Ринкова економіка сама по собі не може забезпечити Справедливий розподіл доходів. Вона спричинює їх диференціацію, в результаті чого частина населення опиняється за межею бідності. Це породжує потребу у соціальному захисті. Соціальний захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових заходів і сукупністю інститутів, що забезпечують усім громадянам країни рівні можливості для підтримання певного рівня життя, а також допомогу окремим соціальним групам населення. Це комплекс законодавче закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим чинникам. Соціальна захищеність включає систему заходів, що захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації у результаті безробіття, хвороби, виробничої травми, народження дитини, інвалідності, старості тощо, а також надання медичних послуг та допомоги сім'ям з дітьми.
Потреба у соціальному захисті зумовлюється самою природою ринкової економіки. Ринок не в змозі забезпечити своїм суб'єктам гарантований доход і зайнятість. Цілий комплекс чинників зумовлює істотні відміни у рівні доходів, стані здоров'я, обсязі задоволення потреб. Зменшити негативний вплив таких чинників на рівень життя певних прошарків населення і покликаний соціальний захист. Це призначення він виконує через дві функції — лікувальну і запобіжну. Лікувальна функція пов'язана із запровадженням механізмів боротьби з бідністю, що передбачають адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення, надання житлових субсидій, допомоги сім'ям з дітьми тощо. Ці заходи, по суті, «лікують» певні групи людей, становище яких можна охарактеризувати як «хворобу бідності». Запобіжна функція соціального захисту є превентивною, тобто пов'язана із попередженням бідності шляхом надання особам можливості у період активної економічної діяльності здобути право на забезпечення нормального рівня життя у випадку втрати роботи або працездатності, хвороби, нещасного випадку.
Система соціального захисту включає три суб'єкти: державу, юридичних осіб і громадян. Частина її заходів стосується усіх членів суспільства, а частина адресована окремим соціальним групам. Перша група заходів: забезпечення кожній особі можливості застосування своїх здібностей і отримання доходу, визначення офіційного прожиткового мінімуму, захист інтересів споживачів, індексація доходів. Друга група заходів соціального захисту стосується окремих груп населення, зокрема безробітних, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів праці та військової служби, сімей з дітьми, дітей-сиріт, вимушених переселенців та біженців, що зазнали впливу катастроф (повені, землетруси засухи тощо). Система соціального захисту ґрунтується на таких принципах, як все загальність, доступність, різноманітність видів забезпечення, адекватність рівню розвитку економіки країни.
Залежно від призначення заходів формується і структура системи соціального захисту. Вона включає соціальне забезпечення, соціальні гарантії держави населенню, соціальну допомогу і соціальне страхування. Соціальне забезпечення — це система забезпечення непрацездатних громадян та осіб похилого віку. Воно призначене захищати права працездатних та непрацездатних з таких питань, як пенсійне забезпечення, надання допомоги на випадок тимчасової непрацездатності, надання допомоги матерям, сім'ям з дітьми та інвалідам, а також на випадок безробіття.
Право на соціальне забезпечення є конституційним. В Україні воно гарантується Конституцією України. Система соціального забезпечення включає пенсії, допомогу працюючим (при тимчасовій непрацездатності, вагітності і пологах тощо), допомогу сім'ям, в яких є діти, допомогу по безробіттю.
Пенсії — це регулярні грошові виплати, що надаються громадянам при досягненні певного віку, у випадку інвалідності та втрати годувальника, а також за вислугу років та особливі заслуги перед державою. Розрізняють трудові та соціальні пенсії. До трудових належать пенсії за віком, по інвалідності, у випадку втрати годувальника та за вислугу років. Право на пенсію за віком в Україні мають чоловіки, які досягли 60 років і мають стаж роботи не менше 25 років, та жінки віком 55 років та стаж роботи не менше 20 років. Деяким категоріям громадян пенсія призначається на пільгових умовах, що регламентується відповідним законодавством. Крім трудових пенсій призначаються і соціальні, їх отримують громадяни за відсутності права на трудову пенсію. Умови, порядок нарахування та розмір пенсій усіх видів у нашій країні регламентується Законом «Про пенсійне забезпечення».
Слід зазначити, що стан пенсійного забезпечення в Україні далекий від ідеального, у цій сфері залишається багато нерозв'язаних проблем. Це, насамперед, надзвичайно низький середній розмір трудових пенсій — близько 43 % прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб і 34 % середньої заробітної плати. Майже 3 млн. громадян похилого віку належать до малозабезпечених і потребують у тому чи іншому вигляді допомоги від держави. По-друге, через обмеження максимального розміру пенсій, призначених за Законом «Про пенсійне забезпечення», 2/3 пенсіонерів отримують майже однакові пенсії, а різниця у цих межах між максимальною та мінімальною пенсіями становить лише 50 грн.. Зберігається практика фінансування пільгових пенсій з Пенсійного Фонду, тобто за рахунок інших пенсіонерів. Ці та інші нерозв'язані проблеми пенсійного забезпечення настійно вимагають його реформування, напрями якого передбачені позачерговим посланням Президента України «Про основні напрямки реформування системи пенсійного забезпечення населення України» до Верховної Ради.
Соціальне забезпечення включає і виплату допомоги працюючим громадянам у випадку тимчасової непрацездатності, вагітності і народження дитини. Особлива увага надається допомозі сім'ям, в яких є діти. Це допомога при вагітності і народженні дитини, разова допомога при народженні дитини, щомісячна допомога на дитину. Однак в Україні у зв'язку з обмеженням фінансових ресурсів розмір такого роду допомоги майже мізерний.
Другою складовою системи соціального захисту населення є соціальні гарантії держави населенню. Це реалізація державою конституційних прав громадян на одержання найважливіших соціальних благ та послуг. Вони надаються тим, хто працює або вступає у трудове життя, і повинні забезпечувати умови для одержання професії, трудового доходу, зайнятості, постійної перепідготовки і професійного зростання працівників для підтримки їх конкурентноздатності на ринку праці, захист основних прав людини у сфері праці. Серед основних соціальних гарантій — право громадян на вибір місця праці і на професійну діяльність, мінімальний розмір оплати праці, мінімальний розмір пенсії, разова допомога при народженні кожної дитини, мінімальний розмір допомоги по безробіттю, мінімальний розмір стипендії, право на освіту, охорону здоров'я і надання медичної допомоги.
Важливе місце у системі соціального захисту займає соціальна допомога. Це турбота про громадян, які потребують підтримки, сприяння у зв'язку з віком, станом здоров'я, соціальним станом та малозабезпеченістю. Допомога надається у вигляді грошових та натуральних виплат. В Україні є значний прошарок людей, які одержують соціальну допомогу — малозабезпечені сім’ї. До них належать сім'ї, в яких середній доход на 1 особу менше 80 грн. У 2002 р. таких сімей було понад 412 тис. Відповідно до Закону «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» цим сім'ям надавалася щомісячна допомога розміром від 88 до 130 грн. З 1995 р. діє Програма житлових субсидій, яка, по суті, стала першою у країні соціальною програмою ринкового типу і забезпечує адресний захист найуразливіших верств населення. Надається соціальна допомога і такій категорії населення, як інваліди та ветерани війни, яких в Україні близько 4,5 млн. осіб. Одним з напрямів надання соціальної допомоги, що має тенденцію до розширення, є створення будинків-інтернатів для людей похилого віку. В 2002 р. діяли 288 таких будинків. Поширюється і така форма соціальної допомоги, як створення територіальних центрів з обслуговування самотніх людей похилого віку.
Складовим елементом системи соціального захисту є соціальне страхування. Це система повного або часткового фінансового відшкодування фізичним особам певних життєвих ризиків: тимчасової втрати працездатності, старості, інвалідності, втрати годувальника, нещасного випадку, втрати роботи тощо. Ці види ризику носять масовий характер, є соціальними, бо визначаються головним чином соціальними умовами і, як правило, від кожної окремої людини не залежать. Можливість цих ризиків враховується заздалегідь і пов'язані з ними фінансові витрати розподіляються між усіма учасниками страхування. Розрізняють такі види страхування: пенсійне (забезпечення у старості), медичне (на випадок захворювання, втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві), на випадок безробіття (втрати роботи з незалежних від працівника причин). По кожному з видів ризиків воно може бути добровільним або обов'язковим.
Соціальне страхування включає не тільки грошові виплати та компенсації, а й певні послуги з лікування, реабілітації та профілактики. Фінансові ресурси для соціального страхування формуються в основному за рахунок внесків громадян, що страхуються, та роботодавців. У країнах розвинутої ринкової економіки соціальне страхування набуло значного поширення. Це і пенсійне страхування, і страхова медицина, і страхування від безробіття. В Україні здійснюються, по суті, лише перші кроки у цьому напрямі. Визначеною Президентом України Стратегією подолання бідності передбачено запровадження страхових принципів соціального захисту працівників, що убереже їх від ризику потрапити до категорії бідних.
Система загальнообов'язкового соціального страхування має бути спрямована на посилення соціального захисту працівників і членів їх сімей від імовірної бідності внаслідок неможливості отримувати доход у разі втрати роботи або працездатності через хворобу, нещасний випадок, каліцтво, старість чи смерть годувальника. Реалізація цієї мети здійснюється через систему пенсійного страхування, що гарантує значно вищий рівень пенсійного забезпечення майбутнім пенсіонерам, та систему медичного страхування, що сприяє підвищенню якості медичного обслуговування населення та забезпеченню гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі. Однією з умов запровадження такої системи є забезпечення необхідною законодавчою базою.
