Інструменти грошово-кредитної політики НБУ

Усі інструменти впливу НБУ на грошово-кредитну політику поділяються на дві групи:

- інструменти прямого впливу: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо;

- інструменти опосередкованого впливу: операції на відкритому ринку; регулювання норми обов’язкових резервів; процентна політика, рефінансування комерційних банків; регулювання курсу національної валюти.

В умовах ринкової економіки пріоритет мають саме інструменти непрямого впливу на грошовий ринок та економічні процеси. Розглянемо механізм дії деяких з них.

При реалізації грошово-кредитної політики НБУ використовує такі основні інструменти опосередкованого впливу:

— норми обов'язкових резервів. Визначення норм обов'язкових резервів полягає в тому, що центральний банк встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в центральному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються.

Якщо НБУ проводить рестрикційну політику, то він підвищує норму обов'язкових резервів. Такою самою мірою збільшується сума обов'язкових резервів і зменшується ресурсний потенціал кожного комерційного банку. Ще більшою мірою (на коефіцієнт мультиплікації) знизяться розмір депозитів банківської системи й загальна маса грошей в обігу.

Якщо НБУ проводить експансіоністську політику, то він зменшує норму обов'язкового резервування. Відповідно у кожного комерційного банку збільшується ресурсний потенціал, що зумовлює збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей в обігу.

Визначення норм обов'язкових резервів — досить сильний інструмент грошово-кредитної політики. На грошову масу він впливає не тільки через зміну обсягу ресурсів кожного комерційного банку, а й через зміну грошового мультиплікатора. Крім того, зміна кредитної можливості банків впливає на рівень процентних ставок, що через попит і пропозицію додатково провокує зміни маси грошей в обігу. Тому в країнах з ринковою економікою цей інструмент грошово-кредитної політики використовується з певними обмеженнями і рідко;

— процентну політику (облікову ставку). Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що центральний банк визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їх активних операцій.

Якщо НБУ проводить політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у центральному банку, як наслідок — відбувається зменшення грошей в обігу.

У разі протилежної політики, спрямованої на збільшення грошей в обігу, центральний банк знижує рівень процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або розміщені на депозитах у центральному банку) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їх кореспондентських рахунках у центральному банку й загальна маса грошей в обігу;

— операції на відкритому ринку. Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу центральним банком цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, центральний банк продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у центральному банку), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

НБУ може продавати цінні папери й іншим суб'єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їх первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їх клієнтів.

Якщо потрібно збільшити грошову масу, центральний банк купує цінні папери в комерційних банків, підприємств і населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб'єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.

Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж — вилучення їх із обігу.

Завдання для самоконтролю

1. Прокоментуйте історію становлення Національного банку України.

2. Наведіть організаційну структуру Національного банку України.

3. Виконання яких функцій покладено на Національний банк України?

4. В чому полягає сутність грошово-кредитної політики?

5. Які інструменти може застосовувати НБУ для виконання своїх функцій з регулювання грошово-кредитного обігу?