Теоретичні основи соціальної роботи. й індивідуальні можливості ЇЇ членів

й індивідуальні можливості ЇЇ членів. Якщо сім'я досягла запланованих цілей чи якщо подальша робота з нею безперспективна, ставиться питан­ня про завершення співробітництва.

Це принципова позиція для українських соціальних працівників: до­помога надається клієнту в тому випадку, якщо він усвідомлює її не­обхідність і робить усе, що потрібно від нього для досягнення резуль­татів. У іншому випадку робота з клієнтом (чи індивідуумом, сім'єю) припиняється.

Як правило, на соціально-педагогічну роботу з сім'єю приділяється два-три роки.

Соціально-педагогічна допомога сім'ям здійснюється головним чи­ном удома. Крім того, з педагогічної точки зору доцільним є необхідність переносити роботу з окремими членами сім'ї, субсистемами чи з усією сім'єю в офісні приміщення служби. Це дає можливість зробити зовнішні рамки роботи досить гнучкими.

Для забезпечення якості соціальної допо­моги необхідне обговорення ходу і резуль­татів соціальної допомоги членами сім'ї й оці­нка роботи. Під час спільних обговорень із сім'єю перевіряються і встановлюються за­гальні і приватні цілі, а також необхідні кроки для їхнього досягнення.

Робота окремих фахівців із сім'ями вимагає регулярних обговорень у колективі з метою обміну професійними знаннями і безупинної су-нервізії. Це дає можливість критично сприймати власну роботу, а також оцінювати процеси, що відбуваються у сім'ї.

Через складність соціально-педагогічної роботи із сім'ями і постійни­ми змінами умов роботи необхідно постійне підвищення кваліфікації співро­бітників.

Забезпеченню якості роботи служать:

— складання планів роботи із сім'єю (планів допомоги) кожні півроку;

— регулярні поточні і підсумкові звіти;

— щоквартальні координаційні й оцінні бесіди з працівниками відділів у справах сім'ї і молоді.

286 Соціальна робота

6. Вулична соціальна робота

Однією з форм профілактики виходу дітей на вулицю є вулична соціальна робота. В Україні вона вже отримала досить широке поширен­ня, але не досить описана теоретично. Тому опис теорії і методики ви­робляється, в основному, за матеріалами німецьких партнерів, де так само описаний практичний досвід, напрацьований у ході реалізації проек­ту "Надання допомоги "дітям вулиці" і соціально незахищеним дітям та підліткам".

Вулична соціальна робота з'явилася у 20-х роках минулого століття у США. За допомогою цієї форми роботи фахівці хот­іли попередити криміиалізацію підлітків з бідних кварталів великих міст, таких як Чикаго. Наприкінці шістдесятих-початку сімдесятих років минулого сто­ліття соціальні працівники у Німеччини усе більше стали цікавитися вуличною роботою. Причиною послугувало погіршення соціального ста­ну багатьох категорій молоді, особливо підлітків із груп ризику, пов'я­зане з економічними проблемами країни.

У даний час вулична соціальна робота у ФРН є повноправною фор­мою роботи, заснованою на спілкуванні соціального працівника з молод­дю у неформальній обстановці. Спілкування дає можливість виявляти проблеми і надавати допомогу молодим людям.

Вуличні соціальні працівники працюють не тільки і не стільки у своїх кабінетах. їхніми робочими місцями є вокзали, парки, дискотеки, закла­ди для проведення вільного часу молоддю чи просто вулиця. Крім того, вони працюють з родичами, учителями, найближчим оточенням своїх клієнтів. Таким чином, створюються умови для молоді, що не має мож­ливості чи бажання офіційно звернутися по допомогу, скористатися по­слугами компетентного фахівця.

Головною умовою вуличної соціальної роботи є створення для моло­дих людей, що мають різні проблеми, можливості користатися послуга­ми фахівців, що професійно покликані їм допомагати. Допомога припус­кає не тільки підтримуючі бесіди і консультації, але і надання приміщен­ня, у якому можна відпочити, пережити важкий час чи провести вільний.

Принципи вуличної роботи фахівці Інтернаціонального Союзу фор­мулюють у такий спосіб: