1 — криза (рецесія), 2 — депресія (стагнація), 3 — пожвавлення (експансія), 4 — піднесення (бум).
Зі схеми видно, що, досягнувши точки А, обсяг ВВП почав зменшуватись. Зниження тривало протягом певного періоду часу і у точці В досягло найнижчого значення. Потім протягом певного часу його обсяг стабілізувався і почалося збільшення, що тривало до точки Д, після досягнення якої обсяг ВВП почав знову зменшуватись. Період часу розвитку економіки від початку одного спаду до початку іншого і називається економічним, або діловим, циклом.
Класичний економічний цикл складається з 4 фаз: кризи, депресії, пожвавлення і піднесення. Вихідною фазою циклу є криза. Як правило, ця фаза починається з грошово-кредитної сфери та торгівлі. Відбувається падіння курсу цінних паперів, біржова паніка. Нагромаджуються запаси товарів у торгівлі, і починається криза збуту. Затоварення призводить до скорочення виробництва. Зменшується попит на робочу силу, зростає безробіття. Доходи дедалі зменшуються, падає купівельна здатність, зростає попит на гроші. Масово відбуваються банкрутства. Ділова активність різко знижується.
Другою фазою є депресія, або стагнація. Для неї характерне припинення падіння обсягів виробництва, ціни відносно стабілізуються. Поступово зменшуються товарні запаси. Збільшується маса вільного грошового капіталу. Пропозиція починає урівноважуватися із попитом. Створюються сприятливі умови для технічного оновлення основного капіталу, оскільки рівень цін і відсоткові ставки відносно невисокі.
Наступною фазою є пожвавлення (експансія), яка починається із зростання виробництва і закінчується досягненням ним найвищого докризового рівня. Збільшується попит на споживчі товари, а через нього — і на інвестиційні товари. Підвищуються заробітна плата і доходи підприємців. Починається зростання цін, збільшується попит на грошовий капітал, що стимулює підвищення відсоткових ставок. Скорочується безробіття внаслідок зростання попиту на робочу силу.
Завершальною фазою циклу є піднесення, або бум. У цій фазі суттєво зростає попит, особливо на інвестиційні товари. Збільшується зайнятість робочої сили, підвищуються ціни на товари та послуги. Підвищується попит на кредитні ресурси і, відповідно, зростають відсоткові ставки. Відбувається значне розширення нового будівництва, активізуються інвестиційні процеси. На фондовому ринку різко збільшується кількість спекулятивних угоди. Все це зрештою призводить до так званого «перегріву економіки», посилює диспропорції і завершується новим спадом ділової активності, початком нового циклу.
Класичний економічний цикл характеризується рядом ознак. Коливання виробництва інвестиційних товарів бувають значно сильніші, ніж: виробництва споживчих товарів. Одночасно коливання обсягу інвестицій у будівництво та устаткування набагато менші, ніж у виробничі запаси. Циклічні зміни у виробництві споживчих товарів тривалого користування набагато сильніші, ніж у виробництві благ повсякденного попиту.
Циклічність розвитку ринкової економіки пов'язана з періодичним порушенням її рівноваги, що виявляється, насамперед, у порушенні рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Розвиток економіки здійснюється таким чином, що сукупний попит починає відставати від можливостей економіки виробляти певний обсяг товарів і послуг. Це відставання призводить до порушення відтворювальних зв'язків, що на певному етапі досягає критичної величини і виявляється у кризі надвиробництва, коли значна частина вироблених товарів та послуг не знаходить збуту. Економічна рівновага порушується. Криза і виступає тим засобом, що сприяє відновленню рівноваги. Визначення причини циклічності руху ринкової економіки означає з'ясування причин, що періодично порушують рівновагу між сукупною пропозицією і сукупним попитом.
Циклічність є об'єктивною закономірністю економічного розвитку. Це складне, багатогранне явище. За тривалістю виділяють малі, середні та великі цикли. Малі цикли (їх ще називають цикли Кітчина) — це короткострокові коливання ділової активності, що тривають 3—4 роки і пов'язані з періодичним коливанням інвестицій у товарні запаси. Вони були відкриті в 20-х роках минулого століття і пізніше почали асоціюватись із періодичним оновленням легкових автомобілів та інших споживчих товарів тривалого користування.
Найрельєфніше виявляються середні цикли, тривалість Яких від 7 до 12 років. Вони справляють найбільший вплив на економічний розвиток, тому їх визначають як базові економічні цикли.
Третім видом є довгі цикли, або довгі хвилі Кондратьева, названі так на честь російського економіста М. Кондратьева, який у 20-х роках минулого століття вперше обґрунтував наявність таких хвиль. Це довгострокові циклічні коливання в економіці, тривалість яких від 48 до 55 років. За визначенням Кондратьева, великі цикли можна розглядати як порушення та відновлення економічної рівноваги тривалого періоду.
Проблеми довгих хвиль досліджували відомі економісти, серед яких Й. Шумпетер, С. Кузнець, П. Самуельсон, К. Кларк. Щодо причин довгих хвиль, єдності думок немає. М. Кондратьев вважав, що вони обумовлені внутрішнім чинником економічного зростання, зокрема різною тривалістю функціонування господарських благ, на виробництво яких потрібно витратити різний час і нагромадити необхідний капітал. Близькою до такої є позиція Й. Шумпетера, який вважав, одо головну роль у механізмі довгих хвиль відіграють хвилі технічних нововведень і відповідні зміни інноваційної активності підприємців.
Матеріальну основу довгих хвиль складає структурне оновлення технологічного способу виробництва, що здійснюється у двох напрямах. По-перше, еволюційно, шляхом удосконалення наявної технології, а, по-друге, революційне, у результаті якісних змін у техніці й технології та їх матеріалізації у виробництві. Перший напрям дозволяє використати потенціал наявних технологій і підготувати умови для якісного стрибка у їх розвитку. При другому здійснюється перехід до принципово нових технологій, які розширяються, замінюючи старі. Ці процеси є основними у розвитку продуктивних сил, зумовлюючи перехід на якісно новий рівень й інших їх елементів.
Довгі хвилі включають дві фази — знижувальну і висхідну. У першій відбувається зміна базисних технологій та технологічних структур виробництва. Вона триває до 25 років і включає кілька середніх і малих циклів. Характерною її особливістю є наявність таких економічних криз, що зумовлюють перехід як до принципово нових технологій, так і до суттєвих змін в економічній системі, насамперед, в економічних відносинах. Прикладом є криза 1929— 1933 pp., яка поклала початок переходу до державного регулювання ринкової економіки.
Друга фаза — висхідна — є періодом тривалого піднесення науково-технічного та економічного розвитку і триває до ЗО років. У ній відбувається масове поширення нових технологій, структурні зміни в економіці, загальне підвищення ефективності виробництва. Водночас закладаються основи суперечностей, що викликають нову велику хвилю. Врахування «довгих хвиль» економічного розвитку може бути важливою умовою підвищення рівня наукової обґрунтованості довгострокових прогнозів розвитку економіки.
