Небанківські фінансові посередники

Значну роль у нагромадженні та використанні позикових капіталів останніми роками відіграють спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, що істотно потіснили банки в акумуляції збережень населення і стали важливими постачальниками позикового капіталу, усуваючи монопольне становище комерційних банків на ринку позикових капіталів.

Небанківські кредитно-фінансові установи — це різноманітні установи, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти та розміщують їх у формі кредиту. За своїм загальним функціональним призначенням вони є аналогічними банкам, але все ж таки помітно відрізняються від останніх. Їх відміна від банків полягає як в особливостях руху тимчасово вільних коштів, так і у формах надання кредиту небанківськими фінансово-кредитними установами. Всі спеціалізовані кредитно-фінансові установи поділяються на:

- договірні кредитно-фінансові установи, які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором);

Рисунок 1.2 - Види спеціалізованих кредитно-фінансових установ

- інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Основні види договірних небанківських кредитно-фінансових установ:

1. Страхові компанії – це фінансові інститути, які утворюються для відшкодування можливих збитків у результаті стихійного лиха й інших несприятливих умов. Ці організації утворюють спеціальний фонд (страховий) за рахунок страхових внесків громадян та юридичних осіб – страхувальників (внески мають вигляд придбання страхових полісів). Кошти страхового фонду, як правило, перевищують щорічні виплати страхових відшкодувань, тому страхові компанії володіють досить значними та стійкими грошовими ресурсами, які вони вкладають у довгострокові цінні папери з фіксованими строками (головним чином в облігації промислових компаній).

2. Пенсійні фонди – це державні чи приватні організації, що утворюються для забезпечення населення коштами на період після виходу на пенсію (виплати пенсій). Вони утворюються за рахунок внесків працюючих і підприємців, володіють досить значними сумами грошових коштів, які вкладають в акції та облігації різних підприємств. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів. У пенсійних фондах західних країн акумулюються значні кошти, які інвестуються переважно в акції акціонерних компаній як на національному, так і міжнародному ринках позикових капіталів.

3. Ломбарди — це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. Ломбарди видають позики на строк до трьох місяців у розмірі 75% від вартості оцінки заставлених речей і до 90% — вартості виробів з дорогоцінних металів, каменів, годинників у золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позики, здійснюється за домовленістю сторін.

3. Лізингові компанії — це організації, які купують предмети довгострокового кредитування (машини, обладнання, транспортні засоби тощо) і надають їх у довгострокову оренду (на 5–8 років і більше) фірмі-орендарю, котра поступово сплачує їй вартість взятого в оренду майна. Оформляються лізингові угоди договорами оренди. Особливістю лізингового посередництва є те, що в ньому кредитування здійснюється в товарній формі і має довгостроковий характер, що дуже зручно для позичальників. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має великі перспективи в умовах економічного зростання, особливо в сільському господарстві, малому та середньому бізнесі.

4. Факторингові компанії (фактори) — це організації, які купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов'язану з постачанням товарів або наданням послуг. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує факторингова компанія. Оформляється така операція спеціальним договором між фактором та його клієнтом, що продає свої вимоги.

Основні види інвестиційних небанківських кредитно-фінансових установ:

1. Інститут колективного інвестування (ІСІ) – це організація, що залучає кошти інвесторів з метою їх подальшого інвестування в цінні папери, корпоративні права, нерухомість та інші активи. Відповідно до Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» ІСІ залежно від порядку здійснення його діяльності може бути відкритого, інтервального та закритого типу.

ІСІ належить до відкритого типу, якщо він бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп емітованих ним цінних паперів.

ІСІ належить до інтервального типу, якщо він бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп емітованих ним цінних паперів, протягом обумовленого у проспекті емісії строку (інтервалу).

ІСІ належить до закритого типу, якщо він не бере на себе зобов'язань щодо викупу емітованих ним цінних паперів.

Корпоративний інвестиційний фонд (КІФ) – це ІСІ, який створюється у вигляді відкритого акціонерного товариства і здійснює свою діяльність виключно по спільному інвестуванню. Отже, корпоративний фонд є юридичною особою, активами якої за умовами договору управляє Компанія з управління активами, а інвестор стає акціонером шляхом придбання акцій.

Пайовий інвестиційний фонд (ПІФ) – це об’єднані кошти інвесторів (юридичних та фізичних осіб), передані в довірче управління Компанії з управління активами, яка за дорученням і від імені вкладників даного інвестиційного фонду здійснює управління цими коштами. Отже, пайовий фонд не є юридичною особою, а інвестор стає пайовиком шляхом купівлі інвестиційних сертифікатів. За своєю суттю ПІФ це інвестиційний портфель, що складається з акцій, облігацій і власне грошових коштів, умовно поділений на паї.

2. Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їхніх боргових зобов’язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов’язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль над їх діяльністю. До фінансових компаній належать і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема, які діють у сфері споживчого кредиту.

Особливою групою є ощадні установи. Ощадні каси — це державні установи, які належать місцевим органам влади (муніципалітетам) або створені при державних поштових установах. Вони залучають вклади дрібних вкладників, купуючи на них облігації державних позик. Так, у США існують три види ощадних установ: ощадні банки, ощадно-позикові асоціації та кредитні спілки.

3. Кредитні товариства – це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів у кредиті (кооперативів, орендних підприємств, підприємств малого та середнього бізнесу, фізичних осіб). Їх капітал формується шляхом купівлі паїв і сплати спеціального внеску, який у разі виходу з товариства не повертається. Основними видами діяльності кредитних товариств є надання коротко- та середньострокових кредитів, посередницька діяльність.

4. Кредитні спілки – це громадські організації, створені на добровільних засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Вони видають позики під мінімальні відсотки і не мають на меті одержання прибутку, а фінансову діяльність проводять так, щоб залучені кошти не зменшувались і забезпечували покриття витрат на утримання самої спілки. На відміну від банків кредитні спілки обмежують свою діяльність замкнутим колом осіб (пайовиків). Клієнтами спілки можуть стати тільки фізичні особи. Крім того, необхідно, щоб усі вони були членами якогось одного співтовариства, досить добре знали і мали довіру один до одного. Остання обставина відіграє вирішальну роль у відносинах взаємної допомоги, оскільки вони передбачають взаємну відповідальність. Діяльність кредитної спілки не є публічною. Відносини між спілкою та пайовиками виникають на основі членства і не є клієнтськими відносинами.

Отже, небанківські фінансово-кредитні інститути є третьою складовою частиною кредитної системи країни, яка помітно впливає на економіку. Їх відносять до менш надійних, ніж банки, проте через відсутність регулятивних вимог й обмежень, які пред’являються до банків, вони можуть надавати клієнтам дешеві фінансові послуги, сплачувати вищі відсотки за депозитами тощо. На цей час парабанки успішно конкурують з банками за рахунок значно вигіднішої структури витрат і доходів, високої якості, а головне — нижчої вартості фінансових послуг, що пропонуються клієнтові.