ВЕЛИКОБРИТАНІЯ. Кредитну систему Великобританії очолює Банк Англії — один із найстарших і найвпливовіших центральних банків світу, який був заснований ще в 1694 р. з метою надання уряду позики для війни із Францією. У 1844 р. Банк Англії отримав монополію на випуск банкнот, а в 1946 р. був націоналізований із обов'язковим викупом акцій у приватних власників.
Структура балансу Банку Англії є своєрідною: банк поділений на два департаменти — емісійний і банківський. Емісійний департамент займається випуском банкнот під державні цінні папери, що знаходяться в портфелі банку. Банківський департамент видає позики комерційним банкам за дисконтною ставкою за рахунок власних депозитів.
Ця система тісно пов'язана з міжнародним ринком позикового капіталу. Велика Британія стала прикладом країни, в якій до останнього часу не було спеціальних законів, які регламентували б роботу банків, а контроль над ними має неформальний характер. Банки тут регулюються загальним законом про акціонерні товариства. З 1979 р. відповідно до національного законодавства було запроваджено обов'язкове ліцензування комерційних банків й утворено загальнонаціональний фонд страхування депозитів. Наступний банківський закон 1987 р. визначив правила видачі великих позик, порядок банківських злиттів, аудиторських перевірок тощо. Але контроль за банківською діяльністю у Великій Британії залишається менш формальним і суворим, ніж в інших країнах. Банк Англії формально є незалежним від уряду, хоча працює під керівництвом Міністерства фінансів. Термін повноважень керуючого Банку Англії не залежить від зміни уряду.
Особливістю банківської системи Великої Британії є відносно обмежений державний сектор. Ця система перебуває переважно під контролем приватного капіталу, тому можливості державного регулювання грошово-кредитної сфери, його методи й ефективність визначаються діяльністю комерційних банків, які утворюють головний елемент інституційної основи грошово-кредитного регулювання економіки країни. Структуру кредитної системи Великобританії наведено на рис. 1.3.
Клірингові банки — домінуючий вид спеціалізованих комерційних банків Великої Британії, які є членами Лондонської розрахункової палати. Клірингові банки здійснюють платежі для промислових підприємств, а також для населення. Платіжний обіг між цими банками відбувається в рамках клірингової угоди, що означає зарахування взаємних вимог і переказ сальдо. Тенденції розвитку клірингових установ свідчать про їх поступову переорієнтацію на послуги, притаманні небанківській фінансовій сфері.
Зокрема, вони охоплюють підготовку індивідуального будівництва, обслуговування фінансових операцій промисловості, підготовку і фінансування експорту, надання в оренду підприємствам комп'ютерів для нарахування заробітної плати тощо. До діяльності клірингових банків останнім часом додалося ще й посередництво у страхуванні життя й організації подорожей. Усе зазначене дозволяє охарактеризувати клірингові банки як фінансові конгломерати, в яких банківські операції стали лише частиною загальної діяльності.
Рисунок 1.3 - Структура кредитної системи Великобританії
Акцептні доми походять від торговельних фірм, які спеціалізувалися на акцепті векселів. Забезпечені акцептом (тобто згодою на оплату) цих компаній векселі приймалися до обліку на грошовому ринку. Акцептні доми розширюють свої міжнародні операції, мають розгалужену мережу філій.
Фінансові доми — спеціалізовані комерційні банки споживчого кредиту. Майже дві третини здійснюваних ними активних операцій припадає на споживчі кредити в розстрочку. Фінансові доми є, як правило, дочірніми підприємствами найбільших банків або страхових компаній, які підтримують кредит цих банків своїми коштами. Найбільші фінансові доми намагаються максимально розширити банківські операції, щоб мати можливість залучати ощадні вклади й, таким чином, розвиватися в універсальні банки. До фінансових домів слід віднести і спеціальні банківські пункти в торговельних центрах.
Торговельні банки відіграють значну роль не тільки у внутрішніх операціях, а й у міжнародному бізнесі. Вони виникли на торговельних підприємствах, які поступово освоїли банківські операції. Деякі торговельні банки разом із банківськими операціями виконують ще й промислові та торговельні функції. Відмінністю торговельних банків від клірингових і водночас їх привілеєм є те, що вони не зобов'язані публікувати докладні відомості про фінансовий стан і свої операції. Завдяки цьому торговельні банки мати змогу протягом багатьох років вільно розвиватися. Торговельні банки працюють, здебільшого, у таких сферах: традиційні акцептно-кредитні операції, надання послуг підприємцям (консультації, підбір найсприятливіших можливостей фінансування), управління цінними паперами.
Довірчо-ощадний банк. З 1986 р. шістнадцять крупних регіональних установ було реорганізовано в єдиний акціонерний Довірчо-ощадний банк, відомий як «ТСБ Груп», який за масштабами діяльності й капіталу поступається лише «великій четвірці», проте виконує всі основні функції комерційних банків.
Небанківські кредитно-фінансові установи. В інфраструктурі грошово-кредитної системи Великої Британії активно діють спеціальні кредитно-фінансові інститути. З-поміж них виділяються будівельні товариства, страхові компанії й пенсійні фонди, інвестиційні трасти, довірчі фонди.
Будівельні товариства існують понад двісті років і акумулюють найбільшу частину заощаджень населення. Їх сумарні активи перевищують 130 млрд. фунтів стерлінгів.
Пенсійні фонди працюють за стандартною системою діяльності таких спеціалізованих кредитно-фінансових установ в інших країнах. Але особливості національного пенсійного законодавства надають їм більші можливості щодо акумуляції капіталу.
Страхові компанії. Фінансово-кредитна діяльність страхових компаній є вторинною стосовно їх професійної спеціалізації — страхової справи і пенсійного забезпечення. Кошти, які мобілізуються ними, найчастіше вкладаються на термін 20-25 років (переважно в цінні папери).
Інвестиційні трасти займаються винятково операціями з цінними паперами. Шляхом емісії власних акцій і облігацій вони залучають капітал, котрий вкладають у цінні папери інших компаній. Особливістю цих установ є те, що вони не мають регулярних джерел надходжень (депозитів, страхових внесків тощо). Інвестиційні трасти перебувають у сильній залежності від ринкової кон'юнктури і мають великий ступінь ризику діяльності.
Довірчі фонди за своєю спеціалізацією схожі з інвестиційними трастами: акумулюють грошовий капітал і вкладають його в цінні папери. Але пайовик у будь-який час може продати свій пай керуючій компанії. Структура активів фондів аналогічна активам інвестиційних трастів — майже 80% становлять акції компаній, багато довірчих пайових фондів пов'язані з банками та страховими компаніями.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ. Європейська система центральних банків, (ЄСЦБ, ESCB) - це міжнародна банківська система, що складається з наднаціонального Європейського центрального банку (ЄЦБ) і національних центральних банків держав-членів Європейського Союзу (ЄС) і Європейського валютного союзу (ЄВС, зона євро). За своєю організацією ЄСЦБ схожа на Федеральну резервну систему США, яка також складається з напівнезалежних Резервних банків (у даному випадку це національні центральні банки країн-членів ЄС), голови яких входять у найвищі виконавчі органи ФРС.
До складу ЄСЦБ входять Європейський центральний банк і центральні банки всіх країн-членів Європейського Союзу незалежно перебувають вони в зоні євро чи ні. Отже, станом на 1.10.12р. ЄСЦБ складалася з ЄЦБ і Національних банків 27 країн-членів ЄС (рис. 1.4).
Рисунок 1.4 - Структура Європейської системи центральних банків
Національні центральні банки Великобританії, Данії та Швеції, які є членами Європейської системи центральних банків, але не ввійшли в зону євро, не мають права брати участь в ухваленні рішень щодо проведення єдиної грошової політики для зони євро, і реалізовувати подібні рішення. Усі національні банки зони євро беззастережно підпорядковуються рішенням Європейського центрального банку. У статуті ЄСЦБ і ЄЦБ проголошена незалежність цих установ від інших органів Союзу та урядів країн-членів ЄС. Основною метою створення Європейської системи центральних банків є підтримка стабільності курсу євро і цін в зоні євро.
Введення єдиної валюти в країнах ЄС потребувало створення нової системи розрахунків, заснованої на ЄСЦБ. Наявність системи реального часу й завершення операцій наприкінці дня дають можливість отримувати грошові кошти одразу після здійснення платежу. Режим реального часу підтримується всіма учасниками Європейського валютного союзу й забезпечує можливість майже моментальних розрахунків у будь-якій країні-члені. Платіж у такій системі може бути зроблений тільки при наявності необхідних коштів на розрахунковому (кореспондентському) рахунку в Центральному банку. Якщо кошти доступні, операція здійснюється негайно - у реальному часі. При нестачі коштів на рахунку операція вноситься в чергу до надходження необхідної суми. Такий механізм одержав назву Системи валових розрахунків у реальному часі (Real Time Gross Settlements - RTGS).
Кліринг і розрахунки, що використовують національні RTGS, можливі на всій території зони євро. Усі RTGS пов'язані між собою механізмом TARGET 2 і створюють загальноєвропейську систему розрахунків у євро. Платіж комерційного банку з будь-якої країни проходить через RTGS цієї країни й потім каналами зв'язку системи TARGET 2 передається в RTGS приймаючої країни, звідки потрапляє в приймаючий банк і національну систему розрахунків. Доступ в TARGET 2 відкритий тільки через RTGS, і всі платежі контролюються ЄЦБ.
Поряд із системою європейських центральних банків банки можуть використовувати й комерційні клірингові системи. Єдиною наднаціональною кліринговою системою в Європі є Банківська асоціація євро (БАЄ) - система нетто-розрахунків, створена п’ятдесятьма комерційними банками. Розрахунки усередині БАЄ здійснюються через ЄЦБ. Кожен банк, що бере участь у БАЄ, встановлює ліміти обміну з іншими банками й надає забезпечення за угодами, що гарантує системі повне завершення розрахунків на кінець дня.
На відміну від ЄЦБ і національних банків, ЄСЦБ не має ніякої юридичної сили, ніякої здатності діяти і ніяких можливостей ухвалювати рішення. Водночас складові елементи ЄСЦБ (ЄЦБ і національні банки) є юридичними особами. Вони фактично функціонують у реальному часі та виконують завдання, що покладені на ЄСЦБ, діють відповідно до її цілей, правил і рішень, прийнятих членами ЄЦБ. Таким чином, категорія «ЄСЦБ» означає встановлену структуру, яка забезпечує «органічний зв'язок» між ЄЦБ і національними банками. Це гарантує, що рішення ухвалюються централізовано і виконуються спільно і послідовно відповідно до цілей системи.
ЄСЦБ включає національні банки всіх країн-членів ЄС, навіть ті, які не впровадили євро через їх спеціальний статус (Данія і Великобританія) або невідповідність умов розвитку (Швеція). Оскільки держави, що не беруть участь у ЄВС, підтримують власний грошово-кредитний суверенітет, їх відповідні центральні банки не залучені у виконанні основних функцій Системи. Тому, щоб легше зрозуміти складну структуру європейської центральної банківської системи, Рада керуючих ЄЦБ вирішила у листопаді 1998 р. прийняти термін «Євросистема», який відносять до ЄЦБ і національних банків країн-членів, які ввели євро.
Є три основних економічних і політичних причини, чому було створено Євросистему:
По-перше, щоб жоден центральний банк країн, що ввів спільну грошову одиницю євро, не зміг виконувати функції центрального банку єврозони, концентруючи діяльність центрального банку в одному окремо взятому регіоні, який би визначався швидше за все за політичними уподобаннями.
По-друге, діяльність усієї Євросистеми ґрунтується на досвіді національних банків, зберігаючи їх інфраструктуру й експлуатаційні можливості. Крім того, національні банки продовжують виконувати деякі завдання поза Системою, оскільки, враховуючи великий географічний простір Європейської валютної системи, у кожній країні має залишатися центральний орган, який безпосередньо на місцях контролює чітке виконання завдань і принципів Євросистеми.
По-третє, враховуючи велику кількість націй і культур в єврозоні, країни-члени мають кращий доступ до кредитних ресурсів Євросистеми у зв'язку зі зміною статусу центральних банків.
Угода ЄС затвердила ЄЦБ як спеціалізовану, незалежну організацію з проведення валютної політики і поклала на нього виконання певних функцій. Для цього ЄЦБ є юридичною організацією, члени якої мають певні повноваження і можливості ухвалювати рішення. Його організація як центрального банку дає можливість застосовувати інструменти валютної політики, які здійснюються, в основному, фінансовими ринковими операціями.
Як юридична особа, що користується міжнародним правом, ЄЦБ має можливість укладати міжнародні угоди з питань щодо його компетентності і брати участь у роботі міжнародних організацій типу Міжнародного валютного фонду, Банку міжнародних розрахунків і Організації з економічного співробітництва і розвитку.
Виконуючи функції центрального банку ЄЦБ співпрацює з п'ятьма установами Співтовариства: Європейським парламентом, Європейською радою, Європейською комісією, Європейським судом і Європейським судом аудиторів.
Кожен Національний банк Євросистеми має юридичну індивідуальність в межах національного закону відповідної країни. Проте, всі національні банки є невід'ємними частинамии Євросистеми, що виконують ті завдання, які були делеговані їм ЄЦБ відповідно до принципу децентралізації. Водночас голови національних банків - за посадою члени Ради керуючих ЄЦБ.
Щоб органічно об'єднати центральні банки в Євросистему, національне законодавство було перенесено у площину відповідності до законів Співтовариства: національні закони і статути повинні гарантувати, зокрема, щоб Національні банки і ухвалені рішення були незалежними від уряду відповідної країни-члену. Незалежність є однією з необхідних і обов'язкових вимог можливості входження керівництва національних банків до складу Ради керуючих ЄЦБ.
Функціональна інтеграція національних банків в Євросистему не загрожує їх існуючій встановленій фінансовій та адміністративній автономії. Згідно зі Статутом ЄСЦБ центральні банки можуть виконувати функції неєвросистеми, що покладається на їх власну відповідальність, за умови, що ці функції не протирічать цілям і завданням Євросистеми. Функції неєвросистеми приймаються у кожній окремій країні і, в основному, пов'язані з різним типом фінансових і адміністративних послуг, що надаються урядам відповідних країн. Більшість національних банків також виконують наглядові функції за фінансово-кредитними установами у їх відповідних країнах.
Національні банки ЄС, які не входять до складу країн-членів ЄВС, також є членами ЄСЦБ, але мають спеціальний статус. Вони відповідальні за підтримку національної валютної політики і таким чином виключені з ухвалення участі в основних діях Євросистеми, особливо щодо проведення єдиної валютної політики. Керівники цих національних банків не є членами Ради керуючих ЄЦБ і не беруть участі у процесі ухвалення рішення щодо функціонування Євросистеми. Аналогічно ці центральні банки не залучені до здійснення єдиної валютної політики і пов'язаних з цим функцій.
Крім того, членство у ЄСЦБ передбачає тісну співпрацю з Євросистемою з декількох позицій: наприклад, вони підтримують систему надання статичної інформації. Крім того, європейський механізм обмінного курсу II (ERMII) забезпечує єдину структуру співпраці для реалізації грошово-кредитної політики з Євросистемою. Забезпечує таку співпрацю спеціально створений - Генеральна рада ЄЦБ.
НІМЕЧЧИНА. Грошово-кредитна система Німеччини — одна з найрозвинутіших у Європі. Кредитна система Німеччини має дворівневу структуру (рис. 1.5).
Рисунок 1.5 - Структура кредитної системи Німеччини
Комерційні банки, залежно від напрямків їх діяльності, поділяються на універсальні і спеціалізовані.
До універсальних банків Німеччини належать:
гросс-банки — комерційні банки, найбільші німецькі кредитні установи, створення яких почалося в XIX ст Серед них виділяються три найбільші банки — "Дойчебанк", "Дрезденбанк" і "Коммерцбанк". Усі банки є акціонерними товариствами, капітал яких широко розмішений як усередині країни, так і в міжнародному масштабі. Кожен із цих банків має від 200 до 300 тисяч акціонерів. За своїми капіталами гросс-банки входять до складу найпотужніших банків світу. Всі три банки мають розгалужену мережу філій (понад 4000), які охоплюють усю Німеччину.;
регіональні банки — це приблизно 200 установ. Їх робота здійснюється на підставі законодавства про діяльність акціонерних товариств, акціонерних командитних товариств і товариств із обмеженою відповідальністю. Тривалий час діяльність регіональних банків була обмежена одним районом чи галуззю, але сьогодні вона поширюється на всю територію Німеччини та за її межі.
Спеціалізовані комерційні банки Німеччини представлені іпотечними банками, Поштовим банком і Кооперативним центральним банком.
Іпотечні банки становлять групу з тридцяти приватних банків, які спеціалізуються на кредитуванні земельних ділянок і модернізації об'єктів нерухомості. Ці банки надають довготермінові кредити також на фінансування житлового будівництва й модернізацію житлових будинків, для промислових і сільськогосподарських капіталовкладень, що гарантуються шляхом видачі заставних прав на земельні ділянки. Іншим видом діяльності цих установ є надання комунальних кредитів. Такі кредити надаються федераціям, землям і муніципалітетам, корпораціям і установам громадського права.
Поштовий банк — спеціалізована комерційна банківська установа в галузі розрахунків і вкладів. Цей банк заснований на базі двох поштово-ощадних установ і чотирнадцяти поштових жиро-централей німецької федеральної пошти, він розпочав свою діяльність 1990 р.
Кооперативні центральні банки — банківські установи, через які здійснюються розрахункові операції між окремими кооперативними кредитними товариствами. Головною організацією кооперативної банківської грутіи є "Дойче Геноссеншафтсбанк АГ". Як установа громадського права, він повинен сприяти (відповідно до закону) розвитку національного кооперативного руху. Як і універсальні комерційні банки, центральний кооперативний банк має право на випуск акцій і виконує банківські операції всіх видів.
Ощадні каси окрім прямих економічних функцій з акумуляції заощаджень і видачі кредитів під заставу виконують функції універсальних комерційних банків.
Жироцентралі. Дванадцять жироцентралей є центральними організаціями ощадних кас регіонів. Вони оперують коштами ощадних кас і здійснюють кредитні операції. Окрім традиційних завдань, жироцентралі дедалі частіше беруть участь у фінансуванні великих промислових угод й угод зовнішньої торгівлі. За зобов'язаннями жироцентралей несуть відповідальність відповідна федеральна земля, ощадні каси і їх регіональні союзи. Державний контроль за діяльністю жироцентралей здійснюють відповідальні за це земельні міністерства.
Кредитні товариства. Близько трьох тисяч кооперативних кредитних товариств знаходяться в містах здебільшого під назвою «Фольксбанк», а в сільській місцевості — під назвою «Райфайзен-банк». Частково тут ідеться про порівняно невеликі сільські кооперативні кредитні установи, кількість яких за останні роки через їхнє злиття поступово знижується.
Гарантійні кредитні oб’єднання — це організації самодопомоги підприємств середнього рівня. Основне завдання цих установ, які існують із середини 50-х pp., полягає в наданні необхідних фінансових ресурсів дрібним і середнім підприємствам. Крім того, гарантійні кредитні об'єднання надають гарантії на випадок збитків для підприємств у сфері торгівлі й промисловості.
Ощадні будівельні каси — кредитно-фінансові установи, які спеціалізуються на фінансуванні будівництва житла. Головна перевага таких установ — низькі відсоткові ставки за кредитами.
США. Особливість банківської системи США полягає в тому, що вона очолюється не центральним банком, а Федеральною резервною системою, яка була створена у 1913 р.
Федеральна резервна система є незалежною організацією, яка не може бути скасована за бажанням президента, конгрес також не може змінити її роль і функції.
До складу Федеральної резервної системи входять Рада керуючих, федеральні резервні банки, Федеральний комітет відкритого ринку і Федеральна консультативна рада (рис. 1.6).
Рисунок 1.6 - Організаційна структура Федеральної резервної системи
Рада керуючих координує і спрямовує діяльність ФРС. Вона складається із семи членів, які призначаються президентом США строком на чотирнадцять років. Один із членів Ради керуючих обирається її головою терміном на чотири роки.
Федеральний комітет відкритого ринку є найважливішим органом щодо грошово-кредитної політики ФРС. Його було засновано в 1936 р. при Раді керуючих. Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку відповідає за політику сприяння економічному зростанню, зайнятості населення, стабільності ціноутворення тасталості механізму міжнародної торгівлі й платежів. Його основною функцією є вплив на кон'юнктуру ринку через механізми фінансового та грошового ринків.
До консультативних органів належать Федеральна консультативна рада, Консультативна рада з питань стану споживачів та Консультативна рада з питань діяльності ощадних установ. Федеральна консультативна рада проводить наради з Радою керуючих з економічних і банківських питань та дає рекомендації щодо діяльності ФРС. До складу ради входить дванадцять членів — по одному від кожного резервного округу. Консультативна рада з питань становища споживачів консультує Раду керуючих із питань захисту інтересів споживачів. Консультативна рада з питань діяльності ощадних установ надає інформацію та результати аналізу проблем ощадних установ. До складу ради входять представники ощадних банків, позиково-ощадних асоціацій, кредитних спілок.
Федеральні резервні банки були створені Конгресом США як функціональні органи централізованої банківської системи країни. Федеральні резервні банки здійснюють оперативний зв'язок з іншими комерційними банками. Кожен такий резервний банк очолюється правлінням із дев'яти директорів (шестеро обираються банками-членами округу, троє призначаються Радою керуючих, причому один із них стає головою правління).
Банками-членами ФРС є приблизно 40% (майже 10 тис.) комерційних банків США. Державні банки зобов'язані бути членами ФРС, банки штатів можуть приєднатися до неї, виконавши певні вимоги. Кожен банк-член ФРС зобов'язаний купувати державні цінні папери (на суму до 6% від власного сплаченого капіталу) в окружному резервному банку та прийняти умову обов'язкових перевірок їх операцій представниками ФРС.
Головними функціями Федеральної резервної системи є:
- здійснення впливу на пропозицію грошей і кредиту;
- регулювання та нагляд за діяльністю фінансових інституцій;
- здійснення функцій банківського та фінансового представника держави.
За структурою та принципами управління ФРС суттєво відрізняється від центральних банків інших країн. Один із головних принципів, покладений в її основу при заснуванні, — врахування інтересів місцевих банків щодо недопущення централізації управління грошово-кредитною системою країни. Відповідно до цього принципу відбувся і розподіл території США на 12 резервних округів, у кожному з яких було організовано федеральний резервний банк. Очолила цю систему Рада керуючих, що знаходиться у Вашингтоні. Це забезпечило єдність грошової системи держави та її ефективність. Структуру кредитної системи США наведено на рис. 1.7.
Комерційні банки відкрають особливу роль у грошово-кредитній системі США і поділяються на універсальні комерційні банки та спеціалізовані комерційні банки.
Універсальні банки — тип комерційних банків, які здійснюють усі види банківських операцій, включаючи кредитування приватних компаній, фізичних осіб, фермерів та держави, розміщують депозити, здійснюють розрахунково-касове обслуговування, міжнародні валютно-розрахункові операції, управління активами та інші послуги. У структурі активів
Рисунок 1.7 - Структура кредитної системи США
універсальних комерційних банків близько 20% припадає на долю дрібних і середніх комерційних банків регіонального і місцевого типів.
Спеціалізовані банки — тип комерційних банків, які спеціалізуються на проведенні певних банківських операцій. Серед спеціалізованих комерційних банків Сполучених Штатів виділяються інвестиційні банки, котрі виникли в період громадянської війни (1861—1865 pp.) для розміщення облігацій федерального уряду, та Експортно-імпортний банк США.
Інвестиційні банки — спеціалізовані комерційні банки, які здійснюють фінансування інвестицій приватних підприємств та держави. Окрім надання кредитів інвестиційні банки здійснюють купівлю-продаж цінних паперів, організують злиття компаній.
Експортно-імпортний банк США — державний спеціалізований банк, створений у 1934 р. Банк є важливою ланкою державного регулювання економіки, зовнішньої торгівлі та міжнародних кредитних відносин. Діяльність банку регламентується окремим законом, прийнятим у 1945 р. Головним завданням банку є сприяння експорту американських товарів шляхом надання позик іноземним імпортерам та гарантій американським комерційним банкам за зовнішніми позиками. Кредити іноземним компаніям та урядам, як правило, пов'язані з оплатою товарів найпотужніших американських компаній («Дженерал Електрик», «Боїнг» та ін.). Ресурси банку складаються із власного капіталу, який належить міністерству фінансів, та позик казначейства.
Федеральні кредитні установи — це спеціалізовані державні кредитні установи, які діють у сфері сільського господарства, житлового будівництва, вищої освіти:
- Державну систему кредитування сільського господарства було створено у 1916 р. за ініціативою Конгресу США. Система кредитування складається з кооперативних банків, федеральних посередницьких кредитних банків і федеральних земельних банків, випускає цінні папери для акумуляції коштів під кредитування фермерських господарств;
- Державна система кредитування будівництва житла функціонує через три державні установи, які забезпечують коштами ринок заставних через продаж облігацій із використанням коштів на закупівлю заставних: Федеральну національну іпотечну асоціацію, Урядову національну асоціацію іпотечного кредиту, Федеральну компанію іпотечного кредиту житлового будівництва;
- Державна система кредитування здобуття вищої освіти включає студентську асоціацію ринкових позик, яка забезпечує коштами здобуття вищої освіти через студентські позики, надані приватними фінансовими інститутами під гарантовану програму студентських позик.
Найважливішою системою пенсійного забезпечення є соціальне забезпечення держави — страховий фонд для практично всіх пенсіонерів, зайнятих у приватному секторі. В 1974 р. Конгрес прийняв закон про гарантію прибутків працівникам, які вийшли на пенсію. Згідно з цим законом було створено Корпорацію з гарантування пенсійних виплат. Корпорація страхує пенсійні виплати сумою до 2250 доларів США на місяць кожній особі на випадок, якщо пенсійний фонд збанкрутує або не зможе виконати своїх зобов'язань. Пенсійні фонди Сполучених Штатів мають статус найбільшого інституційного інвестора у світі.
Страхові компанії спеціалізуються на страхуванні життя та майна і функціонують у фінансовому посередницькому бізнесі. В США налічується близько 2 тис. компаній зі страхування життя і понад 3 тис. компаній зі страхування майна.
До інших небанківських фінансово-кредитних інститутів належать інвестиційні компанії, кредитні спілки, позиково-ощадні асоціації та фінансові компанії.
З розвитком фінансового законодавства в США були поступово усунуті законодавчі розходження між типами небанківських кредитно-фінансових інститутів. Вони дістати можливість займатися операціями, які раніше вважалися прерогативою тільки комерційних банків, що сприяло посиленню конкуренції на кредитному ринку Сполучених Штатів і впровадженню нових фінансових інструментів.
Завдання для самоконтролю
1. Охарактеризуйте основні етапи становлення банківської системи України.
2. Охарактеризуйте місце банківської системи в кредитній системі України.
3. Які елементи входять до складу банківської системи країни?
4. Які фінансові заклади відносяться до парабанківських?
5. Охарактеризуйте центральний банк як елемент кредитної системи.
