Сукупна пропозиція та фактори, що її визначають. Крива сукупної пропозиції

Сукупна пропозиція — це величина реального рівень національного виробництва, який підприємства готові виробляти і продавати протягом року за певного рівня цін.

Крива су­купної пропозиції є висхідною. Додат­ний нахил цієї кривої економісти пояснюють зміною витрат на одиницю продукції, коли ре­альний національний продукт збільшується. Крива сукупної пропозиції має 3 відрізки — кейнсіанський, проміжний та класичний.

Кейнсіанський відрізок відбиває си­туацію, коли економіка перебуває у стані спаду і значна частка виробничих потужностей та робочої сили не вико­ристовується, рівень безробіття перевищує природний (5-6%). Збіль­шення обсягу виробництва на кейнсіанському відрізкові не веде до помітного зростання цін, бо витрати на одиницю продукції відчутно не змінюються.

Висхідний відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що розширення виробництва супроводжу­ється зростанням цін. Економіка наближається до стану повної зайнятості. Витрати на одиницю продукції збільшуються. Щоб виробництво залишалося прибутковим, фірми встановлюють вищі ціни на свою продукцію.

Класичний відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що економіка досягає повної зайнятості, тобто усі виробничі потужності завантажені, рівень безробіття не перевищує природного значення. Зростають ціни ресурсів і ви­трат і, зрештою, цін продуктів, але реальний обсяг виробництва помітно не змінюється.

Чинники, що визначають сук.пропозицію. Крива сукупної пропозиції показує величину пропозиції товарів і послуг за кожного рівня цін. На сукупну пропозицію впливають 2 групи чин­ників: цінові та нецінові.

До цінових чинників належать різноманітні змінні, які зі збільшенням обсягу націо­нального виробництва сприяють або протидіють зростанню витрат на одиницю продукції та підвищенню рівня цін. Коли зі збільшенням обсягу національного виробництва витрати на одиницю продукції і рівень цін починають швидко зростати, крива су­купної пропозиції стає крутою. Це означає, зростання цін і незначне збільшення обсягу виробництва.

Основними ціновими чинниками є: процентна ставка, рівень цін.

По-перше, це змінні, що починають діяти, коли національна економіка виходить за меж природного рівня виробництва (використання резервного устаткування з нижчою продуктивністю; залучення додаткової робочої сили з нижчим рівнем кваліфікації; виникнення слабин у виробництві — проблеми із забезпеченням си­ровиною, транспортом тощо).

По-друге, це структурні та природні умови (неодночасне досяг­нення повної зайнятості в окремих галузях; використання дорогих природних ресурсів, які звичайно не використовуються; збільшення обсягу виробництва на менш ефективних підприємствах та ін.).

По-третє, це зовнішньоекономічні чинники (запровадження мита і квот на товари, що є ресурсами виробництва; розширення збуту на дорогих ринках — віддалених, захищених митом, корумпованих то­що).

По-четверте, це інституційні чинники (екологічні нормативи та санкції; прогресивні тарифи за понаднормове споживання палива та електроенергії; ставки непрямих податків та ін.). Зі збільшенням обсягу національного виробництва дія всіх цих чинників веде до зростання витрат виробництва на одиницю про­дукції.

До нецінових чинників сукупної пропозиції нале­жать ті змінні, які підвищують або знижують витрати на одиницю продукції незалежно від змін обсягу національного виробництва. Не­цінові чинники переміщують криву ліворуч і вгору, коли сук.пропозиція скорочується і праворуч і вниз, коли сук.пропозиція зростає. До нецінових чинників відносять: рівень цін на виробничі ресурси, продуктивність праці, бюджетно-податкова політика.