Для суспільних відносин, що охороняються кримінальним правом небезпеку становлять не тільки закінчені, тобто повністю здійснені злочини, а й навмисні дії, які виявляються в створенні умов для майбутнього скоєння злочину, а також безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, але які не привели до його завершення причин, що не залежать від волі винного.
Стадії вчинення злочину - це передбачені кримінальним законом етапи готування та безпосереднього вчинення умисного злочину, які різняться між собою за характером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенем суспільної небезпечності.
Студентам слід пам’ятати, що поняття стадій вчинення злочину стосується лише умисних злочинів. Не можна застосовувати поняття стадій вчинення злочину і щодо діянь, які вчинюються з непрямим умислом.
Наміри вчинити будь-які злочинні дії не можуть розглядатися як злочинна поведінка. Загальновизнаним принципом сучасного кримінального права є принцип - “думки не караються”.
Але виявлення наміру у формі погрози вчинити злочин чи усного або письмового заклику певної особи до вчинення суспільно-небезпечних дій може утворювати склад окремого злочину. Наприклад, погроза вчинити вбивство (ст. 129 КК України; ч. 2 ст. 109 КК України - дії спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади.
Готування до злочину - це створення умов для майбутнього вчинення злочину.
Замах на злочин виражається в діях, безпосередньо спрямованих на скоєння злочину і тому здатних завдати шкоду охоронюваному законом об’єкту.
Закінчений злочин буде тоді, коли вчинені собою дії містять всі ознаки конкретного складу злочину, передбаченого тією чи іншою нормою Особливої частини КК.
В основному в злочині послідовно здійснюються всі три стадії. Але часто особа реалізує свій злочинний намір зразу, вчиняючи закінчений злочин, і тоді питання про стадії не виникає.
Якщо вчинено закінчений злочин, у якому послідовно виконані готування до нього і замах, то дві перші стадії поглинаються третьою, і відповідальність настає за закінчений злочин.
Коли мало місце і готування, і замах - перша стадія поглинається другою.
Якщо незалежне від волі злочинця результату не буде досягнуто, і вчинена шкода буде меншою, ніж та, яку мав намір завдати злочинець, тобто буде закінченим складом менш тяжкого злочину, діяння необхідно кваліфікувати як замах на більш тяжкий злочин, який був задуманий винним і на здійснення якого він спрямував свої дії, але не був завершений через обставини, що не залежали від його волі.
Але якщо особа діє з невизначеним умислом, тобто не конкретизує в свідомості злочинного наслідку, погоджується на настання будь-якого наслідку, її дії необхідно кваліфікувати відповідно до фактичних наслідків.
Студентам важливо знати, що правильне визначення навмисного злочину має велике значення для правильної кваліфікації вчиненого, для визначення ступеня суспільної небезпеки вчинених дій і особистості винного, так як закінчений злочин більш небезпечний ніж замах, а замах більш небезпечний ніж готування. До того ж, встановлення конкретної стадії дає змогу індивідуалізувати покарання, яке призначається винному.
Залежно від характеру вчинених дій і часу закінчення злочину замах поділяють на два види: закінчений і не закінчений.
Специфічними видами замаху на злочин вважається замах на непридатний об’єкт і замах непридатними засобами.
Замахом на непридатний об’єкт визнаються дії, при яких винний спрямовує свої дії на реальний об’єкт (життя, власність), але не досягає мети у зв’язку з помилковим уявленням про властивості цього об’єкту посягання чи предмету.
Помилки зумовлюються в одних випадках тим, що під час вчинення посягання предмет посягання відсутній (злочинець відкриває сейф, щоб вкрасти гроші, а там грошей не виявилось), в інших помилка допускається відносно потерпілого (злочинець стріляє у вікно квартир, помилково вважаючи жертвою якийсь предмет, або ударяє ножем труп, вважаючи, що це жива людина).
Замах з непридатними засобами має місце тоді, коли винний використовує для вчинення злочину засоби, які об’єктивно не можуть забезпечити його виконання, при цьому необхідно розрізняти абсолютно непридатні засоби і засоби, не придатні в конкретній ситуації.
Наприклад, винний підсипає у склянку потерпілому з метою його отруєння нешкідливий порошок, вважаючи, що це отрута. Тобто злочинець застосував засоби, які ні при яких умовах не можуть привести до досягнення злочинної мети.
Непридатний замах тягне кримінальну відповідальність, оскільки фактично має всі властивості замаху, а саме особа, яка бажає завдати шкоду об’єктові, який перебуває під кримінально-правовою нормою, діє винно, у зв'язку з чим її дії супільно-небезпечні. При визначенні покарання суд враховує, що замах був непридатний.
Щоб запобігти підготовленому або розпочатому злочину чи відвернути його, закон стимулює особу від добровільного його полишення, гарантуючи повне звільнення від відповідальності чи зменшення її обсягу.
Відповідно до ст. 18 КК, особа, яка добровільно відмовляється від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, коли фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.
Добровільна відмова характеризується двома основними ознаками добровільністю і закінченістю.
Студентам слід звернути увагу на те, що добровільною буде відмова лише тоді, коли встановлено, що особа усвідомила можливість повної реалізації злочинного наміру. Добровільність має місце як у ситуації, за якої особі для здійснення злочинного наміру не потрібно переборювати виникаючі перешкоди, так і в ситуації, коли ці перешкоди мають місце, але на думку особи вони переборюванні.
Закінченість, як необхідна ознака добровільної відмови, означає, що особа повністю і назавжди відмовляється від продовження і вчинення початого злочину, а не залишає його на деякий час або більш сприятливої ситуації.
І так, добровільна відмова - це свідоме, добровільне і безповоротне припинення початої злочинної діяльності при усвідомленні можливості реального завершення злочину.
Добровільна відмова від доведення злочину до кінця можлива тільки до закінчення злочину, тобто на стадіях готування і замаху.
Студентам слід відрізняти добровільну відмову від дійового каяття.
Дієве каяття є активною поведінкою особи після закінчення злочину, спрямованою на попередження злочинного наслідку або зменшення його обсягу, або на відшкодування шкоди, на надання допомоги органам влади в розкритті злочину тощо.
Питання для самостійного опрацювання
1. Розмежування готування до злочинів і виявлення умислу.
2. Відмінність замаху на злочин від готування до злочину та закінченого злочину і кваліфікація замаху.
3. Кваліфікація сукупності злочинів від припинення злочину з незалежних від волі винного причин.
4. Вплив добровільної відмови від доведення злочину до кінця та дієвого каяття на кваліфікацію злочинів.
1. Особливості кваліфікації замаху в залежності від його видів.
2. Відмежування готування до злочину від замаху.
Література:
Основна [1-3], [14-16];
додаткова [9], [12], [17], [19],[31],[40],[42],[53], [57].
