична база для вірян: як треба себе поводити відносно християнства на прикладі святих («Олексій, чоловік божий», збірники «Прологи», «Четьї-мінеї»). Оригінальна, тобто власна, незапозичена літературна творчість наших предків за часів Київської Русі була започаткована літописами. Вважають, що найдавніший було створено за часів Аскольда у другій половині 9 ст. Проте він, як і наступні літописні зведення, не зберігся. Першим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ» ченця Києво-Печерського монастиря Нестора. Літопис створено на початку 12 ст. При складанні «Повісті...» використано найдавніші літописи. Вона збереглася в багатьох списках, найстаріші з них - Лаврентіївський (1377) та Іпатіївський (перша половина 15 ст.). У «Повісті...» викладено події від 860 р. до 1111р.. Основний зміст літопису - боротьба князів за київський стіл, боротьба русичів проти половців. \ Ораторсько-проповідницькі твори мали яскраво виражену ідеологічно-політичну основу («Слово про закон і благодать» Іларіона: 1 частина – релігійна, 2 – уславлення Володимира). Оригінальна агіографія поділялась на княжі та церковні житія, які складалися в патерики, найвідоміший з яких Києво-Печерський. До світських повчань належав відомий твір «“Повчання”Володимира Мономаха»: звернене до дітей; на переконання Мономаха, князь має подавати своїм дітям приклад взірцевого правителя, навчати гідній цього високого звання поведінці та способу життя; у 2-й частині - про різні випадки із свого життя, а також про власні добрі вчинки. Найвизначнішою пам’яткою руської літератури є «Слово о полку Ігоревій» створене у серпні-вересні 1187 р. «Слово...» написане на основі конкретного історичного факту - невдалого походу 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців. Автор закликав князів забути чвари, об’єднатися й захистити рідну землю від небезпечного ворога. Перша в Русі бібліотека була заснована Ярославом Мудрим при Софійському соборі. Книги, що виходили з майстерень Софійського собору, стали основою інших бібліотек, зокрема величезної бібліотеки Печерського монастиря, яка з кінця ХІ ст. стала найбільшим центром культурного життя Київської Русі. Монголо-татарська навала і князівські міжусобиці призвели до великої руїни. Книги гинули у війнах і пожежах. Також книжкові майстерні були створені як у Києві, так і в інших містах Русі: Новгороді Великому, Чернігові, Полоцьку.

12. Розвиток освіти у Київській Русі будувався на власних традиціях із використанням античного та болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. До того ж прийняття християнства у православному варіанті сприяло поширенню грамотності, адже богослужіння у православному храмі проводиться рідною мовою. Шкільна освіта за часів князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого стала частиною загальнодержавної та церковної політики. Цього часу у Київській державі утворюються три типи шкіл: 1)навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя; 2)приватна школа домашнього навчання; 3)навчальний заклад, у якому готували священиків. Обов’язковим було навчання основам письма, читання та рахунку. Крім того, вивчали грецьку та латинську мови, також музику та спів, розглядаючи їх як одне з «семи вільних мистецтв». Писали на дерев’яних дощечках, вкритих воском, роговою або металевою паличкою, яка називалася стилем. Найпомітнішими культурними центрами на київських землях цього часу стали монастирі. Значну роль у справі просвітництва відігравали Києво-Печерська лавра, Видубицький монастир. Особливою просвітницькою і культурною атмосферою відрізнявся двір Ярослава Мудрог о. Київська Русь не поступалася в освіченості тогочасним країнам Європи. При дворі київського князя виховувалися й здобували освіту діти багатьох королів європейських держав. Року 1086 онука Ярослава Мудрого, Янка Всеволодівна, заснувала в київському Андріївському монастирі школу для жінок. Основним джерелом наукових знань було повсякденне життя. Значного розвитку досягли географічні знання. Так, у «Повісті…» місце проживання русинів літописець повязував із річками Дунаєм, Дніпром, Моравою, Припяттю, Двіною, Десною та ін. Він досить докладно описав шлях «із варяг у греки», назвав багато тогочасних і давніх країн. Свідоцтва про будову Всесвіту та космологічні уявлення черпалися із «Шестидневів» (Василя Великого, Георгія Песиди, Іоанна Екзарха) — оповідань про створення світу з розгорнутими коментарями богословського, філософського та природничо-наукового характеру; «Фізіолога» — збірки відомостей про звірів, птахів, комах, риб тощо; «Християнської топографії» Козьми Індикоплова — оповідань із космографії та географії християнського погляду, творів Єпіфанія Кіпрського, апокрифічних творів.

13. Музичне мистецтво східних слов'ян доби Київської Русі досягло високого рівня. Про це свідчать фольклорна спадщина, давньоруський культовий спів, музика княжого двору, ратна (військова) музика. В усній народній традиції продовжують розвиватись ігри, календарні та родинно-побутові пісні, похоронні плачі й голосіння, їх найдавніші зразки збереглися в невеликій кількості. Плин часу зумовлював нові народнопісенні жанри. Серед них найзначніший — билинний епос, що активно розвивався у Х—XI ст. У билинах у художньо-поетичній формі відбивалася боротьба народу за незалежність, втілювалися патріотичні ідеї, уявлення про героїв-богатирів, наділених мудрістю, силою, красою. (билинні герої Ілля Муромець, Добриня Никитич, Альоша Попович, Микула Селянинович; співці билин — Бояна, Митуси, Ора) Про глибоку зв'язку народного і культового музичного мистецтва свідчить подібність їх наспівів. Мелодії жанрів фольклору розповідного змісту, особливо таких, як билини, духовні вірші і плачі, близько стикаються з речитативний культовими наспівами читання співуче священних книг, зі знаменним розспівом. Билини, або стáріни, характеризуються історичністю, зазвичай їх головними героями були реальні особи, в тому числі київські князі. Характерною особливістю билин є те, що в них часто поєднуються несинхронні події, зливаються події різних історичних періодів. Імпровізовані наспіви билин вільні, довжина музичної рядки в них залежить від довжини строфи тексту. Билини найближче примикають до професійної книжкової культури і до церковної просодії - читання співуче священних книг. Носіями народного мистецтва були скоморохи(Музика супроводжувала ратні походи княжих бойових дружин. Головну роль тут відігравали духові та ударні інструменти. Музичні інструменти: це струнні смичкові — гудок, смик; щипкові — лютня, гуслі, псалтир; духові — роги, труби, сурми, свистки, сопілки, дудки, жалійки, волинки, органи; ударні — бубни, тарілки, дзвіночки, брязкальця. Важливу роль відігравали церковні дзвони, які сповіщали про наступ ворога, пожежу, скликали людей на віче. Унікальні відомості про інструментарій Київської Русі дають фрески Софійського собору. На них, зокрема, зображено музик, які грають на духових та струнно-щипкових інструментах. У культурно-мистецькій спадщині Київської Русі чільне місце посідає церковний спів(давньоруські одноголосні церковні наспіви називалися знаменним розспівом) У Київській Русі з'явилися центри навчання співу.

14. Основною культурою Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов'янських племен. Досить високого рівня досягло до Х віку і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали. Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовни слов'янки ткали чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Високим умінням відрізнялися майстри обробки шкір. Усього ж дослідники нараховують у названий час в давньоруських містах від шістдесяти до ста різних ремісничих спеціальностей. Спеціалізація при цьому йшла не за матеріалом, а за готовим виробом: мечники, щитники, сідельники, ювеліри займали в містах цілі вулиці. Щоб виготувати свій виріб від початку до кінця, кожний з майстрів повинен був володіти принаймні декількома спеціальностями. Торгівля продуктами сільського господарства і ремесла, що зароджувалася, спочатку мала характер обміну як всередині общини, так і між племенами та землями. Згодом зародилися товарно-грошові відносини. Торгівля Русі здійснювалася не тільки з Візантією і країнами Сходу, але і з Північною і Західною Європою, куди руські купці (рузарії, як їх називали латинські хроніки) везли свої і східні товари. Відбувалося швидке зростання міст. Поступовий і неухильний розвиток східних слов'ян обумовив розкладання первісних відносин. Хоч економічною основою суспільства була родова власність общини на землю, все ж мала сім'я найближчих родичів починає відігравати дедалі значнішу роль. Члени общини були пов'язані круговою порукою, діяв закон кровної помсти. Пізніше традиційне (звичаєве) право було нелегко замінити державним. Процес впровадження першого писаного закону «Руської правди» (ХІ—ХІІ століття) супроводився численними конфліктами, описаними літописом. Як і в інших народів, князівська влада у слов'ян на стадії розкладання суспільного ладу і військової демократії підкорялася раді старійшин і загальним племінним зборам. Зазвичай князя обирали або призначали для відсічі зовнішнього ворога, але по мірі формування князівських дружин з молодців, готових за командою вдатного ватажка «пошукати собі честі, а князеві слави» в набігах на сусідні території і племена, його фактично стала обирати дружина. Більшість воїнів ішла в похід піхотою, маючи лук і стріли, невеликі щити і списи. Важкого обладунку у слов'янських воїнів не було. З перетворенням князівської влади у спадкову і її зміцненням дружина поступово стає частиною державного апарату.

15..Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі. Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з"явилися у зв"язку з феодальною роздробленістю. Архітектура міст і сіл Київської Русі представлена насамперед дерев"яними споруда ми. Археологічні дослідження виявили численні залишки зрубних будівель. Окремі з них — справжні шедеври народної архітектури. Перші кам"яні будівлі на Русі з"явилися під орудою візантійських майстрів. Так, Десятинна церква належала до хрестово-купольних візантійського типу храмів. Підлога була викладена майоліковими плитами та мозаїкою, стіни розписані фресками і прикрашені мозаїчними панно. Новий етап розвитку монументальної архітектури на Русі репрезентують будівлі "міста Ярослава" у Києві. Н а цю добу давньоруське будівництво набуває чітких національних рис. Це засвідчує такий шедевр архітектури, як Софіївський собор (1037 р.). В архітектурно-художньому ансамблі Софії особливу роль відігравало внутрішнє опорядження. За прикладом Софії Київської зводились однойменні собори (1045—1050 рр.) у Полоцьку і Новгороді. У Чернігові за велінням брата Ярослава Мудрого Мстислава було споруджено Спаський собор, який мав схожість з Десятинною церквою. У другій половині XI ст. культове будівництво набуває поширення в багатьох давньоруських містах. У Києві — це собори Дмитрівського, Михайлівського, Видубицького, Печерського, Кловського монастирів. Першим взірцем монастирського храму був Успенський храм Печерського монастиря (1078), будували його грецькі майстри. У Києві близький до Успенського був Михайлівський Золотоверхий храм (1108р.). У Північній Русі в XII ст. набули значного розвитку Київська, Чернігівська і Переяславська архітектурні школи. (храм Федорівського монастиря, церква Богородиці Пирогощі на Подолі, Кирилівська, Васильківська церкви у Києві; Юріївська у Каневі; Борисоглібський і Успенський храми у Чернігові). Монументальні споруди Галичини зведені зі світло-сірого вапняку. За Ярослава Осмомисла формується князівський двір, до якого входив білокамінний Успенський собор Наприкінці XII — поч. XIII ст. монументальна архітектура Русі збагатилась ускладненням зовнішніх форм (Трьохсвятительський, св. Василія в Овручі, П"ятницькій церкві в Чернігові). У мистецтві Київської Русі, поряд з архітектурою, значного розквіту набуває монументально-декоративний живопис. Живописні зображення в храмах були своєрідною Біблією для тих, хто не знав грамоти. Візантійський живопис поширився у Київській Русі в X ст. у формі монументальних стінних розписів (фресок) і мозаїк. Фресковий розпис повністю замінює настінну мозаїку. Поряд з монументальним живописом на Русі розвивається іконопис. Наприкінці XI ст. склалася київська школа іконопису Наступне новаторство – сполучення фресок та мозаїк у розписах інтер’єру. Для візантійських храмів типовим було сполучення мармурового облицювання стін з мозаїками. Особливе місце у системі розписів посідають фрески на світську тематику, до яких належить композиція “Сім’я Ярослава Мудрого "", а також розписи в північній і південній вежах. Осібним видом мистецтва Київського Русі була книжкова мініатюра. Книжкова мініатюра виконувалася й ілюструвалася руськими писцями і художниками.

16. Занепад культури КР у період татаро-монгольської навали. Х-ка соціально-культурної ситуації у Галицькій і Волинській землях у 12-13 ст. Навала кочівників супроводжувалися масовими руйнуваннями міст, жителів безжально знищувалися або забирали в полон. Це призвело до помітного занепаду міст - населення зменшувалася, життя городян ставала бідніше, захирів багато ремесла. Монголо-татарське нашестя завдало важкого удару основі міської культури - ремісничому виробництву. Так як руйнування міст супроводжувалося масові виведення ремісників до Монголії і Золоту Орду. Разом з ремісничим населенням руські міста втрачали багатовіковий виробничий досвід: майстри несли з собою свої професійні секрети. Монголо-татарські завоювання призвело до значного погіршення міжнародного становища руських князівств. Стародавні торговельні та культурні зв'язки з сусідніми державами були насильно розірвано. Нашестя завдало сильного руйнівний удар культурі російських князівств. У вогні монголо-татарських навал загинули численні пам'ятники, іконопису і архітектури. Завоювання призвело до тривалого занепаду літописання, яке досягло свого розквіту до початку Батиєва навали. Монголо-татарські завоювання штучно затримувало поширення товарно-грошових відносин, "законсервовано" натуральне господарство. У той час як західноєвропейські держави, які не піддалися нападу, поступово переходили від феодалізму до капіталізму, Русь, розтерзана завойовниками зберегла феодальне господарство. Нашестя стало причиною тимчасової відсталості нашої країни.Нашестя також обірвало прогресивне явище, яке відбувалося в домонгольської Русі, що направляються на ліквідацію феодальної роздробленості і об'єднання країни, одночасно посилюючи князівські усобиці. Таким чином, монголо-татарська навала ніяк не можна назвати прогресивним явищем в історії нашої країни.
Наслідки монголо­татарської навали: різко скоротилося населення країни (убиті, віддані в рабство);

 знищено й пограбовано багато міст (Київ, Переяслав, Галич, Ростов, Рязань та ін.; усього 49 із 74);

щорічна сплата данини ханським баскакам;

 занепад ремесла: зникають деякі ремісничі спеціальності;

 на кіль­ка десятиліть припинилося будівництво з каменю;

 втрата державної незалежності;

 ослаблення обороноздатності Русі, що спричинило зростання кількості набігів на Русь польських, угорських, німецьких, шведських та інших феодалів;

 почалося відставання Русі у своєму розвитку від країн Західної Європи.

Навала дуже загальмувала, але не зупинила розвиток слов’янських земель.

17. Поширення освіти, в містах Київської Русі, відбувалося шляхом розвитку школи і письменства. Історичні дані засвідчують, що справами освіти займалися перш за все князі, заможні бояри, а також купці. Досить поширеними були школи для підготовки фахівців різних ремісничих справ і купців. Приходські школи давали початкову освіту, їх основною метою було навчити дітей писати, читати і рахувати. Вищу освіту могли здобути лише діти багатих. Вища освіта вимагала не лише досконалого знання старослов'янської мови, а й грецької. Освіта в Галицько-Волинському князівстві продовжувала традиції шкільництва Київської Русі. Ці традиції зв'язували освіту з діяльністю церкви, що відповідало тодішнім умовам економічного й культурного життя. У парафіяльних, монастирських та єпископських школах навчання і виховання було в основному релігійним.Після закінчення початкової школи випускники повинні були продовжувати свою освіту самостійно.Перша в Україні вища школа була відкрита в 1577 р. і називалась "Острозька академія". Внаслідок цього українська культура зазнала істотного впливу західноєвропейської культури. Заможні люди наймали вчителів для навчання дітей у домашніх умовах. Для розвитку освіти необхідно мати обширне письменство. В XI— XIII ст. необхідна література надходила в Україну з Візантії. Поширювалось Священне Писання у перекладі солунських братів Кирила та Мефодія, було перекладено інші церковні книги. У Галицько-Волинському князівстві, як і в усій Київській Русі, перекладних творів було багато, але вони не задовольняли потреб освіти.Київський літопис пише про Ярослава Мудрого, що "Ярослав любив книги... і пильнував до них, і часто читав їх і вночі і вдень, і зібрав многих переписувачів, і перекладав з грецького на слов'янське письмо: і переписали вони багато книг". З цих книг було створено у Києві відому Софійську бібліотеку. Книжну справу Ярослава продовжували його сини Всеволод та Святослав. Літопис характеризує князя як видатного культурного діяча: "Це книжник великий і філософ, якого не було в усій землі і після цього не буде".