Мультиплікатор. Парадокс ощадливості

Мультиплікатор — це коефіцієнт, на який треба помножити зміну в сукупних видатках, щоб визначити підсумкову зміну рівноваж­ного ВВП. Інакше кажучи, мультиплікатор показує, у скільки разів сумарний приріст сукупного обсягу виробництва (доходу) переви­щує приріст сукупних видатків. Мультиплікатор діє в обох напря­мах, спри­чиняє багаторазове зменшення або збільшення.

Початкова зміна у сукупних видатках викликає нескінченний ланцюг вторинних споживчих видатків, які зменшуються з кожним наступним циклом і у підсумку багаторазово змінюють обсяг націо­нального виробництва. Ве­личина видатків постійно зменшується в міру віддалення кож­ного нового циклу від початкового. Сумарний приріст обсягу виробництва обчислюєть так: ВВП = І (І + МРС + МРС² + МРС³ +...). Суму (I + r + r²+ r³ +...) знаходять за формулою: 1/(1 — r). Знайдене число є не чим іншим, як мультиплікатором. Звідси мультиплікатор можна обчи­слити як m=1/(1-MPC) або m=1/MPS.

Висновки. По-пер­ше, розмір мультиплікатора залежить від того, яка частка доходу пе­ретворюється на споживчі видатки, тобто від МРС. Що вища МРС, то більший розмір мультиплікатора, і навпаки.

По-друге, мульти­плікатор перебуває в оберненій залежності від МРS. Що вища МРS, то менший розмір мультиплікатора.

Ефект мультиплікатора виникає при зміні рівня споживання, витрат, інвестицій. Його можна показати графічно. Припустімо, що початково економічна рівновага до­сягалася у точці Е1, в якій інвестиції дорівнювали заощаджен­ням (І₁ = S₁=10 млрд грн). На ринку складається сприятлива інвестиційна кон'юнктура і створюються можливості для додаткових інвестицій у сумі 5 млрд грн.

Крива інвестицій переміщується угору в положення І₂, і економічна рівновага досягається в точці Е₂. Приріст рівноважного ВВП становить 25 млрд грн. Отже, приріст рівноважного ВВП уп'я­теро разів більший, ніж початкова зміна інвестицій. Тому катет Е₁F трикутника Е₁Е₂F у 5 разів більший за катет Е₂F. Довжина катета Е₁F відповідає зміні ВВП, а катета Е₂F — зміні інвестицій. Відно­шення катета Е₁F до катета Е₂F становить 5 (25: 5), отже дорівнює мультиплікатору для національної економіки. Уразі повної зайнятості мультиплікатор зовсім не спрацьовує. Намагання усіх економічних суб'єктів заощаджувати яко­мога більше може спричинити зменшення споживання, сукупних видатків і реального ВВП, а відтак інвестицій та фактичних заощаджень загалом. У цьому полягає пара­докс заощадження.

Якщо зі збільшенням заощаджень одночасно на ту саму величину зростають і заплановані інвестиції, то створюються сприятливі умови для еконо­мічного зростання, що, втім, може обмежити поточне споживання населення. Припустімо, що національна економіка перебуває у рівноважно­му стані з обсягом виробництва Y₁. Несприятливі прогнози спонукають домогосподарства заощаджувати більше. Функція заощаджень переміщується з S₁ у S₂, а інвестиції залишаються на попередньому рівні. Зниження споживчих ви­датків, підсилене мультиплікативним ефектом, зменшує рів­новажний обсяг виробництва з Y₁ до Y₂. Внаслідок зниження обсягу виробництва і доходу з Y₁ до Y₂ заощадження у точці Е₂ є такими ж, як і у точці Е₁ Однак якщо зі збільшенням заощаджень від рівня F₁ до F₂ одночасно зростуть на таку саму величину й заплановані інвес­тиції, то рівноважний обсяг ви­робництва залишається поперед­нім (Y₁), і економіка не ввійде у фазу спаду. Проте зросте частка інвестиційних благ, що створить сприятливі умови для економічного зростання, але може відносно обмежити поточне споживання населення.

Висновки: на економіку, яка перебуває у стані повної зайнятості, сприятливо впливає підвищення рівня заощаджень, тоді як на де­пресивну економіку — зниження цього рівня. Інакше кажучи, збіль­шення заощаджень є необхідною умовою стримування інфляції, а їх зменшення — неодмінною умовою подолання спаду.