Велика Британія — це одна країна з близько двохсот національних держав, які існують у сьогоднішньому світі. Порівняно з деякими іншими сучасними державами вона невелика як за площею своєї території, так і за своїм населенням. У Великій Британії живуть 58 мільйонів людей. А скажімо, Німеччина, ще одна індустріалізована країна, має 81 мільйон населення, Японія — 125 мільйонів, Сполучені Штати — 258 мільйонів. Проте, будучи далеко не найбільшою країною у світі за своїм населенням, Велика Британія все ж має більше людей, аніж Римська імперія в добу свого злету, що вказує на те, наскільки густіше, аніж дві тисячі років тому, сьогодні заселений світ.
Індустріальний характер Великої Британії стає очевидним, коли ми звернемо увагу на те, як мало людей працює у ЇЇ сільському господарстві — менш як два відсотки від усієї робочої сили. Як і інші індустріальні держави, Велика Британія імпортує велике розмаїття харчових продуктів із усього світу: чай — з Південної Азії, яблука — з Нової Зеландії, вино — з Франції і чимало іншої продукції з інших країн. А проте 2% зайнятих людей у сільському господарстві виробляють харчів більше, аніж достатньо, щоб прогодувати все населення Британських островів.
Якщо міряти за середнім річним прибутком на душу населення, то Велика Британія не дуже багате суспільство у порівнянні з деякими іншими індустріальними націями. За цим показником Велика Британія стоїть на двадцять першому місці у списку індустріальних країн. На першому місці — Швейцарія, на другому — Люксембург, на третьому — Японія. Але британці дуже багаті, якщо ми порівняємо їх з населенням сучасних суспільств, або теперішніх країн "третього світу". Велика Британія належить до країн, які іноді називають країнами "першого світу", на відміну від країн "другого" і "третього світу". До розгляду цих країн ми зараз і переходимо.
СУСПІЛЬСТВА "ПЕРШОГО", "ДРУГОГО" Й "ТРЕТЬОГО СВІТУ"
СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ
Як починався цей поділ
Від сімнадцятого до початку двадцятого сторіччя країни Заходу засновували колонії в численних регіонах світу, застосовуючи в разі потреби свою досконалішу воєнну силу. І хоча фактично майже всі з цих колоній на сьогодні здобули незалежність, наступ колоніалізму був тим вирішальним фактором, який зробив суспільну мапу світу такою, якою ми її сьогодні знаємо. В деяких регіонах, наприклад, у Північній Америці, Австралії та Новій Зеландії, раніше дуже мало заселених групами мисливців і збирачів, європейці сьогодні складають більшість населення. В інших регіонах, передусім на великих територіях Азії, Африки та Південної Америки, тубільне населення досі переважає.
Суспільства першого типу, включаючи й Сполучені Штати, стали індустріальними. Суспільства з другої категорії колонізованих європейцями територій перебувають здебільшого на багато нижчому рівні індустріального розвитку, і їх часто називають суспільствам* "третього світу". Сюди входять Китай, Індія, більшість африканських країн (таких як Нігерія, Ґана Й Алжир) і країни Південно Америки (наприклад, Бразилія, Перу та Венесуела). Оскільки багаті з цих суспільств розташовані на південь від Сполучених Штатів Європи, їх іноді всіх разом об'єднують під назвою Південь, проти ставляючи його багатшій, індустріалізованій Півночі.
Термін "третій світ" спочатку виник унаслідок різниці, яка пс стала між трьома головними типами суспільства, що сформували^ в першій половині двадцятого сторіччя. Країнами "першого світу були (і є) індустріалізовані держави Європи, Сполучені Штати, Австралазія (Австралія, Нова Зеландія, Тасманія і Меланезія) та Японія. Майже всі країни "першого світу" мають багатопартійні, парламентські системи врядування. Суспільствами "другого світу" називали суспільства комуністичні, тобто колишній Радянський Союз, а також країни Східної Європи, включаючи Чехословаччину, Польщу, Східну Німеччину та Угорщину. Суспільства "другого світу" мали економіку централізованого планування й відводили незначну роль приватній власності або конкурентному економічному підприємству.
Радянський Союз як суспільство "другого світу"
Радянський Союз мав дуже відмінну форму соціальної, політичної та економічної організації. За своєю суттю він являв собою федерацію, утворену з розмаїття різних національних та культурних спільнот. Росія — найбільша з них, російська мова була офіційною мовою цієї країни. Однак вживалося також багато інших мов, таких як латвійська, німецька, арабська і грузинська.
Радянським Союзом правила комуністична партія. Опираючись на вчення марксизму (див. розділ перший, сс. 24—25, радянський комунізм утвердився як система однопартійного правління. Комуністична партія повністю підкорила собі як політичну, так і економічну системи. Країни "першого світу" є капіталістичними і мають ринкові економіки: бізнесові фірми перебувають у приватному володінні й конкурують одна з одною в постачанні своїх товарів споживачам. Натомість у Радянському Союзі та у Східній Європі більша частина промисловості та сільського господарства належала державі: дуже мало бізнесу було в приватних руках.
Посилаючись на вчення Маркса, комуністичні вожді були впевнені що система колективної власності на виробництво більше процвітатиме, аніж західна система вільного ринку. Насправді все виявилося не так. Радянський Союз та східноєвропейські суспільства були політично авторитарними й економічно неефективними. Ці притаманні їм вади призвели до їхнього краху (додаткові відомості ви знайдете в розділі тринадцятому).
З крахом комунізму в 1989 р. Радянський Союз розпався. Росія знову стала окремою державою, якою вона була до революції 1917 р., а велика кількість регіонів відкололися й утворили незалежні національні держави — такі як Україна, Грузія або Литва.
Десь упродовж сімдесяти п'яти років світова історія зазнавала впливу глобального суперництва між Радянським Союзом та східноєвропейськими країнами, з одного боку, і капіталістичними суспільствами Заходу та Японією — з другого. Сьогодні такого суперництва вже немає. Із закінченням холодної війни та розпадом комунізму в колишньому СРСР та Східній Європі "другий світ" припинив своє існування.
Радянський Союз як суспільство "другого світу"
