Оскільки культурне оточення, в якому ми народжуємося й досягаємо зрілості, настільки впливає на нашу поведінку, може здатися, що ми позбавлені будь-якого права на індивідуальність чи вільний вибір. Може скластися враження, що нас просто вкладають у наперед задані форми, які суспільство приготувало для нас. Деякі соціологи, коли пишуть про соціалізацію — і навіть про соціологію взагалі! — дотримуються саме такого погляду, але він в основі своїй хибний. Той факт, що від.народження до смерті ми втягнуті в спілкування з іншими, безперечно, формує наші особистості, цінності, які ми поділяємо, і нашу поведінку. Та соціалізація також сприяє формуванню нашої індивідуальності й свободи. В процесі соціалізації кожен із нас розвиває в собі відчуття ІДЕНТИЧНОСТІ та свою спроможність незалежно мислити і діяти.
Цю думку легко проілюструвати на прикладі вивчення мови. Ні хто з нас у дитинстві не винаходить своєї мови, і всі ми обмеження правилами лінгвістичного вжитку. Водночас, проте, розуміння мови — це один з головних чинників, які вможливлюють наше саме усвідомлення та творчі можливості. Без мови ми не були б створінями, які самі себе усвідомлюють, і жили б переважно у сфері туї і-тепер. Володіння мовою необхідне для символічного збагачення людського життя, для усвідомлення наших окремих індивідуальни характеристик і для практичного вміння пристосовуватися до середовища.
Резюме.
1. Поняття культури — одне з найважливіших у соціології. Культура визначає, як саме живуть члени суспільства або груп, що складають суспільство. Вона включає в себе мистецтво, літературу та живопис, але її обрії набагато ширші. Іншими складниками культури є, наприклад, те, як люди вдягаються, їхні звичаї, те, як вони організовують свою працю, які релігійні церемонії здійснюють.
2. Культура складає велику частку того, що робить нас людьми. Проте як людські створіння ми маємо також спільну біологічну "спадщину". Людський рід з'явився внаслідок тривалого процесу біологічної еволюції. Люди як живі істоти належать до груп вищих ссавців, до приматів, із якими вони мають чимало спільних фізіологічних характеристик.
3. Важливість соціобіології передусім пов'язана з тим, що вона глибше розкриває механізми поведінки тварин; ідеї соціобіологів про людське суспільне життя мають в основному спекулятивний характер. Генетичні причини справді впливають на нашу поведінку, але генетичні особливості зумовлюють лише потенційні можливості нашої поведінки, а не реальний зміст нашої діяльності.
4. Люди не наділені інстинктами в сприйнятті складних моделей незнаної поведінки. Набір простих рефлексів у поєднанні з низкою органічних потреб — ось природжені характеристики людського індивіда.
5. Форми поведінки, що можуть бути виявлені в усіх або практично в усіх культурах, називаються культурними універсаліями. Мова, заборона інцесту, інституція шлюбу, родина, релігія і власність — головні типи культурних універсалій, але з огляду змісту цих загальних категорій в різних суспільствах існує чимало варіацій у цінностях та моделях поведінки.
6. Ми засвоюємо характеристики своєї культури через процес соціалізації. Соціалізація — це процес, у якому, через контакт із іншими людьми, безпорадне немовля поступово перетворюється на здатне усвідомлювати себе й наділене знаннями людське створіння, обізнане з особливостями даної культури.
7. Праці Зіґмунда Фройда побудовані на припущенні, що мала дитина перетворюється на самостійне створіння лише тоді, коли вона навчається зрівноважувати вимоги середовища з наполегливими жаданнями, що виникають несвідомо. Наша спроможність самоусвідомлюватися побудована на болючому приборканні несвідомих спонук.
8. Згідно з поглядами Дж. Г. Міда, дитина досягає розуміння того, що вона є окремою дійовою особою, спостерігаючи, як інші поводяться з нею певним чином у певний спосіб. На пізнішому етапі, беручи участь у організованих іграх, вивчаючи правила гри, дитина починає розуміти "узагальненого іншого", тобто засвоює загальні цінності та культурні стандарти.
9. Жан Піаже розрізняє кілька головних етапів у розвитку спроможності дитини осмислювати світ. Кожен такий етап включає в себе набуття нових коґнітивних здібностей і залежить від успішного освоєння попереднього етапу. Згідно з Піаже, ці етапи коґнітивного розвитку є загальними характеристиками соціалізації.
10. Процес соціалізації триває впродовж усього життя. В кожній його окремій фазі людина мусить здійснювати якісь переходи або долати якісь кризи. Сюди входить і неминучість подивитись у вічі смерті, що знаменує кінець персонального існування.
Додаткова література
Philippe Aries, Centuries of Childhood (Harmondsworth: Penguin, 1973), Класична, хоч і суперечлива, дискусія про історичні витоки "дитинства! як окремої фази людського розвитку.
Ruth Benedict, Patterns of Culture (New York: Mentor Books, 1946) Класичне, і досі варте уваги, дослідження культурних відмінностей.
Ralph Fasold, The Sociolinguistics of Language (Oxford: Blackwell, 1991) Корисний підручник, у якому розглядається багато аспектів природі мови та культури.
Elisabeth Kubler-Ross, Living with Death and Dying (London: Souvenir Press 1987). Зворушлива розповідь про ставлення до смерті.
Blly Singer, Childcare and the Psychology of Development (London: Routledge 1992). Міркування про розвиток дитини і проблему звільнення жінок ві; повночасного виконання материнських обов'язків.
Frances C.Waksler, Studying the Social Worlds of Children: Sociological Reo dings (London: Falmer, 1991). Добірка статей про розвиток дитини.
Raymond Williams, Culture (Glasgow: Fontana, 1981). Небезкорисне обговс рення загальних аспектів поняття культури.
Важливі терміни
• еволюція • соціальне "я"
• природний добір • узагальнений інший
• мутація • сенсоромоторний етап • соціобіологія • дооперативний етап
• інстинкт • егоцентризм
• субкультура • конкретний оперативний
• етноцентризм етап
• коґнітивні здібності • формальний оперативний
• психоаналіз період
• Едіпів комплекс • життєвий шлях
