Ринок праці в Україні. Безробіття та його наслідки

Ринок праці - це система економічних відносин з приводу купівлі-продажу специфічного товару, яким є праця. Особливе місце у системі регулювання відносин, що виникають на ринку праці належить державі.

Суб'єктами ринку праці є: роботодавці, наймані працівники.

Міжнародна організація праці (МОП) поділяє усе населення на 3 категорії:

1.зайняті - це особи, що виконують оплачувану робіту (в тому числі ті, хто зайняті неповний робочий день), і ті, що мають робочі місця, але не працюють через хворобу, страйки або відпустки.

2.безробітні — це особи, що не мають роботи, але активно її шукають. Зайняті та безробітні становлять економічно-активне населення (робочу си­лу) країни.

3.еконмічно неактивне населення - це люди віком до 16 років, частина дорослого населення, яка зайнята в домашньому господарстві, перебуває на пенсії, не працює внаслідок інвалідності або у зв'язку з навчанням, чи просто не хоче працювати і не шукає роботи.

Безробіття - це стан ринку праці за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Види безробіття: • фрикційне - виникає в результаті постійного руху населення між регіонома і видами праці. Цей вид безробіття вважається неминучим, оскільки завжди існують особи, які після закінчення навчання або переїзду на інше місце прроживання шукають роботу, яка б відповідала їх вимогам.

• структурне - виникає у зв'язку зі змінами, що відбуваються в національній економіці. Ці зміни пов'язані у першу чергу з тим, що одні сектори економіки розширюються, а інші навпаки звужуються або взагалі зникають. • циклічне - викликане спадом виробництва внаслідок перебування економіки в стадії спаду, кризи або депресії.

Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття = безробітні/ (безробітні+ зайняті)* 100%. На жовтень 2003 року в Україні неприхований рівень безробіття становив 3,5% (1 млн чоловік). Прихований складав близько 11%. Рівень безробіття знизився на 0,1% в порівнянні з попередім місяцем. Найвищий рівень безробіття серед сільського населення, молоді та жінок. 62% всіх безробітніх склали жінки. Найвищий рівень безробіття в Херсонській, Рівненській та Чернівецькій областях. Найнижчий у Києві, Севастополі та Одеській області. Навантаження на 1 робоче місце становить 6 чоловік. Середній рівень допомоги по безробіттю 114 грн.

Наслідки безробіття. Надмірне безробіття веде до значних економічних і соціальних втрат. Серед головних економічних втрат найважливіше місце посідає невипущена продукція. Залежність між рівенем безробіття і втратами а обсязі ВВП обгрунтував Артур Оукен в своєму закон і. Він стверджував, що, коли фактичний рівень безробіття перевищує природний (5%) на 1%, то втрати ВВП становлять 2,5%.

Безробіття має і величезні негативні соціальні наслідки. Серед безробітних вищим є (порівняно з середнім по країні) рівень злочинності і смертності. Крім того в силу зростання рівня вимог до працівника в сучасних умовах навіть незначний за тривалістю період безробіття веде до суттєвої втрати кваліфікації та знижує можливості людини знайти роботу.

Методи вимірювання ВВП.

ВВП - це ринкова вартість усіх кін­цевих товарів і послуг, вироблених у межах економічної території краї­ни протягом періоду часу (року).

ВВП обчислюють 2 методами: • методом підрахунку витрат, • методом підрахунку доходів усіх економічних суб'єктів. Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видат­ків на кінцеві товари і послуги — споживчі видатки населення, інвес­тиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт. ВВП=С+І+G+NE

* Особисті споживчі видатки(С) охоплюють видатки домашніх госпо­дарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізо­ри, легкові автомобілі), видатки на предмети поточного вжитку (хліб, олівці, сорочки, зубну пасту тощо), видатки споживачів на по­слуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.).

* Інвестиційні видатки ділових фірм країни(І) — це видатки:

1) на за­купівлю машин, устаткування, верстатів підприємствами;

2) на усе будівництво (виробничі будівлі й житлові будинки);

3) на зміни в за­пасах.

Запаси — це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні, а також: споживчі товари. У макроекономіці інвестиції поділяють на валові й чисті.

Валові інвестиції охоплюють усі вироблені інвестиційні блага, призначені для заміщення машин, верстатів, устаткування, споруд, що спожиті у процесі виробництва у цьому році, плюс ті, що становлять приріст капіталу в національній економіці.

Чисті інвестиції — це додаткові інвестиції, тобто їхній приріст понад зношення капіталу в цьому році. Різниця між валовими і чистими інвестиціями становить амортизацію. Тому валові інвестиції дорівнюють сумі амортизації та чистих інвестицій. У ВВП урахову­ють валові інвестиції.

* Державні закупівлі товарів і послуг(G) охоплюють усі державні вида­тки (уряду, місцевих органів влади) на кінцеві продукти підприємств і на наймання в державний сектор працівників. Однак вони не врахо­вують державних трансферних платежів, бо такі видатки не відобра­жають збільшення поточного виробництва і є просто передаванням державних доходів певним родинам або індивідам.

Чистий експорт (NE)— це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на інозе­мні товари і послуги (імпорт). Проте чистий експорт може бути і від'ємною величиною. За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції. ВВП= W+r+i+P+T+A

Такими доходами є:

1) заробітна плата найманих працівників(W), яку фірми й уряд ви­плачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку допов­нень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди;

2) рента(r), тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна, в тому числі приписану ренту за проживання у власній оселі;

3) процент(i), що являє собою виплати грошового доходу поста­чальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарст-вам за вклади, за облігації підприємств);

4) прибуток(P). Він має два різновиди — доходи некорпоративного сектора (доходи підприємств, що перебувають в одноосібній влас­ності) та прибуток акціонерних підприємств;

5) непрямі податки на бізнес(T) (податок на додану вартість, акциз­ний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.);

6) амортизаційні відрахування(A) (показують обсяг капіталу, спожи­того у процесі виробництва впродовж року).

Висновки: Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку.

По-перше, під час обчислення ВВП не враховують продаж ужи­ваних речей.Урахування вартос­ті перепродажу речі призвело б до подвійного рахунку.

По-друге, у ВВП не враховують невиробничі фінансові операції,що здійснюються в економіці. До невиробничих фінансових операцій належать державні трансферні платежі,які охоплюють видатки дер­жави на соціальне страхування, допомогу з безробіття, пенсії, і при­ватні трансферні платежі(наприклад, щомісячні суми, які студенти отримують із дому, операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій та облігацій тощо).

По-третє, усі продукти й послуги, вироблені протягом ро­ку, враховуються лише один раз. При обчисленні ВВП враховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують вартість проміж­них товарів.

По-четверте, у багатьох країнах для повнішого обчислення ВВП визначають так звану приписану вартість. Певні послуги не про­даються на ринку і не мають ринкової ціни (робота пожежників, вчителів, депутатів). Тому їм доводиться приписувати вартість.

По-п'яте, при обчисленні ВВП результати діяльності підприємств урахо­вуються незалежно від того, чи контролює підприємства вітчизня­ний або іноземний капітал, працюють на них резиденти чи нерези­денти.