Асиметричність виробництва та споживання продуктів харчування у сучасному світі

В сучасному світі в цілому спостерігається постійне зростання, виробництва продовольства. За даними продовольчої та сільськогосподарської організації ООН — ФАО в 1990/91 ро­ках вперше після 1986 67 років у світі вироблено продуктів хар­чування більше, ніж потрібно для споживання, що привело до збільшення запасів і зниження цін, особливо на пшеницю. Таким чином, за останні 30 з лишком років виробництво зер­нових збільшилося у 1,7 рази, овочів та баштанних культур у 3 рази, фруктів у 2,1 рази, маслонасіння у 3,5 рази, м'яса у 2,5 рази, молока у 1,5 рази, а виробництво шерсті дещо зменшилося. Зростання сільськогосподарського виробництва наприкінці XX і початку XXI ст. дозволило суттєво покращити забезпечення населення земної кулі продуктами харчування. Сьогодні середньодушове споживання становить 2800 ккал. на добу, тоді як у 1950 р. при чисельності населення 2,5 млрд чоловік воно дорів­нювало 2450 ккал. /там само, с. 272/. Разом з тим, у сучасному світі спостерігається нерівномірність у виробництві і споживанні продуктів харчування. Є дві групи країн з надлишковим та недостатнім виробництвом і споживанням продуктів харчування. До першої групи відносяться розвинуті країни — США і Канада, країни Європи, Японія та деякі інші. До другої — більшість країн Азії, Африки та Латинської Америки. Крім того, велика різниця в доходах обумовила різкий конт­раст в обсягах, асортименті і якості їжі у багатих і бідних проша­рків населення. За оцінкою Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН — ФАО на 20 % найбіднішого населення плане­ти в останні роки припадало лише 1 % світових доходів, а на 20 % багатих — 86 %. Треба також мати на увазі, що певна частина сільськогоспо­дарської продукції використовується для промислового спожи­вання. Крім чисто технічних культур — бавовни, льону, натура­льного каучуку, тютюну та ін. — на промислову переробку над­ходить частка продукції харчового сектору особливо для спожи­вання безпосередньо у сільськогосподарському виробництві, зок­рема у виробництві кормів, добрив та ін. Наприклад, для одер­жання привіску 1 кг м'яса необхідно 4—5 кг комбінованих кор­мів, для виготовлення яких потрібна соя, кукурудза, кормове зер­но та інші інгредієнти. Морська риба може використовуватися для одержання добрив або в якості кормових добавок, а також у аквакультурі — для вирощування 1 кг креветок потрібно витра­тити до 5 кг риби. Останнім часом у світі з'явилися прогнози, які визначають пе­рспективи зростання виробництва продовольства і попиту на нього. Сьогодні ми вже можемо сказати, чи збулись ці прогнози. Найбільш відомою прогностичною моделлю світу є праця авторів із Массачусетського технологічного інституту та інших наукових установ США «Межі зростання»/ 1972). За розрахунками авторів цієї моделі на початку XXI століття економічне зростання набли­зиться до природної межі. На розвиток світу будуть незадовільно впливати такі фактори, як зростання забруднення навколишнього середовища, висна­ження природних ресурсів, катастрофічні масштаби світового голоду та зниження народжуваності. Потім з'явилася праця М. Месаровича і Е. Пестеля «Людство на перехресті». їхній погляд на проблему майбутнього світу зна­чно відрізняється від попередніх авторів. Залежно від рівня роз­витку вони виділяють у світі 10 різних регіонів і вважають, що в процесі глобального планування ці регіони можуть бути врівно­важені й це може стати реальною основою для переходу до об­меженого зростання споживання. Вони вважають, що розвиток десяти регіонів світу має бути підпорядкований «генеральному плану». Але ці автори не дають відповіді на питання про те, як змусити окремі країни виконувати умови такого плану. На відмі­ну від «Меж зростання» робота колективу вчених під керівницт­вом лауреата Нобелівської премії Я. Тінбергена не має фатальних теорій загального краху, песимістичних передбачень, а пропонує засоби вирішень, необхідних для уникнення небезпеки, що на­ближається:Зниження темпів зростання попиту на продовольство шля­хом регулювання народжуваності, або за рахунок використання більш ефективних методів господарювання. Поліпшення розподілу продовольства, в процесі якого, країни, населення яких недоїдає, отримали б більше продуктів за рахунок тих країн, що мають надлишки продуктів харчування. Збільшення виробництва продовольства. На закінчення розгляду цього питання слід відмітити, що ста­тистичні дані не підтверджують теорії Мальтуса, який доводив, що населення в світі зростає в геометричній прогресії, а вироб­ництво продуктів харчування — в арифметичній. Після Другої світової війни виробництво продуктів харчування в світі випере­джало зростання народонаселення вдвічі. За розрахунками фахівців, продовольчий потенціал Землі, ін­акше кажучи, можливості нашої планети нагодувати людей, складає близько 1 трлн чоловік.