Соціологія / соціологія - Гіденс Ентоні. Близько двадцяти тисяч років тому деякі мисливські групи і угруповання збирачів диких плодів перейшли до розведення одомашнених тварин та обробітку чітко

Близько двадцяти тисяч років тому деякі мисливські групи і угруповання збирачів диких плодів перейшли до розведення одомашнених тварин та обробітку чітко визначених ділянок землі, саме в такий спосіб добуваючи собі засоби до прожитку. Скотарські суспільства — це ті, які переважно розводять худобу, тоді як аграрні вирощують врожаї (займаються рільництвом). Багато суспільств мали змішаний характер, тобто розводили худобу й обробляли землю.

Скотарські суспільства

Залежно від природного середовища, в якому їм доводиться жити, скотарі розводять і випасають таких тварин, як велику рогату худобу, овець, кіз, верблюдів або коней. Чимало скотарських суспільств іще існують у сучасному світі — переважно в Африці, на Середньому Сході й у Центральній Азії. Такі суспільства виникають у тих регіонах, де ростуть густі трави, або в пустелях чи на гірських верховинах. Такі реґіони не дуже придатні для землеробства, проте там можна випасати різні види свійських тварин.

Скотарські суспільства звичайно мігрують з місця на місце залежно від сезонних змін. Оскільки вони мають в'ючних тварин, то пересуваються на набагато дальші відстані, аніж люди, які живуть із полювання та збирання диких плодів. З огляду на свій кочовий спосіб життя, люди в скотарських суспільствах зазвичай не нагромаджують великих матеріальних статків, хоча в матеріальному плані вони живуть набагато складніше, аніж мисливці та збирачі. Позаяк одомашнення тварин дає змогу забезпечити регулярну наявність харчів, ці суспільства, як правило, набагато більші, аніж угруповання мисливців та збирачів. Деякі скотарські суспільства нараховують по чверть мільйона людей і більше.

Долаючи, як то часто буває, великі відстані, скотарські суспільства регулярно входять у контакт з іншими групами. Вони часто торгують, але й воюють теж. Більшість скотарських культур були дуже мирними, бажаючи тільки ходити коло своєї худоби та здійснювати церемонії й обряди своєї спільноти. Інші відзначалися войовничістю, добуваючи собі засоби до життя не тільки з випасання худоби, а й із завоювань та грабунку. В скотарських суспільствах ми знаходимо більшу майнову та владну нерівність, ніж у групах мисливців та збирачів. Особливо значну персональну владу мають вожді, ватажки племен та воєначальники.

Класичний опис скотарського суспільства здійснив Е.Е. Еванс-Прічард, який вивчав нюерів, суспільство, що живе у південному Судані, в Африці (Еvans-Рrichard, 1940). Головні засоби до життя нюери добувають, розводячи рогату худобу, хоча вони вирощують і хліб. Люди живуть у поселеннях, розташованих на відстані п'яти-двадцяти миль одне від одного. В 1930-х рр., коли Еванс-Прічард здійснював своє дослідження, нюерів нараховувалося близько двохсот тисяч. Усі вони говорять однією мовою і дотримуються схожих звичаїв, але не мають ані центральної політичної влади, ані хай там якого врядування. Вони поділені на племена, які іноді співпрацюють одне з одним, але частіше живуть нарізно.

Кожне плем'я має свою територію з кордонами, здебільшого позначеними річками або струмками. Проте нюери не надають якогось особливого значення землі, вони цінують її лише остільки, оскільки вона дає пашу для їхньої худоби. В сухий сезон вони перебираються жити в табори, розташовані біля криниць. Більшість свого життя нюери присвячують худобі, що з багатьох поглядів посідає центральне місце в їхній культурі. Вони глибоко зневажають сусідів за те, що ті мало або зовсім не тримають худоби. Кожен важливий етап їхнього життя — народження, входження в дорослий вік, одруження і смерть — позначається ритуалами, пов'язаними з худобою. Чоловіків часто називають кличками їхніх улюблених волів, а жінок — кличками тих корів, до яких вони ставляться з особливою прихильністю.

Племена нюерів нерідко воюють одне з одним або пристають до спілки у війнах проти чужинців. Вони живуть заради своєї худоби, заради неї і воюють, наприклад, нападають на сусідній народ дінка, ще одне скотарське суспільство, щоб захопити його череди. В одному нюерському прислів'ї говориться: "У бійках за корову загинуло більше людей, аніж за будь-яку іншу справу".

Аграрні суспільства

Аграрні суспільства, певно, виникли приблизно тоді ж, як і скотарські. На якомусь етапі свого розвитку спільноти мисливців та збирачів дійшли висновку, що їм зручніше сіяти власні їстівні рослини, аніж збирати дикі. Ця практика, певно, розпочалася з так званої "культури городництва", коли обробляються лише невеличкі ділянки землі за допомогою мотики або інших копальних інструментів. Багато народів світу досі живуть переважно з городництва. (На мал. 3.2 показано, в якій мірі збереглася в сучасному світі культура землеробства).

Як і скотарство, городництво дає більш надійне забезпечення харчами, аніж полювання та збирання диких плодів, тому воно може прогодувати значно більші спільноти. А що народи, які живуть із городництва, не перебувають у постійних перегонах, вони спроможні нагромаджувати значно більше матеріальне багатство, аніж скотарські племена, а тим більше угруповання мисливців та збирачів. Осідаючи на постійних місцях проживання, окремі поселення можуть розвинути стабільні політичні та торговельні відносини. Войовничі набіги — звичайне явище в суспільствах землеробської культури, хоча рівень насильства тут здебільшого виражений менш яскраво, аніж серед деяких скотарських племен. Ті, хто обробляє землю, здебільшого необізнані з мистецтвом війни; натомість пастухи-кочовики легко об'єднуються у величезні армії грабіжників.

Як приклад суспільства городницької культури ми розглянемо курурумба, новогвінейське плем'я кількістю близько тисячі чоловік, що живуть у шістьох поселеннях (Newman, 1965). У кожному поселенні є по кілька городів, відокремлених один від одного огорожею. Ці обгороджені ділянки поділені на клапті, якими володіють різні родини. Усі, і дорослі, й діти, беруть участь у обробітку своїх клаптів землі, хоча чоловіки та жінки відповідають за різні види плодів та городини. Кожна родина має більше ніж один клаптик ґрунту й у різні пори року вирощує там різні рослини, таким чином забезпечуючи постійну наявність харчів. Культура курурумба включає в себе складну систему церемоніальних обмінів подарунками між родинами, за допомогою чого можна досягти високого престижу в спільноті. Таким чином, люди мають городи, на яких вони вирощують овочі та плоди для своїх повсякденних потреб, та інші ділянки, з яких збирають "урожаї престижу". Врожаям престижу вони приділяють набагато більше уваги, аніж тим, які мають задовольняти їхні потреби в харчах.

Курурумба також відгодовують свиней, яких тримають не для власного споживання, а для обміну подарунками, призначеного для підняття їхнього статусу у спільноті. Через кожні кілька років вони справляють Грандіозний бенкет зі свининою, на якому забивають, засмажують і підносять у вигляді дарунків сотні свиней. Як і в скотарських культурах, у курурумба існує більша нерівність, аніж у культурах мисливців та збирачів. Вожді і племенні ватажки відіграють визначну роль, досить значною також є різниця між людьми в матеріальних статках.