Проблема збалансованості держ. бюджету. Бюджетний дефіцит

Економічна наука сформувала три основні підходи до проблеми збалансованості держ.бюджету.

1) грунтується на тому, що бюджет повинен бути збалансований кожного року. До недавнього часу щорічно збалансований бюджет вважався метою фінансової політики уряду. Однак такий стан бюджету виключає можливості проведення ефективної фіскальної політики.

2) базується на тому, що бюджет повинен бути збалансований у ході економічного циклу, а не щорічно. Одже для того,щоб протидіяти спаду уряд знижує податки і збільшує видатки, тобто спричинює дефіцит бюджету. У ході подальшого підйому уряд підвищює податки і знижує витрати. Позитивне сольдо бюджету(профіцид), який виникає при цьому, може бути використано на покриття дефіциту, що виник у період спаду. Проблема полягає у тому, що спад і підйом в економічному циклі можуть бути не однаковими за глибиною і тривалістю. Наприклад тривалий і глибокий спад може змінитися коротким періодом підйома. Поява великого дефіциту у період спаду при цьому не покривається невеликим позитивним сальдо бюджету у період підйому, а тому матиме місце циклічний бюджетний дефіцит

3) пов’язана з ідеею так званих функціональних фінансів. У відповідності з нею метою фіскальної політики є забезпечення збалансованості економіки у цілому, а не тільки бюджету. При цьому досягнення стійкого економічного зростання може відбуватися як за умов дефіциту так і позитивного сальдо бюджету. Таким чином збалансованість бюджету у даній концепції є другорядною проблемою, оскільки податкові надходження автоматично зростають при зростанні ВВП. Тому дефіцит бюджету самоліквідовується, крім того уряд одержує значні можливості щодо становлення макростабілізації і чимало важелів для фінансування дефіциту бюджету.

Друга і третя концепції використовуються урядами багатьох країн світу.

17. Політика регулювання доходів. Економічна нерівність. Крива Лоренца.

Основною відмінною рисою первинного доходу є те, що передбачається отримання доходу як продукту власності на певний фактор економічної діяльності - працю, капітал або землю. Але рух доходів на цьому не припиняється. Після первинного розподілу здійснюється перерозподіл доходів. Існують різні канали перерозподілу доходів: по-перше, перерозподіл відбувається завдяки коливанням ринкових цін як на самі фактори виробництва, так і на товари та послуги; по-друге, він може здійснюватись у формі добровільних внесків до суспільних, доброчинних і релігійних фондів та організацій. Але найбільш потужним каналом перерозподілу доходів є фінансово-кредитна система, насамперед, її центральна ланка - державний бюджет. Тут перерозподіл здійснюється за рахунок податків і платежів. Завдяки дії перерозподільчого механізму утворюються вторинні доходи. Вони можуть бути у вигляді виплат по різним формам страхування, виплати по програмах державної допомоги, стипендії, пенсії тощо.

Однією з причин, яка зумовлює існування системи перерозподілу доходів є прагнення суспільства до подолання суттєвої майнової нерівності, притаманної усім країнам, навіть з найвищіми показниками життєвого рівня. Але для того, щоб застосовувати конкретні заходи державної політики вирівнювання доходів потрібна обгрунтована методика аналізу реального стану нерівності. У цьому відношенні найбільш поширеним у світі є метод Лоренца. Міру нерівності доходів можна визначити, будуючи криву Лоренца, яка показує фактичний розподіл доходів. Чим більше вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим вона пряміша, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності убиває стимули до продуктивної праці, а надмірна її вигнутість може викликати соціальну напругу у суспільстві. Значна диференціація у розподілі доходів може викликати різкі політичні потрясіння і привести до вкрай небажаних для країни наслідків. Тому держава повинна регулювати розподіл доходів і через оподаткування найбагатших та виплати найбіднішим змінювати ситуацію в розподілі доходів. Але певна нерівність все ж повинна зберігатись, зрівняльний розподіл суперечить ринковим принципам, історичний досвід вказав на його безперспективність і навіть шкідливість для суспільства.

18. Соц. гарантії та соц.захист населення. Соціальні стандарти і соціальні гарантії відіграють в житті суспільства значну роль. До них відносяться:

- мінімальна заробітна плата,

- мінімальна пенсія за віком,

- неоподатковуваний мінімум доходів громадян,

- розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Вони є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів всіх рівнів.

Розгляд системи соц. забезпечення країн, де панують ринкові відносини має велике значення, адже Україна знаходиться на шляху формування ринкової структури. В економічно розвинених ринкових країнах система соц.забезпечення втілюється у дві основні форми:

1) соціальне страхування та трансфертні виплати. Відмінність між ними полягає у тому, що перша із названих форм передбачає попередні регулярні внески до страхових фондів з боку роботодавців та самих осіб найманої праці. У цьому випадку виплати фактично є заробленими і не мають відбитку державної благодійності.

2) не передбачає попередніх спеціальних внесків. Отож, трансфертні виплати здійснюються у вигляді допомоги особі з боку держави незалежно від її трудового або грошового внеску до загального доходу нації. Що стосується України, то зараз триває процес реформування соціальної політики.

Головна мета першого етапу реформування — створення нових, ринкових механізмів суспільного перерозподілу. Конкретніше — потрібно заново збудувати систему соціального страхування. Не можна не відзначити, що у вирішенні цих завдань досягнуто певних успіхів. Працюють житлові субсидії, адресна допомога, система соціального страхування. Розпочато пенсійну реформу, яка має запровадити страхові принципи в пенсійне забезпечення. Проте багато питань ще залишаються не вирішиними. Нагальною проблемою залишається наведення ладу в сфері надання пільг, невирішеним залишається поки що питання впровадження медичного страхування. Та все ж сучасна соціальна політика в Україні вписується в ринкову систему й працює на неї.